Одна з найкращих студенток-україністок, яка навчається на філософському факультеті Загребського університету, з котрим Львівський університет співпрацює уже 10 років, Йосипа Перван радо поділилася своїми враженнями від візиту до України та власними міркуваннями про спільність обох країн.
Згадування про Україну й українські реалії у хорватів завжди викликають зацікавлення. З хорватської перспективи Україна – далека, майже екзотична країна. Проте ця держава пов’язана та переплетена з Хорватією численними зв’язками, хоча українці та хорвати не усвідомлюють цього. Існують обґрунтовані твердження, що хорвати походять власне з Карпат, а тому можемо бути горді з того, що ми певним чином – брати (крім факту, що ми – брати-слов’яни). З особистого досвіду і знайомства з багатьма українцями під час перебування в Україні можу підтвердити, що ми маємо сході погляди на життя, ми є відкритими для нього, радісними, готовими допомогти іншим, незважаючи на обставини.
Хорвати можуть дізнатися трохи про Україну з телебачення та Інтернету, але найважливіший спосіб наближення хорватської та української культур іде власне через навчання, де молоді люди можуть цілком присвятити свій час ознайомленню з українським минулим і майбутнім.
У Загребі, столиці держави, існує навчання двох основних предметів на філософському факультеті, один з яких є україністика, заснована 1997 р., яку щороку вивчає понад двадцять студентів, сповнених бажанням ознайомитися з новою культурою і мовою. Самі предмети протягом студіювання різноманітні – від граматичних до літературних, а найважливіше – саме можливості, які таке навчання дають. Усі зацікавлені студенти можуть їхати на мовну практику в Україну, до Львова або Києва. Думаю, що саме з освітніх подорожей починається захоплення тією державою.
Моя перша подорож в Україну була до Львова, і я відразу закохалася в це місто. Місто, яке своєю архітектурою нагадує Загреб (австро-угорська архітектура), але одночасно є особливим, сповненим культурою, доброю кавою (для хорватів це дуже важливо, у нас є культура «пиття» кави), мистецтвом і доброзичливими людьми.
Передавання грошей у маршрутці залишатиметься найбільшим феноменом назавжди, почуття довіри до незнайомих – це щось, чого б хорвати могли навчитися від українців.
У Хорватії дуже важко знайти книги українською мовою (крім запасу в бібліотеці факультету та кафедри), а тому студенти власне під час цих подорожей купують собі примірники «Кобзаря», «Лісової пісні», збірки Ліни Костенко, романи сучасних українських авторів.
Студенти також мають нагоду особистого знайомства та спілкування з сучасними українськими письменниками, які до нас приїжджають у Загреб і читають нам лекції на різні теми. У такий спосіб у нас була можливість познайомитися з Юрієм Андруховичем, Юрієм Винничуком, Олександром Ірванцем, Юрієм Лисенком і Дмитром Павличком, які наблизили нам свою літературу зі своєї точки зору і стимулювали нас, щоб ми більше читали українською мовою.
Велика перевага у літературі – перекладені твори, які без проблем може читати молодь, навіть недосконало володіючи українською мовою. Вони також можуть рекомендувати їх своїм знайомим і друзям, а відтак поширювати знання про українську літературу серед хорватів. Деякі з перекладених творів – це «Солодка Даруся» Марії Матіос, «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича, «Танґо смерті» Юрія Винничука, «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко, «Хвороба Лібенкрафта» Олександра Ірванця та інші.
Ще одне велике спонукання до зміцнення хорватсько-українських взаємин є міжнародна програма Еразмус+, в якій активно беруть участь і студенти, і викладачі-україністи. Наша кафедра має підписані угоди з українськими університетами Львова, Києва, Чернівців. Такий обмін відбувається і між іншими європейськими університетами, де вивчають україністику. Так, упродовж року нам читають лекції викладачі з університетів Кракова, Вроцлава, Варшави, а також викладачі з України (найчастіше зі Львова і Києва). Мова спілкування –завжди українська. Саме така активна комунікація поглиблює знання про українську культуру і водночас є найбільшим стимулом для молодих хорватів, щоби вони стали популяризаторами хорватсько-українських зв’язків.
У мене була можливість студіювати україністику впродовж одного семестру у Ягеллонському університеті в Кракові і, щиро пишучи, це мій найкращий студентський досвід. Я познайомилася з різними викладачами (українцями і поляками), активніше практикувала свої знання з української мови. У мене була можливість частіше відвідувати Україну, оскільки я була ближче до державного кордону порівняно з Хорватією. Звичайно, що я – не єдина особа, яка брала участь у такому студентському обміні та побудові своєю хорватсько-українську дружбу.
Багато чого можна досягти, тільки треба мотивувати людей і їхні бажання. Рік після моєї першої подорожі в Україну ще охоче оповідаю свої враження про цю прекрасну державу, і всі завжди зачаровано слухають. Деякі люди, мало знаючи про Україну, запитають: чи українська мова така ж, як і російська? На основі здобутого досвіду, сповнені гордістю, ми радо розповідаємо хорватам про красу української мови, держави, багатства її культури та літератури.
У Львові та Києві є освітні осередки, де можна вивчити хорватську мову. Взаємне зацікавлення мовами та культурами наших держав є цілком природнім. Налагодження партнерства між нашими країнами та міжособистісних контактів українців і хорватів через реалізацію спільних проектів, побудову культурних мостів, сприятиме обміну досвідом і зміцненню наших дружніх взаємин. Це чудово, коли людина має друзів у інших країнах. Почнімо з України та Хорватії!
Йосипа Перван