350-літня історія Львівського університету засвідчує про багатство академічних традицій у царині гуманістики – саме у нас було відкрито першу кафедру української словесності, навколо якої сформувалася львівська школа філології, саме з нашою alma mater тісно пов’язані життєві долі представників львівської школи істориків, і саме у стінах нашого Університету народжувалися інтелектуальні ідеї Львівсько-Варшавської школи філософії. Зрештою, університетська сецесія на початку ХХ століття, що стала чи не найяскравішим виявом прагнень національно свідомого студентства мати у Львові свій український університет і мати право навчатися рідною мовою, – це ілюстрація того, що студенти та випускники філологічного, історичного і філософського факультетів були зразком освіченості, патріотизму та академічної відповідальності за майбутню долю свого народу.
Усвідомлення багатства великого інтелектуального запліччя гуманістики у Львівському університеті, з одного боку, є джерелом натхнення продовжувати почесну місію своїх попередників, а з другого боку, вимагає особливої відповідальності за виправдання гасла, викарбуваного на фронтоні нашої alma mater: “Patriae decori civibus educandis” — “Освічені люди є окрасою батьківщини”. Щоб проілюструвати цю відповідальність, я наведу кілька найпромовистіших прикладів із сьогодення гуманістичних факультетів. Саме зусиллями викладачів і науковців Львівського університету вперше в Україні було створено відкритий архів публікацій з гуманістики і соціальних наук “Антропос”. Одним із перших в Україні ми створили фольклорний архів при кафедрі української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, який є аудіо-візуальним накопиченням фольклорно-етнографічних польових матеріалів, зібраних упродовж останніх 40 років зусиллями студентів і викладачів філологічного факультету Львівського університету. Університет став ініціатором відродження традицій філософії науки як академічної дисципліни та проведення щорічних українсько-польських семінарів, які органічно набули статусу семінарів Львівсько-Варшавської школи. Історики нашого університету не лише відновлюють історичну пам’ять українців через дослідження та нове висвітлення маловідомих чи зовсім невідомих історичних фактів і подій, а й гідно представляють українську історичну науку в світі. Тут слід відзначити, що перший англомовний підручник з історії України написав професор нашого Університету.
Студенти та викладачі гуманітарних факультетів Університету мають змогу дискутувати зі своїми колегами з України та із-за кордону в рамках щомісячних “Університетських діалогів” і семінарів “Інтелектуальна біографія”, які організовує Центр гуманітарних досліджень. Усі лекції гостьових професорів і дискусії з ними опубліковані як в книжковому, так і в електронному форматах.
І насамкінець, Львівський університет став одним із перших вищих навчальних закладів в Україні, що створив Ресурсний центр з інклюзивної освіти і став ініціатором запровадження обов’язкового вивчення філософії інклюзивної освіти у рамках дисциплін психолого-педагогічного циклу.
Я думаю, що навіть кілька цих прикладів дають змогу кожному відчути пульсування віталістичної енергетики сучасної гуманістики в нашому Університеті.
Марія Зубрицька, проректор із науково-педагогічної роботи
Категорія: №7, жовтень 2011 р.