Вступне слово Ганни Кость, заступника декана факультету іноземних мов, на вечорі патріотичної пісні, який відбувся 20 жовтня 2010 р. у форматі святкування Дня Університету
Гаслом нашої поетично-пісенної композиції ми обрали слова пісні “Ті, що під Крутами в бою упали…”, які відтворюють одну зі сторінок нев’янучої слави нашої боротьби за українську державу. Упродовж понад тисячолітньої історії нищили все, що називали українським, – українську традицію, українську мову, український дух, урешті – український етнос. Нас намагалися завоювати печеніги і татари, турки і поляки, московська й австро-угорська імперії. Дикі кочові племена без роду і генетичної пам’яті нищили українців: саджали на палі, роздирали кіньми, стинали їм голови, топили у крові, морили голодом, мордували в тюрмах, садили у божевільні, висилали на Соловки та в “гулаги”.
Багато доріг пройшли ми, з багатьох рік пили воду, багато могил покинули, багатьох друзів розгубили. Але всі дороги сходимі і всі могили зчислимі, і кожна ніч, навіть полярна, закінчується ранком. І вони йдуть – лицарі духу, символ нескореності, зціпивши зуби від болю, без злоби і ненависті, з великою й непереможною любов’ю. Бо саме з любов’ю і терпінням можна звести величну споруду, назва якій – “Незалежна українська держава”.
Зрозуміло, що наша історія багата на перемоги, походи і битви великих з’єднань чи армій, які розбивали ворогів та виганяли їх із нашої землі. Бій під Крутами – лише невеличкий фрагмент цієї історії, фрагмент надзвичайно трагічний і кривавий та водночас надзвичайно гідний і патріотичний. Адже на шляху ворожої армії Муравйова стояли не мури цитаделей чи стрімкі кручі, створені природою, а три сотні київських гімназистів, які одним подихом своїх юних грудей стали в оборону своєї держави. Можливо, їх надихнуло Шевченкове “Борітеся, поборете, вам Бог помагає; з вами правда, з вами слава і воля святая”. А може, вони захоплювалися українським січовим стрілецтвом – одним з акордів українсько-галицького національного військового відродження. А може, “за ясні зорі і за тихі води ішли в бої сини твого народу”. Вони теж уміли сміятися і плакати, кохати і співати, боятися і жартувати, та понад усе вони любили Україну.
Ви в дні зимові положили життя
На наказ святий України,
І руки дівочі не клали квіття,
Й друзі не несли домовини.
Останній цілунок на вашім чолі
Не клали матуся, ні тато.
Ніхто не світив
в головах вам свічок,
Друзі не прийшли поховати.
Не сурмили вам марш жалібний,
Не справила тризну родина.
Сповнили ви нації приказ святий.
Вам вдячна за це Україна.
Фото Інни Березніцької