До 80-річчя від дня народження А. М. Залеського
Утрачені, загублені імена тих, хто своєю працею, своїми титанічними зусиллями торував дорогу рідному слову, рідній культурі та самобутності. День за днем, рік за роком і навіть зі скрижаль історії стираються згадки про людей, які чесно та віддано працювали на науковій ниві, які не прагнули слави чи визнання. Одним із таких був мій односельчанин, мовознавець Антін Залеський.
Народився Антін Миколайович 15 серпня 1936 року у селі Доброводи Збаразького району Тернопільської області у родині коваля. Його дитинство минало поблизу місцевої річки на мальовничій центральній вулиці, яку в народі називали Закоршмою. Малий Антін дуже любив читати. Книга манила його до себе, бувало забував про свої обов’язки по господарству. У 1943 році пішов до першого класу Доброводівської семирічки, де вивчав письмо-каліграфію, російську мову, читання, арифметику, а згодом і українську мову. Однокласниця Антіна І. Смакула згадує, що «найбільшою радістю для юнака були відвідини вистав у Народному домі. Він мав добру пам’ять, успішно навчався. Тоді 7 класів мало хто закінчував: були важкі повоєнні часи, закінчували 2 або 4 класи» [1, с. 7]. Однак це не стосувалось здібного Антіна, який у 1950 році закінчив семирічку з похвальним листом.
Новим етапом його життя стало навчання у Бережанському педагогічному училищі, куди майбутній мовознавець вступив одразу після закінчення школи. Навчаючись на вчителя початкових класів, він, окрім фахових дисциплін, займався музикуванням. У цей період Антін Миколайович познайомився з Олегом Шаблієм, Василем Дячуном, Миколою Цалем, Андрієм Баворівським, Богданом Крушельницьким і Степаном Бачинським.
Вважаю, що найкраще проілюстрував сторінки життя у Бережанському училищі Антіна Залеського доктор географічних наук, заслужений професор Львівського університету Олег Шаблій у своїй монографії «У пошуках краси: тривоги і розради». Молодих та енергійних студентів об’єднала і подружила до кінця життя народна культура і пісня. «Коли ми вступили до педагогічного училища, усі вже були виплекані народною культурою. Отже, і народною піснею. Народна пісня була найглибшим чином основою культури. Вона, можна сказати, всмоктувалася у душу і розум із молоком матері. Її поглиблювали шкільні заняття співів і нерідко грою на народних інструментах» [2, с. 195], – згадує Олег Іванович. Познайомив Антіна Залеського та Олега Шаблія викладач музики Андрій Баворівський, коли покликав їх на проби до струнно-домброво-мандолінного оркестру педучилища. «Вже всередині вересня 1950 р. М. А. Баворівський запросив мене і ще декількох хлопців першого курсу, серед яких були і мої майбутні друзі Антін Залеський і Василь Дячун, до себе в музичний кабінет, що містився біля клубу на третьому поверсі. Попросив заграти щось на мандоліні. Я, звичайно, виконав «Гопака». Вже не пам’ятаю на скільки був вражений викладач моєю грою, але записав у свою команду (як і В. Дячуна, і А. Залеського). У М. Баворівського тоді навчався студент ІІ курсу Микола Цаль (пізніше у Львові він став відомим професором-фізиком). Нас троє та ще два слухачі – першокурсник Василь Дячун і другокурсник Степан Бачинський, а також Богдан Крушельницький склали ядро струнного-домброво-мандолінного оркестру педучилища» [2, с.196]. Отак хлопці присвятили себе музичним студіям в оркестрі, на основі якого згодом був створений вокально-музикальний ансамбль педучилища. За музикуванням, студіюванням науки, дружніми веселощами та злиденними вечорами промайнуло чотири роки життя в Бережанському педучилищі. У 1954 році Антін Миколайович Залеський отримав, так званий, «червоний диплом», що засвідчував успішне закінчення училища.
«Тоді ж йому, як і мені, відмовили у вступі на фізичний факультет Львівського університету, – згадує Олег Шаблій. – Тому із запропонованих нам варіантів вступу без екзаменів на юридичний, географічний чи філологічний (слов’янська філологія) факультети Антін вибрав польську філологію» [2, с. 199]. Обравши факультет слов’янських мов, Залеський вивчав чеську, німецьку, канадську, польську мови. Навчання в одному університеті та рік проживання в одній квартирі лише зміцнило чоловічу дружбу. А ще Олег Іванович та Антін Миколайович «записались» в університетський оркестр народних інструментів, який був таким же домровим, що й у педучилищі, лише укріплений двома гітарами» [2, с. 210].
У 1959 р. Антін Залеський закінчив Львівський університет та був скерований на роботу у відділ української філології Інституту суспільних наук у Львові, де пропрацював до 1963 р. З 1966 р. по 1968 р. навчався в аспірантурі в Інституті мовознавства у Києві, тут же у 1969 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Вокалізми південно-західних говорів української мови». На захисті був присутній і добрий товариш Олег Шаблій. Ось що він згадує про той день: «Опонентом виступив львівський професор філолог Іван Іванович Ковалик. Я був на захисті, який тривав рівно годину (ніколи і ніде я не був свідком такого стислого захисту дисертації). Тема її стосувалась дуже цікавої риси української мови, її діалектів – вокалізації, тобто вживання у вимові слів з голосними звуками»[2, с. 200]. На цей період також припадає його активна діяльність із науково-теоретичним журналом «Мовознавство», що виходить за підтримки органу відділу літератури, мови та мистецтва Академії наук УРСР. Друкуються його статті з лінгвістичної географії, зокрема: «Розрізнення а–е після середньоязикового й у південно-західних говорах української мови» (4 примірники 1971 р.) або «Подовжені приголосні у фонологічній і морфологічній системі граматичних категорій» (6 примірників 1980 р.). З 1974 р. поєднує роботу викладача у Київського університету ім. Т. Шевченка та старшого наукового співробітника Відділу діалектології Інституту мовознавства, де працював до кінця життя.
Коло наукових зацікавлень Антіна Миколайовича надзвичайно широке, про що свідчать понад сто наукових розвідок у галузі теоретичної й описової фонетики та фонології, діалектології й історії української мови, теорії та практики лінгвогеографії. Під його керівництвом укладено збірник текстів «Говори української мови» (К., 1977). Він є автором низки карт до «Атласу української мови» (К., 1984–2001, т. 1–3) та «Общеславянского лингвистического атласа. Серия фонетико-грамматическая» (Вып. 2а: Рефлексы*ę. Москва, 1990). «Антін Миколайович посів почесне місце в системі національної філологічної науки. Але партійні органи і служба держбезпеки створили йому перепону в науковому й адміністративному зростанні. Він не вступив у КПСС і не піддався настирливим пропозиціям спецслужб на співробітництво, – переконаний автор книги «У пошуках краси: тривоги і роздуми» професор Олег Шаблій. – Особливо вони занепокоїлись, коли А. Залеський підготував докторську дисертацію на порівняно нову фундаментальну тему в національній лінгвістиці – вокалізація в українській мові» [2, с. 200]. Олег Іванович вважає, що саме текст докторської дисертації став основною причиною смерті мовознавця. Це припущення вчений пояснює кількома дивними обставинами: Залеський раптово помирає, коли робота повністю готова, а підготовлена докторська зникає і досі немає жодного спомину про це фундаментальне дослідження.
9 лютого 1989 року на 63-му році життя перестало битись ще одне невтомне серце. «Десь за тиждень-два до цієї дати у кінці січня я відвідав його у лікарні, яка обслуговувала пацієнтів із НАН України. Він лежав у терапевтичному відділі, важкувато дихав. Було видно його занепокоєння. При мені його забрали в кардіологічний відділ, куди мене вже не впустили. Незабаром я довідався про смерть свого друга. Встиг побувати на похоронах у його рідному селі, де ще жила згорьована мати. Туди приїхала також невелика група колег із Львова. Похорон закінчився після заходу сонця… Так зайшло сонце національної філології» [2, с. 200 – 201], – з глибоким сумом згадує цей день Олег Шаблій.
Усе своє життя Антон Миколайович працював у філологічній галузі. Його спадщина і до сьогодні не є досліджена, хоча нею цікавляться не тільки національні дослідники, але й американці. Саме вони вперше заговорили про Антона Залеського після його смерті, як про світоча української культури.
Кажуть, ніхто не забутий, ніщо не забуте. Цьогоріч, коли українська і світова спільноти відзначають 160-річчя від дня народження Івана Франка, у рідному селі Антона Залеського Доброводах, у день, коли йому виповнилося б 80 років, зібрались його рідні та односельчани, щоб вшанувати пам’ять великого мовознавця.
———————
1. Назар М. Біля джерел мови. Збараж, 2016. 48 с.
2. Шаблій О. У пошуках краси: тривоги і розради: монографія / О. Шаблій. – Львів: ЛНУ імені І. Франка, 2015. – 302 с. + вкл.кол.
Уляна Севастьянів, аспірант філософського факультету
На фото: Антін Залеський (праворуч) із братом Романом