Львівський національний університет імені Івана Франка – один із найдавніших вищих навчальних закладів Європи – уже четверте століття творить свою історію. Змінювалися епохи і політичний статус Галичини, а Університет завжди був дієвим осередком науки, культури і духовності.
На фронтоні головного корпусу читаємо напис, який є гаслом Університету: “Patriae decori civibus educandis” (“Освічені громадяни – окраса Батьківщини”). Колектив Університету докладає всіх зусиль, щоб ці крилаті слова наповнювалися реальним змістом.
Історія Львівського університету розпочалася ще в середині XVII ст.: 20 січня 1661 р. підписано привілей, який надавав Львівській єзуїтській колегії “гідність академії і титул університету”. Тоді діяли лише філософський і теологічний відділи.
У 1784 р. австрійський імператор Йосиф ІІ відновив діяльність Університету, в якому працювали чотири факультети – філософський, теологічний, правничий і медичний.
Викладачі та вихованці Університету зробили чималий внесок у розвиток української та світової науки і культури. У Львівському університеті навчалися: один із зачинателів нової української літератури в Галичині, письменник Маркіян Шашкевич, учений і педагог, етнограф і філолог, завідувач кафедри української словесності і ректор Університету Яків Головацький, історик і мовознавець Іван Вагилевич, філософ Петро Лодій та інші. Серед відомих учених Львівського університету, чиї імена знали далеко за його межами, – біолог Б. Дибовський, фізик М. Смолуховський, математики Ю. Пузина, С. Банах, М. Зарицький, М. Чайковський, В. Левицький, географ С. Рудницький, філологи та історики Омелян Огоновський, М. Возняк, О. Колесса, Є. Курилович, І. Свєнціцький, К. Студинський, І. Шараневич, правники Олександр Огоновський і С. Дністрянський. Двадцять років (1894–1914) в Університеті працював видатний історик, автор 10-томної “Історії України-Руси”, сотень праць із історії, історії літератури, історіографії, джерелознавства, Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський.
У листопаді 1918 року Міністерство правовизнань та освіти Польщі, до складу якої після розпаду Австро-Угорської імперії ввійшла Галичина, присвоїло Університетові ім’я польського короля Яна Казимира. Тоді ж ректорат видав наказ, згідно з яким до Університету могли зарахувати тільки польських громадян. У відповідь на це організовано “Товариство наукових викладів імені Петра Могили” та Львівський (таємний) український університет, котрий в умовах величезних труднощів і репресій функціонував до 1925 р.
У 20-30-х роках ХХ ст. в історію світової науки ввійшла Львівська математична школа С. Банаха. Широке визнання здобули праці І. Бадіяна в галузі цитології бактерій. Далеко за межами Польщі була відома Львівсько-Варшавська філософська школа, зачинатель якої – К. Твардовський.
1940 р. Університетові присвоїли ім’я всесвітньо відомого українського мислителя, письменника, вченого, перекладача, політичного та громадського діяча Івана Франка, який у 70?х рр. ХІХ ст. був студентом філософського факультету.
Після проголошення незалежності України розпочався новий етап в історії Університету: відкрито нові факультети, кафедри та започатковано численні наукові школи. Тепер Львівський університет – провідний вищий навчальний заклад, який має 18 факультетів, три коледжі та Інститут післядипломної освіти.
Студенти Львівського університету здобувають освіту за 79 спеціальностями на факультетах і за 12 спеціальностями у коледжах. В Університеті навчається понад 32 тисячі студентів, аспірантів і слухачів.
День 11 жовтня 1999 р. назавжди ввійшов до літопису Університету, коли Указом Президента України йому надано статус національного, що стало визнанням високого рівня науки й освіти у Львівському університеті, для якого впродовж усієї його історії працювало не одне покоління вчених і викладачів.
За останні десятиліття Львівський університет налагодив активну співпрацю з багатьма університетами та науковими установами світу і здобув високий міжнародний авторитет.