11 листопада в Дзеркальній залі Університету відкрили виставку творів відомого українського художника Ореста Манюка “Барви Галичини”.
Як слушно зауважив завідувач Музею історії Університету Юрій Гудима, назва виставки стала знаковою, тому що вона відбулася в будівлі колишнього Галицького сейму напередодні наукової конференції “Історичні пам’ятки Галичини”.
На урочистому відкритті виставки Ореста Манюка були присутні проректор Університету з наукової роботи Богдан Котур, котрий виголосив вітальне слово, голова ЛОО Спілки художників України Олег Микита, старший викладач кафедри театрознавства та акторської майстерності Університету Юрій Ямаш, викладач кафедри новітньої історії України нашого Університету Володимир Качмар, заступник генерального директора ЛОДТРК Ярослав Фейло.
Неперевершений маляр, без сумніву, справжній скарб української громади, народився 16 червня 1956 року у Львові. Кажуть, художниками народжуються, але пан Орест на цю професію ще й вивчився – у 1983 році закінчив Львівську національну академію мистецтв, відділ художньої кераміки. 2002 року Орест Манюк став головою творчого об’єднання “Вориння”, яке 1999 року заснував разом із відомими львівськими митцями Ігорем Гапоном та Мечиславом Малайським. До слова, “вориння” – загорожа (гуцульське діалектне слово). З 2008 року – член Національної спілки художників України.
На відкриття виставки завітало чимало людей, серед яких учителі художника, друзі, щирі прихильники. Присутні почули кілька схвальних відгуків про творчість Ореста Манюка і про нього як людину. Маляр працює у сфері пленерного мистецтва, тому творить не в майстерні, а на свіжому повітрі. За словами художника, роботи на пленерах – живі, передають і стан природи, і душевний стан автора картини.
Якщо ділити художників на картинників та етюдників, то Орест Манюк, безперечно, належить до других. Його легко можна зарахувати до категорії львівських метрів, бо щороку (а то й частіше) організовує персональні виставки. Картини відомого українця тішили око громадян 35 країн світу, серед яких США, Польща, Росія. Неважливо, у яких куточках світу його твори є окрасою інтер’єру, на них завжди – галицький колорит, що передає настрій Західної України.
Зі словами привітання до художника звернувся й творчий наставник – Олексій Дуфанець, якого Орест “мордував” майже п’ять років (період навчання в академії): “То була прекрасна група 70-х – початку 80-х років. Це люди, які змогли стати великими”.
А от про особисте ставлення художника до вибраного ремесла ми запитали безпосередньо в нього:
– Оресте Ярославовичу, чому обрали саме пейзажну лірику?
– Пейзажі мені найближчі, хоча деколи й портрети малюю, але для цього треба більше умов: аби той, кого малюєш, мав час, і щоб цей час збігався з твоїм. А пейзаж – інше: маєш настрій, їдеш і малюєш, і не створюєш собі зайвих проблем.
– Пейзажі для зображення на полотнах обираєте заздалегідь?
– Заздалегідь плануємо, який замок відвідати. А вже на місці вибираю краєвид. Наприклад, Свірж, звідки родом мій батько, малював понад сотню разів, і щоразу інакше – навесні, влітку, взимку і восени, вранці і ввечері, у дощ і в сонячну погоду. І знову їду, малюю і щось цікаве знаходжу.
– Малярство таки стало омріяною професією?
– Це моя професія, бо я закінчив Львівську академію мистецтв. Коли художник отримує диплом, що свідчить про закінчення якогось вишу, то автоматично стає професіоналом. Інша річ – те, що багато моїх друзів, котрі зі мною вчилися, тепер пензлика до рук не беруть: хтось пішов у бізнес, хтось – в інші сфери. Зате нас є кілька приятелів, і ми тримаємося купи, працюємо і, якоюсь мірою, один одного підтягуємо.
Святковим подарунком для славетного художника став виступ гурту “ДоСхідСонця”, який розчулив митця майже до сліз. Дівчата виконали низку пісень, що якнайкраще відповідають тематиці картин Ореста Манюка, бо ж співали про Україну.
Орест Манюк дякує адміністрації Університету за можливість експонувати свої картини в цій величній залі, де відбувається маса важливих конференцій та засідань, а ми безмежно вдячні художникові за те, що не обділив нас своєю увагою…
Юлія Гриценко,
Студентська інформаційна мережа
Фото Олександра Лавриновича