Над українською науковою термінологією, яка віднедавна почала відроджуватися й виходити на європейський рівень, нависла загроза, оскільки державна мова раз по раз зазнає нападів горе-політиків, як і все національне. Ми неодноразово в телепередачах, які ведуть аж ніяк не українські журналісти, чули висловлювання, що українська термінологія недосконала, а російською наукові поняття звучать значно краще. Окрім того, сьогоднішній міністр освіти провадить політику скорочення функціонування української мови, роблячи поступки мовам національних меншин, зокрема російській мові.
У 90-х роках, після багатьох років поневірянь і утисків, українська мова знову посіла гідне місце в усіх сферах життєдіяльності. Поступово на державну мову переходили освіта і наука. Бо, як писав колись І. Огієнко, “українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…”.
За попередні 20 років захищено низку дисертацій, у яких докладно описано системну організацію галузевих терміносистем, способи творення термінів, їхню структуру, функціонування, побачили світ понад 1300 словників різних фахових галузей, виходили й виходять різногалузеві підручники національною мовою, приймають державні стандарти на галузеві поняття та терміни, плідно працюють термінологічні центри в Києві, Львові, Харкові й інших містах України. Ще на початку ХХ ст. викладач математики Кам’янець-Подільського університету М. Чайківський влучно зазначив: “Термінологія ніколи не може бути твором однієї людини; вона може вийти як вислід спільної праці всіх фахівців, що потребують цієї термінології, разом із знавцями живої мови, які помагають їм узгіднювати термінологію з рештою живої мови” [Цит. за: Міщенко Надія. Формування віддієслівних термінів на прикладі програмної інженерії // Проблеми української термінології: Зб. наукових праць учасників ХІ Міжн. наук. конф. “СловоСвіт”. – Львів, 2010. – С. 20.].
Час до часу у Львові та Києві організовують термінологічні конференції, на яких обговорюють наболілі питання українського термінознавства, провадять гарячі дискусії з приводу того чи іншого національного терміна.
Нещодавно у Львові відбулася конференція “Проблеми української термінології”, у якій узяли участь понад 160 науковців із 54 міст України, серед них – представники Львівського національного університету імені Івана Франка: професор факультету журналістики О. Сербенська, доктор філологічних наук, професор І. Кочан, доценти філологічного факультету В. Пілецький, І. Процик та С. Бук, кандидат філологічних наук Н. Цісар, аспірант філологічного факультету Н. Гимер, викладач української мови Педагогічного коледжу Г. Крохмальна, а також науковці з Білорусі, Литви, Польщі, Канади, США. Учені розглядали теоретичні питання термінології, історію, стан та перспективи розвитку галузевих терміносистем, проблеми нормування та стандартизації термінології, різні аспекти термінології природничих, гуманітарних знань, економічно-правової та фінансової сфер, вивчення термінології в навчальному процесі тощо.
Численні дискусії на цій конференції засвідчили, що чи не найважливіша проблема сучасного українського термінознавства – питання про те, як зберегти національний дух української термінології за умов широких глобалізаційних процесів сучасності. Сьогодні фактично запущено в дію “мовне планування” терміносистем. Це різні способи впливу людини на мову.
Доповіді продемонстрували значний творчий потенціал учасників наукового зібрання, широке коло їхніх наукових інтересів, актуальність досліджень, що стане потужним імпульсом для подальшого розвитку термінознавчої науки на сучасному етапі.
В ухвалі конференції закцентовано на актуальних проблемах сучасної мовознавчої науки, серед яких – пропозиції не допустити впровадження закону про регіональні мови, відновити роботу над українським правописом, сприяти стандартизації, уніфікації національних термінів тощо.
Володимир Мельник,
студент 1 курсу факультету журналістики