Вроцлавський університет із його 300-річною традицією – ідеальний приклад вищої школи і невід’ємна частинка міста, яке його створило. У ньому поєдналися спадщина історії Сілезії, надбання австрійської, пруської, чеської, єврейської та польської культур. Пам’ятаючи про свої початки, як Академії імені Леопольда, і про традиції пруського університету, він продовжує традиції польських університетів у Львові та Вільнюсі.
Перші спроби відкрити вищу школу у Вроцлаві були вже на початку XVI ст. У 1505 р. Владислав ІІ Ягелоньчик підписав акт заснування Гуманітарних студій (Studium Generalne typu humanistycznego), однак до заснування вищої школи справа не дійшла – незважаючи на політичне та економічне значення Вроцлава, у ньому й надалі не було університету.
21 жовтня 1702 р. у Відні цісар Леопольд І підписав Золоту буллу заснування Вроцлавського університету імені Леопольда. Урочиста інавгурація і посвячення вищої школи відбулися 15 листопада 1702 р., у день покровителя університету та іменин засновника – Леопольда І. Перший університет у Вроцлаві постав на місці старого замку над Одрою. Донині головний корпус і Леопольдинський актовий зал вражають бароковою красою.
У 1811 р. за наказом пруського короля Фредеріка Вільгельма ІІІ Вроцлавський університет об’єднано з університетом Віадріна із Франкфурта над Одрою, що дало початок новій пруській вищій школі у Вроцлаві – з’явився державний університет із назвою Uniwersitas Litterarum Wratislaviensis. У 1911 р. його перейменували на Університет Фредеріка Вільгельма.
На початку ХХ ст. вроцлавську вищу школу називали “сілезькою матір’ю науковців”. Чимало її випускників і професорів стали лауреатами Нобелівської премії, серед них Макс Борн, Філіп Ленард, Отто Стерн, Ервін Шредінгер (нагороди в галузі фізики), Едуард Бюхнер, Фріц Хабер і Фредерік Бергіус (нагороди в галузі хімії), Пауль Ерліх (нагорода в галузі медицини). Університет також приваблював митців. Саме для нього Й. Брамс написав “Академічну увертюру”, яка дотепер асоціюється з академічною спільнотою в усьому світі.
Серйозні труднощі в діяльності університету припадають на воєнні 1914–1918 роки, коли в головному корпусі облаштували резервний шпиталь. Найтрагічнішим періодом в історії була Друга світова війна. Тоді навчання дуже ускладнилося, університет зазнав багатьох ушкоджень, а в січні 1945 р. його закрили.
16 травня 1945 р. почали перші ремонтні роботи у знищених під час воєнних дій університетських корпусах. Наукову базу почали формувати прибулі (зокрема й зі Львова) піонери Науково-культурної групи на чолі з професором Станіславом Кульчинським. На підставі декрету від 24 серпня 1945 р. колишні німецькі вищі школи – університет і політехніка – стали польськими державними академічними школами. Професора Станіслава Кульчинського обрали ректором об’єднаних навчальних закладів – університету і політехніки у Вроцлаві. Навчальну роботу розпочали 15 листопада 1945 р.
Післявоєнне середовище Вроцлава творили найвідоміші польські науковці, які прибули зі Львова, Вільнюса, Кракова та інших наукових осередків. Навчальний заклад став спадкоємцем і продовжувачем традицій Університету Яна Казимира у Львові. У наступні роки від нього від’єдналися різні факультети, утворивши нові навчальні заклади – Медичну академію і Вищу аграрну школу. 1951 року роз’єдналися також університет і політехніка.
У 2002 році святкували 300-річчя Вроцлавського університету. Кульмінація урочистостей припала на 15 листопада – річницю створення університету і перших післявоєнних лекцій. Цього дня щороку відбувається Свято університету.