Учасники ХІІІ Міжнародної літньої школи з української мови і країнознавства. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин
Німеччина, Хорватія, Франція, Туреччина, США, Канада, Швеція, Республіка Корея, Австрія, Росія, Грузія… Як Ви думаєте, що об’єднує всі ці країни? Їхні представники приїхали до Львова і стали учасниками Міжнародної літньої школи «Українська мова і країнознавство», яку вже 10 років поспіль проводить Центр україністики Львівського національного університету імені Івана Франка.
Три тижні інтенсивної української: щоденні мовні заняття, лекції, екскурсії, спілкування з нашими волонтерами на перервах… Перед нами – командою школи – завжди постає не дуже легке, але дуже важливе завдання – не лише навчити української мови, а й показати світові справжню самобутню Україну.
Заняття з викладачами Львівського університету. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин
Як відомо, студентом школи можна стати в різному віці. Уже вкотре це успішно продемонстрували наші учасники. Вони не лише активно брали участь у заняттях і лекціях, а й стали справжніми поціновувачами національних українських танців (і не менше – національної кухні, хоча це зовсім інша історія!). Нас гостинно зустрів Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького. Розмаїття культур і етнотрадицій злилося воєдино у веселому таночку, коли залунали мелодії: полька, млин, гречаники, танець із віником. Ми й досі не знаємо, які мольфари того дня розганяли хмари над Львовом, адже одразу, коли ми закінчили наші забави, по місту пройшла злива.
Культурна програма для слухачів Літньої школи. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин
Старовинні львівські вулички, які дихають романтикою, подорож у сховища однієї з найстаріших бібліотек України, майстер-клас із писанкарства від талановитої мисткині Ірини Кметь, незабутні мандрівки до Крехова та Жовкви, Кам’янця-Подільського та Хотина. Адже кожна хвилина для нас і учасників школи була цінною та важливою.
На екскурсії в Науковій бібліотеці ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин
Усі з нетерпінням чекали презентації проектів, адже було загадкою, що ж зацікавило, вразило, надихнуло за ці три тижні. І учасники зуміли не лише торкнутися наших сердець, а й переконали: стати частинкою України зовсім просто. Ми почули переклад шведської поезії на українську мову, дізналися, як шведи сприймають українську церкву; студенти з Кореї, які вже мали досвід служби в національній армії, порівнювали систему збройних сил України й Південної Кореї, а дехто взагалі проводив опитування на вулицях, будуючи мости порозуміння зі львів’янами. У виконанні наших чарівних студенток-кореянок «Український віночок» − це була не лише проста прикраса школи, а й символ із багатьма сенсами. Студенти з найвищим рівнем знань (хорватка, росіянин, австрієць) представили наукові проекти з вивчення української мови як іноземної. Вразили проекти про війну і мистецтво (авторка – громадянка Франції Агат-Михайлина). Ми також довідалися про те, які подібні, і часто трагічні, долі українських та корейських письменників. Кожен учасник школи побачив Львів по-своєму, відкрив Україну не лише для себе, а й дав змогу побачити нам себе збоку, адже людина інколи може не помічати важливих, хоч і очевидних речей.
І ще трохи занять… Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин
Чому учасники школи приїхали в Україну та чому обрали саме Львів? Чим їх зацікавила наша культура? Це питання поставало не раз. Очевидно, що дехто має українське коріння, але таких було одиниці. Дехто вивчає українську в себе вдома, у рідному університеті. Але найбільше вражає і тішить, коли до нас приїжджають люди, для яких Україна – зовсім нова і непізнана, цікава і таємнича, а додому вони їдуть не лише з сувенірами у валізах, а й зі щирим бажанням повернутися знову.
За якими критеріями оцінюють якість літніх шкіл? Звичайно, усі, напевно, пишуть фідбеки, як модно зараз називати відгуки, ставлять оцінки за різним шкалами та зважають на всі-всі фактори… Усе це зрозуміло й очевидно. Але для мене як учасника цієї «кухні» поза кадром найвищою похвалою та знаком якості є три важливі пункти: по-перше, до нас повертаються знову і знову; по-друге, нас рекомендують друзям і по-третє, після нас починають розмовляти українською мовою!..
І якщо всі ці три тижні Львів ніби навмисне став дощовою столицею України, щоб виправдати свій статус українського туманного Альбіону, то після закінчення курсу нас знову тішить сонечко. А хіба може бути інакше, якщо усмішки, емоції та тепло Ваших сердець залишилися у Львові?..
Викладачі ХІІІ Міжнародної літньої школи з української мови і країнознавства. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин
Проректор Ярослав Гарасим під час вручення сертифікатів про успішне закінчення школи влучно наголосив, що тільки це могло стати причиною такого чудового потепління.
Ці три тижні ми прокидалися, працювали й жили в унісон, як один організм, як справжня команда. Нас об’єднала українська мова та культура. Львів таки справді відкритий для світу.
Зі Львівського національного університету імені Івана Франка – з любов’ю!
Наталія Фарина
P. S.: є ще один критерій якості літніх шкіл, про який я не написала. Не знаю, наскільки він важливий та об’єктивний для потенційних учасників, але… Мені знову захотілося сісти за студентську лаву – хоча б улітку. Захотілося самій стати учасником Літньої школи. А що, хіба буває пізно вчитися?