Це правда: кров з каміння
може змити дощ,
червона місяця хустина може стерти,
але наймення ваші багряніш від рож
горять у пам’яті на плитах незатертих.
«Слово до розстріляних»
Б.-І. Антонич
Університетська спільнота на чолі з Ректором традиційною пішою ходою 1 листопада 2016 року відзначила 98 річницю Листопадового чину й утворення ЗУНР.
Студентська молодь, представники влади та громадських організацій, духовенство взяли участь у панахиді та вічі на Меморіалі Українських Січових Стрільців і воїнів Української Галицької Армії на Янівському кладовищі.
«Сьогодні ми згадуємо тих воїнів, які прикладом справжнього патріотизму та героїзму показали світу державотворчі прагнення української нації, свободи та демократії», – звернувся до присутніх ведучий, керівник Студентського відділу ЛНУ ім. Івана Франка Роман Яцикович.
«98 років тому на львівській Ратуші замайорів наш національний прапор», – зазначив під час виступу міський голова Львова Андрій Садовий.
«Ми сьогодні прийшли сюди віддати шану, вклонитись нашим героям, які пішли на цей вчинок. Вклонитись і освятитись їхньою пам’яттю. Коли ми отримали незалежність і з того часу маємо український прапор на нашій вежі постійно, ми не думали, що, приходячи сюди й покладаючи квіти, будемо мати біду, яка прийшла два роки тому. Не навчила нас ні Помаранчева революція, ні Революція Гідності розуміти просту істину – історію треба не просто читати, її треба вчити, бо вона має здатність повторюватись», – сказав Андрій Садовий.
Звертаючись до студентської молоді, міський голова Львова висловив побажання, аби студенти швидше дорослішали й брали участь у державному управлінні, щоб той час, який вони мають для навчання, максимально використовували, розуміючи, яка відповідальність лягає на людей, котрі мають приходити до влади. «Я хотів би, щоб ми жили в тій країні, за яку ці хлопці відали життя, – вільній, незалежній, щоб чесні люди, які мають Бога в серці, були провідниками, за якими можна йти», – зауважив під час урочистостей міський голова Львова Андрій Садовий.
На чині героїв Листопадового зриву й актуальності «московської» загрози й у наші дні наголосила заступник голови – керівник апарату Львівської ОДА Маріанна Вільшинська: «Сьогодні ми вшановуємо загиблих борців за волю України. Як і тоді, 98 років тому, московська загроза є актуальною. Ворог зі Сходу досі прагне знищити та розділити наш народ. Тому від часу утворення ЗУНР актуальним залишається лозунг «Не може бути в нас страху». Як і тоді, наші патріоти усвідомлюють: Україна має бути незалежною. Тому ми маємо бути мужніми і сильними та підтримувати тих хлопців, які сьогодні захищають нашу державу на Сході».
Заступник голови Львівської обласної ради Володимир Гірняк підкреслив, що внаслідок подій Листопадового зриву вперше за шість століть Львів і Галичина стали українськими. «Якби не було цієї боротьби, не було б і Акту Проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року», – зауважив він. Однак, за словами Володимира Гірняка, по-справжньому незалежними ми стали у 2014 році. Заступник голови Львівської обласної ради побажав учасникам віча «попри важкі часи, які ми зараз переживаємо, не втратити віри та оптимізму в те, що в нас усе вийде».
Історичний аспект подій Листопадового чину окреслив доцент кафедри новітньої історії ім. М. Грушевського ЛНУ ім. Івана Франка Олег Павлишин. Він закцентував увагу на тому, що Листопадовий чин був фактично початком створення Західноукраїнської Народної Республіки. «У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Львів, а відтак і вся Галичина, перейшли до рук української влади. Здобувши владу в краї, її потрібно було втримати. Розпочалася визвольна війна з польським окупантом», – зазначив історик.
Про традицію вшанування військових поховань у передвоєнному Львові та за часів радянської влади розповів студентам поет, громадський діяч, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, Почесний доктор Львівського університету Ігор Калинець.
Під час віча пам’яті героїв пролунали пісні «Коли ви вмирали» М. Гайворонського, «Зродились ми великої години», марш «Україна», «Гей степами» у виконанні Заслуженої хорової капели України «Боян» ім. Є. Вахняка.
Тетяна Шемберко
Фото Олега Вівчарика