Цьогоріч минають 78-мі роковини великої трагедії українського народу – Голодомору 1932–1933 років. Українці вже звикли холодного листопадового вечора запалювати свічку як пам’ять про страшне минуле. І чорні прапори, що спалахують чи не на кожному будинку, слугують підтвердженням: ми, українці, не забули.
Трагедія 1932–1933 років має сотні відблисків у творах художньої, наукової та історичної літератури. Першим гірку правду про роки голоду, їхні причини та наслідки, що відбилися на долі України, розповів світові Улас Самчук. Його роман “Марія” – роман-реквієм, надрукований 1934 р. у Львові. Писав про трагедію, пов’язану із голодом, і Василь Барка у романі “Жовтий князь”, який став літописом сімейного життя родини Катранникiв. Серед українських дослідників Голодомору – Омелян Рудницький та Станіслав Кульчицький. І важливо не вивчення кількості жертв, не зародження зневаги до інших народів, а розуміння, усвідомлення того, що Голодомор таки був геноцидом, що дії, спрямовані проти українців, були навмисними.
Кількість загиблих щороку змінюють. Одні джерела кажуть про 2 мільйони, інші – про 12 мільйонів (разом із ненародженими). 12 мільйонів – майже чверть українського населення сьогодні. Убити голодом одну четверту України – це ж стерти схід чи захід, південь чи північ із горизонту. Проте остаточна кількість людських втрат становить 10 млн 63 тис. осіб. З них – 3 млн 941 тис. померли від голоду, а 6 млн 122 тис. – так і не народилися. Такі результати оприлюднив голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко. Лише з віком молодь починає усвідомлювати, що під час Голодомору 1932–1933 рр. загинули не просто люди, не просто українці, а їхні родичі. Серед тих, кому так і не довелося з’явитися на світ Божий, могли бути талановиті художники, відомі письменники чи журналісти, спортсмени, державні діячі та духовні наставники.
Свого часу Роберт Конквест писав: “Голод запланувала Москва для знищення українського селянства, як національного бастіону. Українських селян нищили не тому, що вони були селянами, а тому, що були українцями”.
Чому не було жодного офіційного розслідування подій 1932–1933 рр. у радянські часи? Для більшовицької влади значні втрати життів не означали нічого. На початку 1990-х рр. уперше прозвучала політична оцінка національної трагедії. Після здобуття Україною незалежності документи розкривають причини голоду, називають імена тих, хто завинив перед українським народом. Окрім того, є очевидці, які, попри страх, таки розкрилися перед світом. Голодомор залишив слід не тільки на демографічній картині нашої держави, а й на соціально-психологічних процесах у сім’ях очевидців.
Юлія Гриценко,
Студентська інформаційна мережа