«Таких, як я, було тисячі!»
«У песимізмі намагався знаходити оптимізм»
(Л. Довгович)
«Ця зустріч – розмова про долю Людини, долю того, хто наважився говорити «ні» політичній системі, яка нищила цю людину. Говоритимемо про Людину, яка творить історію і яка сама є цією історією…», – такими словами модератор – львівський історик – Мар’ян Мудрий відкрив у стінах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка зустріч із політв’язнем сталінських таборів, громадським діячем, митцем-диригентом Левком Довговичем (Кошиці, Словаччина).
21 жовтня 2016 р. у головному читальному залі університетської книгозбірні відбулася презентація книги спогадів Левка Довговича «Хроніка життя політичного в’язня № 2А 424» (Пряшів, 2013) за участю автора. Крім того, учасникам заходу було демонстровано короткий документальний фільм «Диригент з ГУЛАГу» (2013, Словаччина; режисер – Любов Кульова) та розгорнуто книжкову виставку «Лишайте сподівання всі, хто входить»: пам’яті жертв радянської репресивної системи».
У зустрічі взяли участь: історик, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Юрій Зайцев; поет, громадський діяч, вчений секретар Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка Григорій Чопик; колишні політв’язні – дисидент, письменник, почесний доктор ЛНУ ім. І. Франка Ігор Калинець; письменник, громадський діяч, голова Львівського обласного Товариства політичних в’язнів і репресованих Петро Франко; дисидент, правозахисник, громадський діяч Зорян Попадюк та ін. Модератором виступив доцент кафедри новітньої історії України ЛНУ ім. І. Франка Мар’ян Мудрий.
Доля Левка Довговича – президента Європейського конгресу українців (1997–2005 рр.), голови Крайової пластової старшини Словаччини, диригента українського народного хору «Карпати» (Кошиці, Словаччина) – сповнена трагічних поворотів та важких випробувань. Йому довелося стати одним із наймолодших політичних в’язнів Радянського Союзу, якого тричі засуджували до розстрілу… але він вижив через «малолітність».
Народився Л. Довгович 29 вересня 1935 р. в селі Лінці (нині Ужгородського р-ну Закарпатської обл.) у сім’ї греко-католицького священика. У 1944 р. тероризований радянськими «визволителями» батько був змушений утікати до Чехословаччини. У 1950 р. Л. Довговича заарештували органи НКВС за те, що поширював зі своїми друзями антирадянські листівки. У 14-річному віці хлопця засудили на понад п’ятнадцять років одразу за кількома статтями карного кодексу: «пряма зрада радянської батьківщини», «масова агітація проти соціалізму та комунізму», «участь в антирадянській організації»… Коли Л. Довговичеві вдалося втекти з колонії для малолітніх… і його через п’ять днів спіймали – до терміну «докинули» ще 10 років… А за активну участь у страйку в’язнів на Воркуті – втретє засудили до розстрілу… але замінили покарання на новий понад 10-літній термін. Загалом у сталінських в’язницях і таборах хлопець провів 6 років, і лише після смерті диктатора потрапив під амністію.
Саме у таборах відбулося «бойове хрещення» Л. Довговича: хлопець остаточно утвердився як український патріот (понад 60 % в’язнів були українцями), а також став диригентом таборового хору, режисером таборового театру. Це вже на свободі були професійні студії (Музичне училище в Ужгороді), власні сольні та хорові виступи, робота конферансьє, диригентська практика та керівництво низкою аматорських (самодіяльних) гуртів. «Моє життя – музика!» – і сьогодні наголошує Л. Довгович, додаючи, що саме вона вела його крізь буревії долі. Друге джерело сили – незламне прагнення до свободи, свободи особистої та державної свободи батьківщини.
Навіть тоді, коли через життєві обставини довелося здобути професію і працювати стоматологом чи пізніше підробляти на будівництві – все одно тягнуло до музики… І хоч від 1957 р. Л. Довгович мешкає поза державними кордонами України (Левко з матір’ю і сестрами напівлегально виїхав до батька в місто Дечин (Чехословаччина), він зробив для Батьківщини надзвичайно багато. Особливо від 1963 р., коли доля пов’язала його з містом Пряшів. Завдяки творчій енергії митця постали/ожили український молодіжний хор «Весна» (при ньому – оркестр, танцювальна група, драматичний гурток), Український клуб в «Руському домі» – у Пряшеві; український молодіжний хор «Ластівка», драматичний колектив «ДУМКА» – у Кошицях та ін.
У 1985 р. Л. Довгович заснував широко відомий у Європі український хор «Карпати» у місті Кошиці, який до сьогодні плідно працює, популяризуючи національне музичне мистецтво у Словаччині, Чехії, Польщі, Угорщині, Австрії, Бельгії, Болгарії та в Україні. У 1991–2004 рр. Л. Довгович організовував та курував Міжнародний фестиваль духовної пісні східного обряду в місті Кошиці (Словаччина).
І лише у 1989 р. Л. Довгович дочекався повної реабілітації, а з проголошенням незалежності України – повернення свого доброго імені на Батьківщину (детальніше див.: http://zakarpattya.net.ua).
«У житті стільки всього було… Але я намагався в песимізмі знайти позитив і йти до мети. А цією метою була вільна Україна», – скромно зазначив Л. Довгович на презентації у стінах Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка.
Історик Ю. Зайцев наголосив, що в особистій долі Л. Довговича відображена доля українського народу, який століттями виборював собі незалежність. І надзвичайно важливо, що автор зумів не лише вижити, а й розповісти свою історію, яка переконує: силою волі, знанням, мужністю можна здобути свободу.
Історя життя Л. Довговича «Хроніка життя політичного в’язня № 2А 424» вийшла друком 2013 р. у Пряшеві українською та словацькою мовами. Сам автор називає її жартома «Туристика по сталінських курортах», адже більша частина книжки присвячена розповіді про побут у в’язницях і таборах СРСР. Це надзвичайно цінний документ епохи, де подано реальні прізвища, конкретні факти та документи, численні світлини.
Учасники зустрічі в університетській книгозбірні високо оцінили презентоване видання. Зокрема, письменник І. Калинець із захопленням висловився про книжку, зазначивши, що вона написана з любов’ю до свободи, попри всі трагічні та драматичні моменти променіє оптимізмом, надихає творити в ім’я Батьківщини.
А голова Львівського обласного Товариства політичних в’язнів і репресованих П. Франко звернув увагу на те, що ці спогади є не лише «історією про перемогу», а й пам’ятником багатьом-багатьом неповнолітнім жертвам радянської репресивної системи. Відтак закликав присутніх до вшанування пам’яті ув’язнених НКВС та іншими каральними органами СРСР, знищених у таборах чи розстріляних дітей віком до 18 років.
Громадський діяч З. Попадюк ще раз підкреслив, що презентоване видання свідчить про силу особистості, силу національного духу, який об’єднував й об’єднує українців і – як найвищу нагороду – дарує право мати незалежну Україну.
На завершення презентації Левко Довгович подарував до фондів Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка видання «Хроніка життя політичного в’язня № 2А 424», наголосивши, що в його книжці йдеться насамперед про Пам’ять, яка допомагала не загинути в минулому, живить сучасне і визначатиме наше майбутнє.
Про цю незатерту національну пам’ять, прагнення до свободи – як визначальний чинник розвитку України у віках й у сьогоденні – говорили всі учасники зустрічі у стінах університетської книгозбірні.
Роман Лаврентій