Фото Руслана Канюки 24.02.11 Гість Дня Роман Лубкивский
У неділю, 23 жовтня у Львівській філармонії відбувся вечір пам’яті, присвячений Романові Лубківському – поету, письменникові, перекладачеві, Надзвичайному і Повноважному Послу, людині, яка тривалий час відстоювала традиційні цінності українського народу. «Не Спартак я і не Орфей, Звичайнісінька – так! – людина», – писав видатний український поет.
Хоч насправді – він був тією людиною, яка «народилася для всього світу, – сказав у своєму вступному слові голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка. – Життя, яке прожив Роман Лубківський, не є даремним. Дорога до його слова, до його величі тільки починається».
Кандидат філологічних наук Богдан Тихолоз, переконаний, що «історія української культури кінця ХХ – початку ХХІ ст., як і національного відновлення Української держави, немислима без цієї постаті… Роман Лубківський, його Світ – це п’ять світів: подільська Атлантида; рідне слово; знак століть; слов’янське небо; і молитвослов епохи».
Звичайно, непросто нам говорити про людину в минулому часі. Але таке наше життя – так Бог дає.
Класик української літератури Дмитро Павличко, який приїхав з Києва, щоб причаститися до поминального слова за Романом Лубківським, вважає, що «ми не цінуємо великих людей. Адже це не просто поет, а світового класу письменник, який рятував цей Львів, коли той був покалічений Москвою». Йдеться про те (що і мав на увазі Д. Павличко), що львівська влада чомусь не відзначила видатного письменника і громадського діяча як почесного львів’янина. А в Кременці, звідки поет походить (зі села Острівець Теребовлянського району), це зробили.
Романе, друже мій,
Я йду до Тебе –
Повільно йду, не кваплюся…
…
Разом
Заспіваймо баладу
Про те,
Що ми ніколи не помрем, –
Закінчив свій виступ Дмитро Павличко віршем «До Романа Лубківського».
Народний артист України Богдан Козак, нагадав відомі поетові рядки:
Антонич був хрущем
і жив на вишнях –
на вишнях тих, що їх
оспівував Шевченко.
Народний артист України Святослав Максимчук прочитав кілька віршів Романа Лубківського і розповів, що саме він у Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької у Львові, у своїй кімнаті, познайомив свого часу Романа з його майбутньою дружиною Наталею.
Син пана Романа – Маркіян почав читати своє «Слово до Батька», але сльози розпачу стали на заваді. То ж довелося Данилові, братові Маркіяна, зачитати ці хвилюючі рядки, серед яких були і оці: «За рік, що минув з часу такого несправедливого батьківського відходу, мене все ще не покидає розгубленість, порожнеча і небажання вірити, що Тебе більше немає у Львові, в Києві, на Тернопільщині, немає ніде… Я дуже хочу завершити все те, що Ти не встиг, Тату».
Сказане, зрозуміло, стосується обидвох синів славного сина України Романа Лубківського.
Вечір урочисто відкрив Муніципальний хор «Гомін» під керівництвом Руслана Ляшенка молитвою до Богородиці «Під твою милість прибігаємо». Композицію з віршів Романа Лубківського щиро і зворушливо читали студенти кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури та мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка, Заслужена артистка України, актриса Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові Олександра Люта лірично й чуттєво прочитала декілька поезій поета. Артистка Львівського драматичного театру імені Лесі Українки Зоряна Дибовська виконала пісню з Тернопільщини – батьківщини Романа Лубківського – «Коні мої, коні». Музичний дарунок Роману Лубківському за відкриття музею імені Богдана-Ігоря Антонича виконали дві лемківські пісні Уляна Горбачевська та Ришард Лятецький. Вечір завершився поетичними словами Романа Лубківського «Псалом 42-ий. Про повернення до святині»: «Боже, моє ім’я схорони,/ Та сохрани життя Україні», після яких прозвучала «Молитва за Україну».
Режисер вечора– заслужений діяч мистецтв України, головний режисер Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької – Галина Воловецька.
Замість Післямови
2001-го року, коли Романові Лубківському виповнилося 60, я брав у нього інтерв’ю. Дозволю собі процитувати кілька його думок з нашої двогодинної розмови.
«Я не претендую на афоризм. Але скажу так: моя робота ходить за мною. А значить, і поетична частина роботи має ходити. Поки є ще свідомість і є що сказати – в різних планах… Щоб у нас відроджувалися і далі родинні гнізда письменників, публікувались дослідження про родоводи, відшукувалися втрачені рукописи. Це дуже важливо, на мій погляд. Я за те, щоб відновлювалися святині, яких не пощадив час… Дуже важливо «присунути» наше політичне, культурне, еміграційне життя до сучасного читача.
… Президент Вацлав Гавел сказав, що радий зі мною зустрітись, ще будуть зустрічі… Мені вдалося заснувати нормальний діалог з керівниками країни. Є в мене книжки з автографами Гавела, Клауса, Угде. Зустрічались ми з Гавелом кілька разів: у Львові в 1993 році, на Саміті – 1999-му, у Зборові – наскільки дозволяв час і обставини…
… Візьмемо безконечні святкування. Хіба це культура? Це варварство. Марширують, закликають себе зробити те чи те, або спонукають когось ненавидіти. Хіба це культура, коли керівництво певного рівня думає одне, говорить друге, а робить третє? І, головне, зневажає того, хто працює у сфері культури…
… Творення суверенності, набуття незалежності – це процес. Він довго триватиме. Може, не завершиться навіть у цьому столітті. Деякі нації себе вже реалізували, а ми – ще в дорозі…»
І – на закінчення – вірш «Кредо» (з 1980-го), яким закінчувалося моє попереднє інтерв’ю з Романом Мар’яновичем ще 1995-го:
Не хочу, аби
Замість мене думали,
Не хочу, аби
Замість мене вирішували,
Не хочу, аби
Замість мене голосували
(проти мене)
Хочу бути
Самим собою
Настільки
Аби до серцевини
Совісті свого народу
Міг
Устами припасти
Як до Христа
Присягаючи
Пане Романе! Ви в своєму житті зробили все, що могли, – і до свого народу своєю сутністю припали, і до Христа присягли… Саме про це і свідчить вечір пам’яті, на який прийшло, щоб віддати Вам шану, стільки львів’ян!
Богдан Залізняк,
член НСПУ і НСЖУ