Гостем “Університетських діалогів” Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка був відомий польський філософ та громадський діяч, президент фундації “Пограниччя – мистецтв, культур, народів” (Сейни, Польща), актор та багаторічний інструктор Осередку театральних практик “Ґардженіце”, головний редактор часописів “Krasnogruda”, “Almanach Sejnenski”, директор видавництва “Pogranicze” та шукач Іншого у світі простого Кшиштоф Чижевський. На двох зустрічах 10 та 11 листопада, що відбулися в Дзеркальній залі Університету та на факультеті культури і мистецтв, Кшиштоф Чижевський прочитав доповідь-есе та взяв участь у семінарі, ділячись власним досвідом з усіма охочими.
У Дзеркальній залі польський гість у доповіді “Чужий-Інша-Свої: розмова над берегом ріки” розповів про Європу як архіпелаг окремих культур, про мур, який зростає всередині нас і в наших розрізнених спільнотах. Розказав про досвід мандрівки стежкою серця і стежкою розуму. Поділився судженнями про те, що заважає цілісному буттю тут і тепер та про межу і способи вийти поза неї.
“Кожен з нас у пошуку Іншого рано чи пізно доходить до берега ріки, де має вибрати: перейти межу чи залишитися назавжди у полоні правил… Тільки порушивши цю межу, збудувавши міст через ріку та зробивши вибір, можемо бути тут і тепер… лише так стаємо собою і можемо торкнутися Іншого”, – сказав Кшиштоф Чижевський.
На факультеті культури і мистецтв під час семінару на тему “Інтелектуальна біографія” К. Чижевський розповів про свій життєвий шлях та про людей, які найбільше посприяли його розвитку. Найзначнішим своїм наставником пан Чижевський назвав нобелівського лауреата Чеслава Мілоша.
Тексти, які виголосив Кшиштоф Чижевський, мають з’явитися окремим виданням у серії “Університетські діалоги”.
Кшиштоф Чижевський, відомий польський філософ та громадський діяч, і Наталка Бабалик, науковий співробітник Центру гуманітарних досліджень під час зустрічі зі студентами факультету культури і мистецтв.
Практик ідей та аніматор культури Кшиштоф Чижевський дав ексклюзивне інтерв’ю газеті “Каменяр”.
– Перше місце у своїй інтелектуальній біографії надаєте Чеславу Мілошу як людині, котра найбільше посприяла Вашому становленню та розвитку. Окреслюєте його як шукача чогось Іншого, не пізнаного… Чи є Ви тим вічним шукачем, яким був Мілош?
– Так… Звісно, що так… Річ у тому, що я народився в післявоєнній Польщі на березі однієї ріки. У дитинстві і в молодості, підходячи до краю цього берега, я розумів, що це не весь світ, а лише один берег. Я нічого не відав про берег інший. Мені про нього не розказували. Саме тоді зародилася потреба збудувати міст, який би мене перевів до цього Іншого берега, Іншого світу… Така сама потреба колись, мабуть, зародилася і в Мілоша, тому сміливо можу ототожнювати себе із шукачем Іншого Чеславом Мілошем… Частково саме завдяки йому я зрозумів, що світ не такий, яким нам його подають. Тому почав шукати цю Іншість…
– Чи вдалося Вам збудувати міст до Іншого, знайти це Інше?
– Ніколи не зможу твердо відповісти на це запитання. Ніколи не можна бути переконаним, чи збудовано мости наших пошуків і наших розумінь назавжди. Їх розмивають та знищують, і потрібно відбудовувати знову. Ніколи не можна бути певним, що, дійшовши до середини мосту, не почнеш споруджувати його наново. Це перманентний процес усього життя. Усього пошуку… Тому будую і шукаю… Думаю, моє будівництво ніколи не закінчиться.
– Кого ще, окрім Мілоша, можете назвати своїм однодумцем. Своєрідним побратимом у побудові мосту до Іншого?
– Хай як дивно, але з часом я дізнався, що таких мислителів-шукачів доволі багато. Одним із найближчих собі вважаю Германа Гессе… Також багато маловідомих польських письменників, яких називаю розумними старцями. На їхніх книжках я виростав і формувався, вчився шукати щось Інше… Мій наплічник завжди був набитий їхніми книжками, які я знав напам’ять. Саме під їхнім впливом став практиком культури, захотів реалізувати їхній міф, перевірити, чи це можливо…
– Чи маєте українських спільників у своїй ідеї пошуку?
– Так… Наприклад, Григорій Сковорода, якого я читав українською мовою, бо тоді ще не було польського перекладу. Його думки і слова були близькими мені. Його душа для мене – душа побратима. Щодо сучасних українських письменників та мислителів, то маю друзів, які допомагають у пошуку та будуванні мостів, – Микола Рябчук, Юрко Андрухович… На жаль, мені не пощастило зустрітися та познайомитися із старшим поколінням українських письменників. Можливо, хтось із них – мій невідомий спільник у побудові мостів, можливо, вони теж є вигнанцями, бо походять із покоління вигнанців…
– Що сьогодні Вас привело в Україну, до Львова? Це просто запрошення чи візит має для Вас свою вагу, призначення?
– О, це не просто відповідь на запрошення, бо такі запрошення до мене надходять із цілого світу. Пропозиція приїхати до Львова мене втішила. Я бував тут раніше, і всі зустрічі в цьому місті були для мене особливими… Вони давали знання, інформацію, тут я пізнавав Пограниччя. Уже потім дорога привела мене до Англії, Америки…
Сьогодні радо приїхав, щоб поділитися тим, чого навчився у своїх дорогах… Моя поїздка сюди – особлива. У Львові відчуваю особливий, співзвучний з моїми думками та ідеями дух цього міста.
– Ви багато говорили про особливості Вільнюса, Варшави, Кракова. Яким є дух Львова?
– Я зрозумів, що теперішній Львів дуже схожий на давній Львів. Мене втішило, що він не піддався масовості, загальності, деградації. Сповнений орнаментів, але орнаменти не лише архітектурні. Орнаменти всередині духу міста, у мисленні. Цей дух надзвичайно сильний. Львів – місто, про яке варто сказати, що не люди створюють його, а місто творить людей… Саме таким був і є Львів… Але з’явилося в цьому місті і щось зовсім нове… Нові люди, з якими познайомився тут. Люди, які творять нове місто, з новим поколінням і новими прагненнями. Львів’яни сьогодні теж починають будувати мости, будувати особливе майбутнє, і це мене тішить.
– Якось Ви сказали: щоб Україна зблизилася з ЄС, потрібно творити насамперед культурний, а не політичний простір. Чиє це завдання? Яка роль у цьому Європи і яка України, Львова?
– Звісно, процес творення культурного простору має бути спільним. Але кажучи про Україну, мушу зазначити, що нині треба усвідомити, що культура повинна опиратися не лише на артистичні студії. Культура – шкільне та університетське виховання, відпочинок, елементи міського життя… Сучасна культура – культура розуміння та співіснування. Потрібно навчитися співіснувати, проникати і приймати, водночас не втрачаючи свого. Інакше культура стає мертвою. Крім того, культура має бути відповідальною. Змінити щось зможе лише той, хто навчився відповідати за наслідки своєї культури.
– Ваш візит викликав неабияку увагу в місті. Чи плануєте ще до нас завітати?
– З термінами ще не визначився. Але, розкриваючи секрет, скажу, що, можливо, невдовзі приїду до Львова на презентацію першого перекладу своєї книжки “Лінія повернення” українською мовою. Видання планує “Критика”, переклад Андрія Бондаря. Більше наразі сказати не можу… (усміхається).
Олег Вівчарик,
Студентська інформаційна мережа
Фото Олександра Лавриновича