У рамках сьомого Всеукраїнського соціолінгвістичного семінару, що відбувся на філологічному факультеті під керівництвом професора Галини Мацюк, наш Університет відвідала професор-славіст Фрайбурзького університету (Німеччина) Юліане Бестерс-Дільґер.
У 1994–2007 роках вона працювала у Віденському університеті, де вивчала проблему мовної політики в Україні. Провідні наукові інтереси Юліане Бестерс-Дільґер – мовна політика загалом, мова і засоби масової інформації та соціолінгвістика.
– Відомо, що Ви науковий редактор та один із співавторів двох книг про Україну. Розкажіть, будь ласка, про ці праці…
– У колективній монографії “Мовна політика та мовна ситуація в Україні” (2008 р.) представлено результати проекту “Мовна політика в Україні: антропологічні, лінгвістичні аспекти та подальші перспективи”, профінансуваного в рамках програми INTAS від серпня 2006 до липня 2008 року. У проекті брали участь учені з Австрії, Великобританії та України, які досліджують різні аспекти мовної політики і мовної ситуації в Україні. Дослідження базувалося на результатах всеукраїнського опитування і фокус-групових дискусій, проведених у п’ятьох містах: Києві, Донецьку, Луцьку, Львові та Одесі. У монографії запропоновано рекомендації для майбутньої мовної політики України. Я працювала над розділом “Мовна політика у засобах масової інформації”.
У монографії “Україна на шляху до Європи. Проміжні результати Помаранчевої революції” (2009 р.) подано результати проекту “(Ре)інтеграція України до Європи”, реалізацію якого фінансував Віденський університет (Австрія) у рамках дослідницького фокусу “Європейська інтеграція: Південно-Східна та Східна Європа”. У проекті взяли участь десять учених Віденського університету, двоє науковців – з Австрії, п’ятеро – з Німеччини та один – із Норвегії, усі вивчали різні аспекти політики й культури України. Досліджували період від листопада 2004 до початку 2009 р. Основні питання, що їх порушує пропоноване видання, такі: як далеко перебуває Україна на своєму шляху до Європи? Як культурно-історичні константи впливають на зближення України з ЄС? Статті доповнено коментарями відомих українських колег. Наприклад, мою статтю “Українська медіаполітика на шляху до Європи” коментувала Наталія Лигачова (шеф-редактор інтернет-сайту та журналу “Телекритика”). Вона зробила фаховий і навіть досить критичний аналіз цього розділу монографії.
– Чи плануєте нові видання?
– Уже невдовзі з’явиться книжка німецькою мовою “Україна на шляху до Європи. Ера Ющенка”, у якій подано глибокий аналіз періоду президентства Віктора Ющенка.
За два-три місяці має вийти німецькомовна енциклопедія “Україна”, яку видасть професор історії Східної Європи у Віденському університеті Андреас Каппелер. Основне завдання енциклопедії – розповісти, як розвивається українська нація, автори статей – німці та українці – охопили всі аспекти історичної та сучасної України.
Також наприкінці квітня розпочнеться великий проект у Швейцарії про Україну. Я буду одним із його учасників. Провідна тема – відмінності між регіонами України.
– Ви ґрунтовно досліджували інтеграцію України до Європи. Як гадаєте, чи далеко тепер Україна на шляху до Європи?
– Тепер це особливо важке запитання. Мені здається, що після виборів 17 лютого 2010 року Україна перебуває далі від Європи, ніж до цієї дати. На жаль, і Європа вважає, що наближення України до Європейського Союзу – особиста справа України. Європа нічого не робить для зближення, лише чекає. Можна, без сумніву, сказати, що Віктор Ющенко був набагато активнішим у наближенні України до ЄС, ніж теперішній Президент. Якщо чесно, мені було дуже прикро, коли ЄС заявив, що Україна не має жодної перспективи для вступу в цей союз. Вважаю, це дуже несправедливо. Але коли запитувати в парламентаріїв деяких європейських країн, то вони переконані, що Україна повинна вступити в ЄС. У Німеччині, до прикладу, є група, яка особливо цікавиться Україною і всіляко підтримує її вступ до ЄС.
– Чому вирішили досліджувати саме тему України?
– Мене дуже часто запитують про це. А було так… Коли я прийшла працювати у Віденський університет, у міністерстві мене запитали: “Чи цікавить вас Україна?”. Я відповіла, що ніколи не працювала над цією темою. Тоді чиновник сказав, що їм важливо, щоб я вивчала Україну. Це був 1994 рік, і я почала досліджувати українську проблематику.
– Коли Ви вперше приїхали в Україну?
– Уперше відвідала Україну 1996 року. Тоді й вивчила українську мову. Тоді мені було 44 роки. Зрозуміло, не дуже легко вивчати нову мову в такому віці. Але після шести тижнів я трохи говорила українською, можливо тому, що знаю російську і польську. Мені смішно чути, що люди, які живуть в Україні та розмовляють російською, не розуміють української.
Згодом у Віденському університеті я започаткувала курс україністики. Тепер це рівноправний напрям із русистикою та полоністикою.
– Чи багато студентів відвідують курс україністики?
– На жаль, дуже мало. Коли у 2002 році ми запровадили курс україністики, то паралельно ввели болгаристику і словакістику. Із цих трьох напрямів україністика привертає найменше уваги. Студенти вважають, що їм не потрібно вивчати українську мову, бо й російською можна порозумітися в Росії та Україні. Я сподівалася, якщо політика Ющенка буде успішною, українська мова пошириться всією країною, тоді й україністика за кордоном розвиватиметься. Але зважаючи на те, що я читала недавно у пресі, в Україні знову проблеми з рідною мовою. Розпочалася своєрідна деукраїнізація. Якщо я читаю, що невдовзі фільми вже не дублюватимуть українською мовою, а Президент Янукович хоче ввести російську мову як регіональну мову в усіх областях, де більшість людей розмовляє російською, то це – справді деукраїнізація. Але сподіваюся, що ці декілька років справжнього розвитку української мови (за Президента Ющенка) не будуть марними. Вірю, що українська інтелігенція за цей час розвинула впевненість у власних силах і зможе боротися з деукраїнізацією.
– На Вашу думку, чи можуть медіа вплинути на те, щоб не допустити деукраїнізації?
– Медіа мають величезний вплив, особливо на молодь. Тому важливо, щоб засоби масової інформації писали і говорили по-українськи. Аби молодь бачила, що українська – мова вихованих людей, людей, які працюють на високому рівні. Але досі роль української мови у медіа була помітно слабкою, особливо в друкованих ЗМІ. Російська мова переважала.
– Які Ваші прогнози?
– Дуже важко щось передбачити. Нещодавно я прочитала в журналі “Тиждень” про те, що поступово відбувається повна деукраїнізація медіа. До прикладу, Національна рада уже зафіксувала, що ЗМІ менше транслюють українською, ніж повинні. Це знак того, що всі канали готуються до змін і що російська буде основною в медіа. Боюся, так і буде. Боюся, що українізація, яка була за Ющенка, відходить в історію…
Розмову вела
Наталя Драган-Іванець
Фото Олега Гордійчука