До 100-річчя від дня загибелі
1 липня 2010 року минає 100 років, як у найдавнішому будинку Львівського університету, що на вул. Грушевського (тоді – вул. Св. Миколая), під час протистояння між українськими та польськими студентами загинув 21-річний український студент третього року навчання правничого факультету Адам Коцко. Відтоді й донині він є символом боротьби українців за національний університет у Львові.
Львівський університет закономірно вважають одним із найдавніших вищих навчальних закладів України. Історію становлення української державності в Галичині важко уявити без історії Львівського університету, його професорів та вихованців, оскільки всі процеси в суспільному житті, науці, культурі, відбувалися за їхньої активної участі. Проте не завжди у стінах Львівського університету звучала українська мова, у важкій боротьбі доводилося здобувати українським студентам і професорам національні права у своїй alma mater. Боротьба українців за освіту рідною мовою належить до найбільш яскравих сторінок суспільно-політичного життя Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Коротко згадаймо життєвий шлях студента нашого Університету, громадського діяча, публіциста Адама Коцка. Адам народився 24 грудня 1882 р. у с. Шоломия Бобрецького повіту, тепер Пустомитівський район Львівської обл. Сім’я Коцків у пошуках кращого життя переїхала в Бережани, далі в Бучач, а 1901 р. – у Львів. Відповідно, Коцко навчався в гімназіях у Бережанах, Бучачі, а в 1901 р. його записали у VІ клас Академічної гімназії у Львові. Батько Адама працював у страховому товаристві “Дністер” переписувачем документів. Матір Соломія походила з польської родини, була домогосподаркою.
В Академічній гімназії Коцко мав добрі оцінки з усіх дисциплін. Загальна оцінка як результат навчання – “досить добре”. Брав активну участь у гімназійному драмгуртку. Резонансовим був його виступ у п’єсі Софокла “Антигона”. Однак найбільше захоплювався малюванням. Дуже добре малював, і знавці живопису пророкували йому кар’єру художника. Тривалий час Адамові картини на історичну тематику прикрашали інтер’єр української академічної громади.
1905 року закінчив гімназію і записався на правничий факультет Львівського університету. Під час навчання Адам виявив себе хорошим студентом, однак більше часу приділяв громадській діяльності в середовищі українського студентства, став членом українських академічних товариств, зокрема молодіжного товариства “Вільна громада” і товариства робітників “Воля”. У 1906 р. брав активну участь у сутичках між польськими й українськими студентами в стінах Університету, отримав поранення в голову. З 1907 р. Адам – один з активістів студентських демонстрацій за український університет у Львові, які закінчилися арештами та голодуванням українських студентів. Коцко – популярний у студентському середовищі, добрий організатор, а ораторське вміння, здатність пристрасно захищати свої погляди робили його одним із провідників українського студентського руху. Адам активно агітував за виборчу реформу до парламенту, відвідав десятки галицьких сіл і провів значну агітаційну діяльність серед селян. Поліція заарештувала його в одному із сіл за підбурювання мешканців до страйку та заклики до активізації трудової еміграції. Звільнили його з в’язниці після того, як почав голодування. Того самого року, захопившись революційними подіями в Росії, нелегально перейшов кордон і здійснив пішу мандрівку містами та селами Наддніпрянщини. Разом із заробітчанами відвідав Америку, а свої враження частково опублікував у “Громадському Голосі” за 1910 р.
Найбільш драматичною подією в боротьбі за український університет у Львові було віче українських студентів в Університеті. 1 липня 1910 р. польські студенти, намагаючись завадити проведенню віча, спорудили в приміщенні Університету барикади, щоб перешкодити українським студентам, які планували провести похід вулицями Львова, вийти з Університету. Під час сутички пострілом в обличчя Адама Коцка смертельно поранили, і через кілька годин він помер.
4 липня 1910 р. відбувся похорон Коцка, що перетворився на багатотисячну українську маніфестацію. З промовами над могилою студента виступили К. Левицький, М. Грушевський, К. Трильовський, О. Назарук, Л. Цегельський. На будівництво пам’ятника А. Коцка зібрали пожертви українська громадськість Галичини та українці США. Адам Коцко надовго в свідомості українців став символом боротьби українського студентства за національний університет у Львові.
Після подій 1910 р. студентська боротьба пішла на спад. Українська політична еліта перенесла її в стіни парламенту, а в результаті українсько-польських домовленостей та урядових поступок українцям було обговорено п’ять проектів щодо заснування українського університету у Львові. Існувала домовленість про те, що до початку 1916 навчального року університет, за який боролися українці, заснує австрійська влада. Ректор майбутнього українського університету вже наперед мав забезпечене місце в Галицькому сеймі. Однак Перша світова війна відхилила у віддалене майбутнє мрію мільйонів українців навчатися та викладати в національному університеті у Львові.
Сьогодні живемо в незалежній державі, маємо національний університет у Львові. Бережімо ж надбання тих, хто боровся та віддав життя за цю мрію. Пам’ятаймо героїчні вчинки наших студентів, професорів, політиків, які віддали свої сили, енергію, а то й життя заради того, щоб ми працювали й навчалися в українському університеті у Львові.
Володимир Качмар,
доцент кафедри новітньої історії України
історичного факультету