В Історичному музейному комплексі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького 14 квітня 2016 р. відбулася друга презентація факсимільного видання визначної рукописної пам’ятки Закарпаття – Королевського Євангелія 1401 р.
Відкрив презентацію директор НМЛ Ігор Кожан. Старший науковий співробітник НМЛ, фахівець у сфері рукописів і стародруків Світлана Зінченко розповіла про те, як втілювався у життя проект «Рукописна спадщина Закарпаття. Факсимільне видання Королевського Євангелія 1401 р.» про етапи роботи над ним та про наукову цінність пам’ятки української писемної культури.
Над науковою частиною факсиміле (Королевське Євангеліє 1401 року. Дослідження і матеріали до факсимільного видання / Упоряд. О. І. Сопко (Долгош). Ужгород: МПП «Ґражда», 2015. – 40 с.) працювали: упорядниця та головний координатор дослідницької роботи кандидат мистецтвознавства, доцент Одарка Сопко (Долгош) і мистецтвознавець, старший викладач кафедри книжкової графіки та дизайну друкованої продукції Української академії друкарства Юлія Стемпіцька. Також у проекті дослідження рукопису взяли участь доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Василь Німчук, кандидат філологічних наук, доцент Ужгородського національного університету Василь Шаркань, кандидат історичних наук, зваввідділом Закарпатського краєзнавчого музею Йосип Кобаль, доктор філологічних наук, професор Павло Чучка.
Публікація рукописної пам’ятки Закарпаття – Королевського Євангелія 1401 р. приурочена до 615-ої річниці кодексу. Оскільки рукопис Євангелія займає особливе місце у писемній культурі західноукраїнських земель і Закарпаття зокрема, то видавці застерегли некомерційну складову проекту. Факсиміле передбачено не для продажу, а для поповнення книгозбірень наукових і навчальних закладів, музеїв. Це важливо з огляду на вкрай незадовільний стан збереження паперового видання Євангелія, що створює перешкоди дослідникам рукописної книжкової спадщини у вивченні кодексу. З іншого боку, відтепер можна говорити про наявність доброї страхової копії, яка дозволить не тільки убезпечити оригінал від пошкоджень, але й привернути увагу ширших кіл громадськості, аби започаткувати масштабний проект реставрації і консервації пам’ятки.
Факсиміле рукопису до дрібниць відтворює фізичні характеристики паперового блоку книги, зовнішні прикмети письма та декоративного оформлення. Факсимільна копія Євангеліє налічує 176 аркушів тексту, до яких додано 1 аркуш (2 ст.) із транслітерованим текстом колофону Станіслава Граматика 1401 р. і вкладної дарчої грамоти Стефана Вінца, котрі відтворені за методикою метаграфії. Королевське Євангеліє належить до нечисленного комплексу рукописних пам’яток української конфесійної писемної культури зламу XIV–XV ст., поряд із Київським Псалтирем 1397 р., Ліствицею 1387 р., Луцьким Євангелієм XIV ст., «Галицьким» Євангелієм 1411 р. та низкою інших.
Минуло 50 років від моменту, коли ігумен Мукачівського монастиря Василій (Проніним) виявив рукопис. У 2011 р. у м. Виноградів відбулася науково-практична конференція, присвячена визначній пам’ятці рукописної і мистецької культури – «Королевське Євангеліє – пам’ятка духовної культури Закарпаття», під час якої прийняли рішення відтворити рукопис друком у вигляді факсиміле. Одарка Сопко докладно описала всі три етапи підготовки до видання манускрипту: опрацювання оригіналу та виготовлення макету, завершення макетувальних робіт, корекція перспективи, реконструкція оправи готичного й візантійського типів із друком репринту і безпосередньо видрук (виготовлення накладу) факсиміле. За задумом упорядника, повноцінна наукова частина факсиміле була б неповною без згадуваної вище праці архімандрита Василія (Проніна) (1911–1997), що ввійшла до публікації без змін і мовою оригіналу (текст російською).
Саме архімандрит Василій у лютому 1951 р. на полиці серед книг латинською і румунською мовами виявив рукопис без інвентарних номерів, котрий сильно постраждав від вологи (близько 3/4 площі аркуша були вражені).
Архімандрит Василій уперше здійснив детальний опис оправи рукописного Євангелія, паперу, зошитів блоку, оздоб тексту та специфіки його графіки. Він припускав, що замовником переписаного рукопису міг бути Стефан Винц, вкладна грамота якого виявлена в кінці тексту Євангелія.
На сьогодні історіографія створення пам’ятки у с. Королево (Виноградівський р-н., Закарпатської обл.) ні в кого не викликає сумніву. Історик Йосип Кобаль написав розвідку про історичну Угочанщину, до якої належало протягом XIII–XX ст. с. Королево. Він, зокрема, розглянув проблему назви «Королевське Євангеліє», вказавши, що історично це селище носило іншу назву – Кірайгазо, що в перекладі з угорської означає «дім/оселя короля». Дослідник аргументовано довів, що фрагмент із колофону Станіслава Граматика «Сє тетраєвангелиє исписася вънелабском граді у михалевіи избі, кралхазскои…» слід розуміти як пряму вказівку про його переписування «в Нелабском граді», тобто Ньолабському замку (теперішня назва Королевський).
Докладний аналіз письма почерку останнього аркуша разом із відомими фактами про Вінців, дозволить точніше говорити про перші півтора століття побутування пам’ятки. Сумніви щодо правильності атрибуції вкладного запису С. Вінца, висловив у своєму тексті Василь Німчук, адже між згадкою про Стефана Вінца у грамоті 1505 р. і початком XV ст., яким датують вкладений запис більше ста років різниці. Також В. Німчук здійснив докладний мовознавчий аналіз Євангелія, що дало йому підстави стверджувати про волинське або галицьке походження протографа Королевського Євангелія.
Павло Чучка в контексті Королевського Євангелія проаналізував найдавніші пам’ятки кириличної писемності на Закарпатті, зокрема, якнайдоскіпливіше колофон Станіслава Граматика та вкладну грамоту Стефана Вінца. На противагу висновкам Й. Кобаля він, проаналізувавши графіку й орфографію двох важливих частин рукопису, дійшов висновку про українське коріння згадуваного Стефана Вінца та датування дарчої грамоти роком створення рукопису – 1401 р.
Стаття Одарки Сопко (Долгош) про особливості художніх прикрас тексту Королевського Євангелія засвідчує оригінальність рукопису та культурно-мистецького середовища, в якому воно було створене. Авторка обстоює думку, що художник-ілюмінар і писар-каліграф Станіслав Граматик – це одна і та ж особа. Однак ця теза також потребує глибшого дослідження.
Завершує наукову частину матеріал Юлії Стемпіцької про реконструкцію оправи Королевського Євангелія. Реконструкція передбачала первинне обстеження й докладний опис наявної оправи з пізнішим вивченням історичного типу оправ, поширених у пізньому середньовіччі та в ранньомодерну епоху.
Незаперечним є той факт, що українська наука збагатилася публікацією факсиміле вельми цінної рукописної пам’ятки. Його цінність у тому, що воно репрезентує поширення писемної культури на Закарпатті, де існувало кілька рукописних традицій: українська, волоська, південнослов’янська й угорська. Вивчення й докладне з’ясування графіки, орфографії, антропонімії та іншого синхронного чи навіть дещо пізнішого за хронологією джерельного матеріалу дозволить більш впевнено говорити про середовище та походження переписувача, його каліграфічні вподобання, автора заставок та особу замовника переписаного рукопису.
Микола Ільків-Свидницький,
завідувач відділу рукописних, стародрукованих
та рідкісних книг ім. Ф. П. Максименка
Наукової бібліотеки