Фотограф. Періодично про фотосправу мріє кожен, у кого є хоча б мінімальне творче начало. І навіть чимало тих, у кого його нема. Напевно, годі знайти настільки захопливу справу, як фотографія. От вдумайтеся – одним натисканням кнопки вириваєш із потоку часу маленьку мить, котра вже не злине, доки зберігатиметься на носії. Чи то плівка, чи файл у комп’ютері. Це, зрештою, не важливо. Головне – суть. Фотографія вириває крапельки часу з бурхливого потоку життя, консервує їх і дає змогу роздивитися й пізнавати ті крапельки згодом.
Фотографів нині багато. Хтось фотографією заробляє, хтось намагається через неї виявити себе, а хтось пробує поєднати і те, й інше. З приходом цифрових технологій фотографія із розряду “для вибраних” перейшла в розряд “для всіх” і вирушила в маси. Як казав один пан, “замість Darkroom прийшов Lightroom”. Тому конкуренція на цьому молодому і кволому ринку справді велика. Початківцям хочеться сказати таке: фотографів багато, а хороших фотографів – одиниці. Я – початківець, та за два роки можна побачити результат. Головне в нашій справі – віра. І праця. Бо, як казав один мій друг, хто не працює, тому не щастить.
Фотографую недовго – близько двох років. Починав із маленького ультразуму, що його позичав у знайомих. Згодом купив перший “Зеніт”. Далі були “ФЕД”, PENTAX, CANON, NIKON. Тобто воістину правду кажуть, що нема різниці, чим знімати. Головне – як!
Результат останнього року моїх “бродінь” різними закутками Львова у вільний та робочий час – експозиція “Львівські ремінісценції – 2010”.
Ця виставка – суміш соціального портрету та жанрової фотографії.
Люди на фотографіях, як правило, незнайомі, яких я вперше побачив. Фотографуючи, намагався проникнути в їхню сутність, виокремити характерні риси, зберегти їх і передати Вам. І бажано, щоб персонажі фотографії мене не тільки не побачили, а загалом не відчули мого втручання в їх світ. Наскільки мені це вдалося? Напевно, судити вам.
Фотографія тепер для мене – не захоплення, професія чи хобі. Вона переросла у щось більше. Фотографія для мене – стиль життя. Бо ні хобі, ні професії неможливо віддавати стільки часу, енергії та ресурсів. І, як наслідок, коли людина чимось займається віддано і тривалий час, рано чи пізно з’являється результат. Отже, до нових зустрічей!
Олег Гордійчук,
фотограф ЛНУ ім. Івана Франка, координатор “Студентської фотомиті”