Кирило Андреєнко
(06.09.1988 – 29.07.2014)
Народився 6 травня 1988 року, м. Чита, СРСР. Випускник Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного 2011 року за спеціальністю «Управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення», отримав диплом із відзнакою та золоту медаль.
Командир групи спеціального призначення 1‑го батальйону 3‑го окремого полку спецпризначення ГУР Міністерства оборони України, капітан. Був призначений на проходження служби у військовії частині А0680 у Кіровограді.
2011 року вступив до Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ЛНУ ім. Івана Франка, де навчався за спеціальністю «Правознавство».
Обставини загибелі: 29 липня 2014 року загинув під час виконання бойового завдання у складі розвідувальної групи з порятунку пілотів збитого літака в районі міста Сніжне Донецької області. Група була атакована із засідки терористами. Капітан Андреєнко разом із підполковником Лисенком спробували здійснити прорив, однак сили були нерівними. Спецпризначенці загинули в тому бою як справжні герої – зі зброєю в руках.
Кирило Андреєнко похований у м. Львові на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань поруч із Меморіалом воїнам Української Галицької Армії.
Сімейний стан: Залишилась дружина Олена.
Указом Президента України № 873/2014 від 14.11.2014 року капітан Андреєнко К. Л. нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Володимир Василевський
(13.06.1990 – 17.07.2015)
Народився 13 червня 1990 року в м. Стрию. Навчався в Стрийській загальноосвітній школі №1. 2007 року вступив на географічний факультет ЛНУ ім. Івана Франка. Навчався спочатку на бакалавраті за напрямом підготовки «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування». Закінчив університет у 2012 році за спеціальністю «Прикладна екологія та збалансоване природокористування». Під час навчання закінчив військову кафедру й отримав звання лейтенанта.
Був мобілізований до війська під час четвертої хвилі мобілізації.
Служив молодшим лейтенантом, був командиром 2‑го механізованого взводу 5‑тої механізованої роти 2‑го механізованого батальйону 24‑ої механізованої бригади.
Загинув 17 липня 2015 року в м.Лисичанську Луганської області.
Похований в м.Стрию на кладовищі на алеї Слави. Залишилась дружина Вікторія і донечка Юлія.
Одну з нових вулиць Стрия названо на честь Володимира Василевського – Героя, 25 річного стриянина, бійця 24‑ої окремої механізованої бригади.
Денис Чабанчук
(02.09.1992 – 17.02.2015)
Народився 2 вересня 1992 року у м. Луцьк.
У 2013 року закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Управління діями підрозділів механізованих військ». Командир взводу снайперів 15 окремого гірсько-піхотного батальйону 128 окремої гірсько-піхотної бригади, старший лейтенант.
У 2013 році вступив до Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ЛНУ ім. Івана Франка, де навчався за спеціальністю «Менеджмент організацій і адміністрування».
Обставини загибелі: загинув 17 лютого 2015 року під час передислокації військ із Дебальцевого. Машина, в якій перебував Денис, наїхала на міну поблизу села Калинівка (Артемівський район) та залишилася на підконтрольній бойовикам території. Сепаратисти надіслали родичам відео, на якому Денис був уже мертвий. Лише у березні вдалося забрати тіло 22‑річного захисника. Поховали Дениса на Алеї Почесних поховань у селі Гаразджа.
Денис запам’ятався як людина, яка мала надзвичайно великий потяг до знань та саморозвитку. Він завжди гідно обстоював власну точку зору, за що і користувався авторитетом серед товаришів і повагою у командирів та викладачів.
Вільно володів англійською мовою, неодноразово брав участь у міжнародних військових навчаннях, був надійним другом для своїх товаришів, справжнім професіоналом своєї справи, гідним представником офіцерського корпусу Збройних Сил України.
Указом Президента України № 270/2015 від 15.05.2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни старший лейтенант Чабанчук Д. М. нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Степан Петрівський
(20.06.1992 – 24.08. 2014)
Народився 20 червня 1992 року в с. Сушиця Старосамбірського району Львівської області. Разом із братом‑близнюком Іваном навчалися у Сушицькій початковій, Тершівській дев’ятирічній та Старосамбірській середній школах.
Після закінчення школи, у 2009 році, разом вступили до ЛНУ ім Івана Франка на геологічний факультет за спеціальністю екологія та охорона навколишнього середовища (заочна форма навчання). Брати відслужили строкову службу у 80-й окремій аеромобільній бригаді (м. Львів).
У травні 2014 р. Степан вступив на службу до лав Батальйону патрульної служби міліції особливого призначення БПСМОП «Шторм», відбув навчання та добровільно зголосився в зону АТО, але, оберігаючи матір, не розповідав рідним, що воює на Луганщині. Другу ротацію проходив поблизу Луганська під час важких боїв у Луганському аеропорту. Напередодні загибелі, приїхавши додому у відпустку, він встиг скласти державні іспити, отримавши диплом бакалавра й вступивши на шостий курс Університету.
Він писав вірші, готувався після закінчення університету вступити до духовної семінарії. Степан був нагороджений іменним годинником від командування за зразкову службу.
Загинув 24 серпня 2014 року при обстрілі терористами блокпосту українських сил – поблизу с. Георгіївка Лутугинського району.
Похований в с. Сушиця. 29 вересня 2014 року – за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російськоукраїнської війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У 2015 році ім’я Степана Петрівського присвоїли Тершівській ЗСШ ІІІ ст. Старосамбірського району. У травні 2016 року тут встановлено пам’ятну дошку. Готується випуск збірки його поезій.
Роман Галас
(01.12.1975 – 08.08 2015)
Народився 1 грудня 1975 року. Закінчив Сокальську школу № 1, зараз це гімназія імені Олега Романіва, зі золотою медаллю.
Здобувши перемогу на обласній олімпіаді з географії, вступив на географічний факультет ЛНУ ім. Івана Франка.
Під час навчання в університеті Роман закінчив військову кафедру і отримав звання лейтенанта. Потім за вислугою отримав звання старшого лейтенанта.
По завершенню навчання на географічному факультеті ЛНУ ім. Івана Франка, одружився і переїхав на Рівненщину, де прожив сімнадцять років. Працював у Луцьку на заводі, звідти 3 лютого 2015 року, під час четвертої хвилі, був мобілізований.
Роман спочатку служив у Широкому Лані Миколаївської області, потім на Яворівському полігоні, а 30 березня поїхав у зону АТО. Щастя, Станиця Луганська, Райгородка, Новоайдар…
Служив командиром 3‑го зводу третьої роти 16‑го окремого мотопіхотного батальйону.
Загинув старший лейтенант Галас Роман 8 серпня 2015 року під час бойових дій поблизу Артемівська.
Поховали героя у його рідному місті Сокалі Львівської області.
У нього залишилися дружина Ірина та донька Майя.
Земляки вшанували пам’ять полеглого в АТО Романа Галаса – йому (посмертно) присвоєно звання «Почесний громадянин Млинівщини».
Ігор Грішин
(11.01.1975 – 02.05.2014)
Народився 11 січня 1975 року у м. Слов’янськ Донецької області.
У 2002–2006 роках навчався в Інституті післядипломної освіти ЛНУ ім. Івана Франка за спеціальністю «Правознавство».
Капітан (посмертно), бортовий авіаційний технік вертолітної ланки 16‑ї окремої бригади армійської авіації 8‑го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України (Броди, Львівська область).
Обставини загибелі: 2 травня 2014 року під час антитерористичної операції на сході України поблизу міста Слов’янськ за допомогою переносних зенітних ракетних комплексів було збито два вертольоти Мі‑24 Збройних сил України, які здійснювали повітряне патрулювання у визначеному районі. У результаті обстрілу п’ятеро офіцерів Збройних сил України, серед яких був і Ігор Грішин, загинули, один отримав поранення.
Сімейний стан: Залишились дружина, дві доньки 1995 та 2005 р. н.
Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)
Олександр Дереш
(16.08.1974 – 22.08.2016)
Народився 16 серпня 1974 року у м. Львів. Закінчив Львівську СШ № 30. Здобув дві вищі освіти: 1997 року закінчив Український державний лісотехнічний університет (тепер Національний лісотехнічний університет України), у 2005 році закінчив правничий факультет Інституту післядипломної освіти ЛНУ імені Івана Франка за спеціальністю «Право».
Проходив строкову службу в прикордонних військах. Працював за фахом юриста. Активний учасник подій на Майдані.
Зголосився добровольцем до служби в ЗСУ. З 4.09.2014 року служив у 44‑ОАБР (в/ч п/п В1428). Після демобілізації продовжив службу в ЗСУ, 44‑ОАБР на контрактній основі (до закінчення особливого періоду). У 2016 році пройшов курс підготовки офіцерів у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Був командиром взводу – старшим офіцером 5‑гарматної артилерійської батареї 2 гарматного артилерійського дивізіону в/ч п/п В1428.
У серпні 2015 року нагороджений Почесною відзнакою 44‑ОАБР.
Загинув 22.08.2016 р. під час виконання бойового завдання, вірний військовій присязі.
Похований у м. Львові на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань № 76.
Виховував двох дітей: доньку Марічку, 15 років, сина Андрія, 10 років.
Юрій Думанський
(17.07.1991 – 14.08.2014)
Народився 17 липня 1991 року у м. Ніжнєвартовськ Російської Федерації.
У 2013 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Управління діями підрозділів механізованих військ».
Командир взводу 24‑ї окремої механізованої бригади ОК «Північ» (м. Яворів).
У 2013 році вступив до Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки Львівського національного університету імені Івана Франка, де навчався за спеціальністю «Правознавство».
Загинув 14 серпня 2014 року у боях під Луганськом внаслідок артилерійського обстрілу. Неодружений.
Похований у Львові на Полі почесних поховань на Личаківському цвинтарі.
Указом Президента України № 144/2015 від 14.03.15 р. лейтенант Думанський Ю. О. нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Володимир Труш
(10.09.1977 – 31.10.2015)
Народився 10 вересня 1977 року у м. Новий Розділ Миколаївського району Львівської області. Випускник філологічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка (2000), у 2007–2011 рр. – навчався в Інституті післядипломної освіти ЛНУ імені Івана Франка за спеціальністю «правознавство».
У 2000–2002 працював старшим лаборантом, з 2001 – асистент, пізніше – старший викладач кафедри бібліотекознавства і бібліографії факультету культури і мистецтв. 2001–2002 – заступник декана філологічного факультету, 2003–2006 – заступник декана факультету культури і мистецтв Університету.
Заступник командира роти по роботі з особовим складом, в. о. командира роти 53‑ої окремої механізованої бригади, капітан.
Обставини загибелі: 31 жовтня 2015 року близько 10 години Володимир Труш разом із побратимом Віталієм Кравченком, заступником командира батальйону 53 бригади під час виконання бойового завдання підірвалися на розтяжці.
Похований у м. Львові на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань. Залишилась дружина Олена та двоє синів – одинадцятирічний Микола і чотирирічний Василь.
Указом Президента України № 9/2016 від 16.01.2016 року капітан Труш В. В. нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вічна пам’ять Героям!
Герої не вмирають!