До 90-річчя від дня народження
професора Віталія Петровича Маслюка
Ти все життя шукав
своїх стежок,
Життя пройшло…
Ім’я твоє вкарбовано
у безлічі книжок
(з вірша дружини Ольги Маслюк)
Щедрим на ювілейні дати видався цей рік для кафедри класичної філології факультету іноземних мов.
28 травня кафедра вшановувала 90-річчя від дня народження професора Франкового університету Віталія Петровича Маслюка.
Нелегким було його життя, непростим шлях у науку. Багато довелося пережити: і фронтові дороги Другої світової, і важкі післявоєнні часи та роки тоталітаризму. Але ніколи й за жодних обставин Віталій Петрович не поступався принципами і був патріотом України, подвижником науки і Вчителем від Бога.
Віталій Маслюк народився 4 травня 1920 року в с. Старий Вишнівець Збаразького району Тернопільської області в родині священика.
У 1946 році вступив на відділення класичної філології Львівського університету, яке закінчив 1952 року. По закінченні Університету вчителював, з 1952 по 1962 рр. – директор школи в Дубно Рівненської обл. 1962 року вступив в аспірантуру при кафедрі, яку успішно закінчив захистом кандидатської дисертації “Із грецько-єгипетського фольклору (Апологія гончара перед царем Аменопісом про майбутнє Єгипту” (керівник – проф. С. Лур’є).
У творчій діяльності професора Віталія Маслюка слід виокремити декілька напрямів. Насамперед – науково-організаторський. Віталій Петрович – одна з найпомітніших постатей в історії класичної філології Франкового університету в післявоєнний час. Хороший організатор навчального процесу, з 1966 по 1973 рр. – завідувач кафедри класичної філології. На кафедрі панувала доброзичлива, творча атмосфера, взаємоповага старших і молодших працівників, професор подавав приклад толерантності, тактовності, виваженості у словах і справах.
Другий напрям – наукова діяльність. У 1980 році Віталій Петрович успішно захистив дисертацію з теорії літератури “Латиномовні поетики і риторики XVII – першої половини XVIIІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні” і видав монографією у 1983 році. Значення цієї монографії важко переоцінити. Учений освоїв і тонко проаналізував пласт української літератури, що лежав незораною нивою, розкрив значення і роль шкільних курсів словесності у безперервному процесі розвитку теорії красного письменства, показав, як у єдиному руслі західноєвропейської літературно-естетичної думки формувалися українські літературознавчі теорії, зароджувалася українська література. Завдяки фундаментальній праці В. Маслюка у науковий обіг введено нові факти і приклади, а українські поетики й риторики отримали глибоку наукову оцінку й посіли належне їм місце в системі духовних цінностей українського народу. Найбільше уваги приділив професор В. Маслюк перекладам з давньоукраїнської латиномовної поезії. Це зумовлено і науковими зацікавленнями перекладача, і цілковитою занедбаністю цієї безумовно дуже цікавої літератури. Її засвоєння українською мовою поряд із історико-літературним набуває й суспільного значення та засвідчує, що Україна не була осторонь гуманістичної ідеї, а нарівні з іншими державами брала участь у створенні європейських духовних цінностей. Переклади цієї літератури потребували значної попередньої роботи, глибокого наукового аналізу та всебічного філологічного осмислення.
Професор Віталій Маслюк здійснив грандіозну працю, яка склала б честь цілому колективу драгоманів, – переклав твори латиномовних українських поетів XVI–XIX ст. Віталій Петрович не міг спертися на досвід інших перекладачів цієї літератури, яких в Україні майже не було, сам формував традицію перекладання давньоукраїнської латиномовної поезії. Блискуче впорався з цим важким завданням, створив адекватні високохудожні переклади, на рівні досягнень перекладацької науки. Симон Пекалід, Григорій Чуй, Павло Русин, Георгій Тичинський, Микола Гусовський, Себастян Кленович і багато інших авторів доступні українському читачеві завдяки подвижницькій праці В. Маслюка.
Рік за роком Віталій Петрович невтомно перекладав з латинської мови праці українських учених минулих століть (“Сад поетичний” М. Довгалевського, “Про риторичне мистецтво” Ф. Прокоповича).
Перекладати Віталій Петрович почав ще в далекому 1961 році, коли був студентом, – два міміямби Геронда. Вони започаткували низку перекладів з давньогрецької та римської літератур: Лукіана, Архілоха, Мімнерма, Анакреонта і його наслідувань, Теокріта та інших. Багатьох поетів ніколи не перекладали українською мовою, саме професор В. Маслюк ввів їх у скарбницю української культури.
Живий погляд інтерпретатора на давній текст відчутний у перекладі знаменитого роману Лонга “Дафніс і Хлоя”, що вийшов окремою книжкою у видавництві “Коло” (2004 р.). З римської літератури професор Маслюк переклав восьму еклогу Вергілія, епіграми Марціала, одну з любовних елегій Овідія та чимало інших творів.
Про професора Віталія Маслюка можна говорити ще дуже багато – і як про здібного організатора навчального процесу, і як про блискучого методиста, автора підручників та навчально-методичних посібників: “Латинська мова” (1968, у співавт. з Р. Оленичем), “Грецька мова” (1974), “Латинська мова” (1975, у співавт. з Р. Оленичем) “Латинська мова” (1992, у співав. з М. Сенівим).
Важко звикнути до думки, що вже немає серед нас наших учителів, порадників, колег. До професора Віталія Петровича можна вживати всі ці поняття, бо в його Особистості гармонійно поєднувалися таланти вчити, наставляти, надавати допомогу всім, хто її потребував. Пам’ятаємо його спокійну мудрість, вишукану шляхетність, виняткову скромність, виваженість і, звісно, глибоку ерудицію. Наш професор учив долати труднощі й розчарування, щиро тішився за нас.
Своєю працею у галузі класичної філології, на яку він нас спрямував, утверджуватимемо пам’ять про нього.
Ольга Назаренко,
доцент кафедри класичної філології факультету іноземних мов