У приміщенні Львівського академічного театру імені Леся Курбаса відбулася авторська зустріч із Янушем Леоном Вишневським – одним із найпопулярніших нині письменників Польщі. Дебютний роман Вишневського “Самотність у мережі” став бестселером, його перекладено 9 мовами світу. Важко повірити, що автор еротично-любовних романів усе життя віддав науці і має наукові ступені з негуманітарних галузей.
Януша Леона Вишневського відкрила Україні доцент кафедри слов’янської філології ЛНУ ім. Івана Франка Ольга Кравець. На зустрічі з автором вона була модератором і спершу представила, як сама окреслила, невеличку доповідь про те, як ознайомлювалася з творчістю польського письменника.
Його книга “Zespoly napiec” потрапила в руки цієї пані випадково. Доцент довго вагалася, чи варто читати книгу невідомого автора, але коли ознайомилася з довідкою про Вишневського, усі сумніви відпали. Там було перелічено всі його наукові досягнення і ступені, а також уміщено цитату з сайту: “Боже, допоможи мені бути такою людиною, якою вважає мене мій пес”. Це дуже заінтригувало викладачку. Читаючи любовний роман, забула про наукову літературу, яку мала опрацювати. Ольга Кравець розповіла під час львівської зустрічі про “життя” роману “Самотність у мережі” на батьківщині автора. Її шокувало, що через цю книгу люди розлучалися (відкликали шлюби), читачі ділилися своїми душевними переживаннями з письменником. На основі надісланих Янушу Леону Вишневському імейлів видали книгу “Самотність у мережі. Триптих”, яка відобразила, наскільки сильно люди пройнялися нею, наскільки вона їм близька.
Вишневський виявився дуже харизматичним та цікавим публіці чоловіком. Він – відкрита людина, яка не боїться оголювати душу перед читачами. Цього вечора ми почули не одне зізнання. Чимало своїх тверджень про стосунки і життя загалом Януш Леон аргументував з наукового погляду. Написання романів для нього – хобі. Пише книги, коли відчуває смуток.
У 1997 році, коли здобув ступінь доктора хімії, його серце не покидав сум за однією жінкою: “Я міг заплатити 100 євро психіатру, щоб він мене послухав. Проте люблю розповідати про себе вночі. Вирішив порозмовляти сам із собою, так з’явилася книжка “Самотність у мережі”, тоді ще без назви. Писав у свою електронну скриньку в місті Франкфурт-на-Майні. Не припускав, що хтось захоче її видати. Згодом уривок з роману прочитав мій приятель – літературний критик у Варшаві, який переконав мене опублікувати його. Я думав, що це нереально, оскільки вважав і тоді, і тепер, що в Польщі більше письменників, ніж читачів. Книги тепер пишуть усі. Проте я таки вийняв роман із скриньки, і її опублікували два видавництва, які заробили більше, ніж за решту книг за останні роки. То була моя перша книга і я не знав, що потрібно читати контракти. Тепер знаю. Така історія роману, який вийшов у вересні 2001 року і почав жити своїм життям. Коли “Самотність у мережі” надрукували, в Польщі мене не було. Упродовж 23 років живу у Франкфурті-на-Майні. Але я поляк, народився поляком, є поляком і помру поляком”, – з цієї розповіді розпочав зустріч відомий письменник.
Приїхавши одного разу додому, Януш Леон Вишневський дізнався, наскільки популярна його перша книга. Його дочка, вийшовши з крамниці, сказала: “Тату, ти дорівнявся до “Гаррі Поттера”. Тоді в списку бестселерів було 5 книг “Гаррі Поттера” і “Самотність у мережі”. Письменник розповів, що його дві дочки переконані, що батько займався коханням лише двічі в житті, і після цього народилися вони. Є одна жінка, яка не читала його першої книги і не прочитає. Це дружина письменника. Він вважає її красивою матір’ю своїх дітей, але, на жаль, вони не можуть порозумітися.
Дебют Януша Леона Вишневського, як і велика популярність на батьківщині та в Європі, був несподіваним для автора. Після “Самотності в мережі” видавництва забажали ще книг, і то будь-яких.
“Моя дружина – наука, а з літературою в мене палкий роман. І як кожен чоловік, вважаю, що дружина про мій роман не знає. Проте якщо дружина дізнається, пообіцяю, що це було востаннє. І як кожен чоловік – не дотримаю слова”, – каже письменник.
Автор зізнався, що написання важливих програм для хімії – дуже герметична і не надто емоційна наука. Тому йому потрібен відпочинок від неї. Увечері о 7-й Вишневський сідає за стіл, вмикає Коена, наливає келих вина, читає тексти Єсеніна та Лесміна. Тоді йому стає сумно і він починає творити нові бестселери. “Я дуже радий, що моя книжка після 14 країн нарешті прийшла в Україну. У Львові я вперше. Львів – виняткове місто для Польщі, виняткове місто в польській історії”. Наразі українською перекладено п’ять книг Вишневського. У його творах головне місце належить жінкам. Автор так майстерно описує їх, їхнє життя і мислення, що чимало людей були впевнені, що Вишневський – псевдонім жінки-письменниці. Януш Леон зізнався, що любить жінку в собі. Вважає, що слабша стать може більше розповісти, ніж чоловіки. Любить спілкуватися з дамами, слухати їх. Щоб написати першу книгу, довелося прочитати багато літератури про жінок і чоловіків, про їхню психологію. Проте найбільше дізнався від самих жінок: “Для мене компліментом є слова про те, що пишу для жінок. Що більше живу, то більше розумію, наскільки важлива розмова між чоловіком і жінкою. 90 % успішних стосунків – це спілкування, 10 % – добрий секс. Якщо чоловік біжить додому поділитися чимось важливим з дружиною – це любов, а якщо до Інтернету, щоб поділитися з іншою людиною – це коханка”.
Януш Леон Вишневський зазначив, що лише описав реальну історію в “Самотності у мережі”, нічого не змінивши. Його друзі-науковці жартують, що його любовні романи – теж книги про хімію, тільки іншу. Він справді описує в романах багато наукових речей. На зустрічі у Львові глядачі заповнили весь зал. Автор розповів про себе, свою творчість, стосунки між чоловіком і жінкою, про ідеал жінки, про героїв романів. Вечір відбувся у форматі запитань і відповідей. По закінченні автора довго не відпускали. Він люб’язно підписував книги і фотографувався з шанувальниками.
Януша Леона Вишневського можна назвати генієм. Він зумів поєднати науку з коханням. Пізнав жіночу сутність, як жоден чоловік раніше.
“Щасливі люди не пишуть книжок. Вони настільки занурені у своє щастя, що не мають часу ні на що інше. Книга про щастя була б нудною вже через півсторінки. Люди переживають це почуття практично однаково. Натомість нещастя кожен переживає по-різному. Тому мені потрібен настрій смутку, меланхолії, щоб писати книгу. Насправді життя дуже сумне, а наприкінці – смерть. Є вершини, пік щастя, заради яких варто вставати зранку з ліжка. Я щоразу думаю, що саме сьогодні настане цей пік щастя. Хоча щодня нас чекає одне й те саме, варто таки жити заради щастя”, – одна з думок видатного письменника сучасної Польщі Януша Леона Вишневського.
Мар’яна Калина,
Студентська інформаційна мережа