Франція стає ближчою

• Tweet
• Email

• Tweet
• Email

25 лютого у головному читальному залі Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка відбулася презентація книг, виданих у рамках програми “Сковорода”, яку здійснюють за підтримки Посольства Франції в Україні спільно з Міністерством закордонних та європейських справ Франції.
Програму створено у 1992 році, не­вдов­зі після відкриття Посольства Франції у Києві. Її мета – підтримка українських видавців, що перекладають і публікують українською мовою твори сучасних французьких авторів у категорії “Художня література” та “Суспільні науки”. За час існування програми видано понад 220 книжок, серед яких поезія, проза, збірки драматургії тощо. Отож, із видавничими проектами програми “Сковорода” присутні мали нагоду ознайомитися на виставці-презентації у Науковій бібліотеці ЛНУ ім. Івана Франка.
Як зазначив директор “Французького альянсу” у Львові Жером Ваннепен, сприяння видавничій справі є складовою культурної політики Франції в Україні. Програма “Сковорода” охоплює два аспекти. Перший – коли книжка виходить, авторські права оплачує Міністерство закордонних справ Франції, фінансову допомогу надають видавництву, яке друкує книгу. У межах цієї програми посольство співпрацює приблизно з 15-ма українськими видавництвами (“Дух і літера”, “Видавництво О. Жупанського”, “Кальварія”, “К.І.С.”, “КМ Академія”, “Ніка-Центр”, “Port-Royal”, “Пульсари”, “Юніверс”, “Фоліо” тощо). Другий аспект – нагородження перекладачів французько-українською премією “Сковорода”, яку засновано 2001 року і яка складається з диплома та грошової винагороди. Її вручають щороку найкращим перекладачам у двох номінаціях: “Художня література” і “Суспільні науки”. Премія сприяє популяризації та перекладу наукової, художньої франкомовної літератури в Україні. За словами доцента кафедри французької філології Університету та члена журі Івана Мандзака, найчастіше премії отримують перекладачі художніх творів, оскільки їх, на відміну від текстів соціально-політичного характеру, які мають чимало міжнародних термінів, складніше перекладати.

2001 рік – першу премію отримав Анатоль Перепадя за переклад 7 томів “У пошуках втраченого часу” Марселя Пруста; другу – Олег Хома за “Про суспільну угоду” Жан-Жака Руссо.
2002 – Михайло Москаленко – за однотомник Стефана Малларме “Вірші та проза”; Наталія Колибіна та Юрій Сватко – за “Сенс жесту на Середньовічному заході” Жана-Клода Шмітта.
2004 – Роман Осадчук за “Дорога Фландрії. Зоосад” Клода Сімона Вік­тор Шовкун – за “Археологію знання” Мішеля Фуко.
2005 – Анатоль Перепадя за “Ґарґантюа та Пантаґрюель” Франсуа Рабле (це перший переклад українською мовою роману); З. Борисюк та Н. Лисюк – за “Святе письмо в європейській культурі – біблійний словник”.
2006 – Михайло Москаленко за збірку “Поезії” Поля Валері, Г. Чернієнко – за “Брат Франциск” Жюльєна Ґріна.
2007 – Г. Малець за “Атласний черевичок” Поля Клоделя, М. Якуб’як – за “Словник театру” Патріса Паві.
2008 – М. Венгренівська за “Око вовка. Куть-кутько” Даніеля Пеннака, З. Борисюк – за книгу “Російська влада та польська шляхта в Україні 1793–1830” Даніеля Бовуа.

Під час вручення премій у 2001, 2002 та 2004 роках до складу журі входили два представники України: професор, доктор філологічних наук, теоретик перекладу КНУ ім. Т. Шевченка Олександр Чередниченко та доцент, літературознавець, перекладач, завідувач кафедри світової літератури ЛНУ ім. Івана Франка Ярема Кравець. Францію представляли: перекладач Марія Маланчук та перекладач, доцент Паризького інституту східних мов Ольга Камель-Мандзюкова. У 2009 році до складу журі увійшли: президент Ініціативного комітету “Французького альянсу” м. Чернівці, завідувач кафедри іноземних мов історичного факультету Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича Тарас Івасютин, письменник, журналіст, сценарист Андрій Курков, журналіст, телеведучий, письменник, шеф-редактор часопису “Український тиждень” Юрій Макаров, доцент кафедри французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка Іван Мандзак. Членів журі обирають на три роки, вони мають бути франкофонами, франкомовними та любити читати. Кожен з них опрацьовує 20–30 книжок, виданих упродовж року. Звісно, фізично неможливо прочитати всі ці твори в повному обсязі, отже, Посольство Франції надсилає французький текст у межах 30–40 сторінок. Члени журі звіряють його з українським перекладом, зважаючи на точність передання змісту, якщо трапляються помилки мовного характеру, зокрема русизми – твори не розглядають. Напередодні вручення премії в Посольстві Франції збирається журі і в присутності секретаря посольства з питань культури голосуванням визначає найкращий твір. Але, як зазначив літературознавець, перекладач, доцент, завідувач кафедри світової літератури Університету Ярема Кравець, членам журі 2001–2004 років не потрібно було вдаватися до голосування, адже думка щодо лауреатів премії була одностайною. Окрім премії, вручають також спеціальні відзнаки.

2004 рік – “Переміна” Мішеля Бютора; Г. Малець.
“Пісня про Роланда”; В. Пащенко, Н. Пащенко.
“Доба соборів. Мистецтво та суспільство 980–1420 років” Жоржа Дюбі; Г. Філіпчук, З. Борисюк.
“Видиме та невидиме” Моріса Мерло-Понті; О. Йосипенко.
2005 – “Озеро” Жана Ешноза; Л. Федорова.
 “Саботаж кохання” Амелі Нотомб; Л. Федорова.
“Та, що грає в ґо” Шань Са; Л. Федорова.
“Платформа” Мішеля Уельбека; Р.Мардер.
 “Незбагнена божа любов” Поля Євдокимова; С. Желдак.
“Полілог” Юлії Крістєвої; П. Таращук.
2006 – “Демократія проти себе самої” Марселя Гоше; О. Йосипенко, С. Йосипенко.
2007 – “Оскар і рожева пані” Еріка-Емманюеля Шмітта; О. Борисюк.
 “Фрагменти мови закоханого” Ролана Барта; М. Філь, І. Магдиш.
 “Простір літератури” Моріса Бланшо; Л. Кононович.

Директор Наукової бібліотеки Університету
доцент Василь Кметь:
– Презентація видань має два виміри: перший – ознайомитися, як в українській культурі функціонують французькі набутки і як на основі вивченого досвіду запропонувати власну програму. Ідеться про створення книжкової продукції, спрямованої на промоцію української культури на Заході. Ми вивчаємо закордонний досвід, а також готуємо цикл бібліографій. Одна з них – “Тарас Шевченко у франкомовній літературі та критиці” – невдовзі з’явиться, з ініціативи та за упорядкування Яреми Кравця. Є ідея підготувати цикл перекладів українських авторів французькою мовою, не тільки сучасних, а й класиків української літератури. Потрібно створити підстави для того, щоб нас сприймали та поважали на Заході. Наша співпраця триватиме, зокрема, бібліотека братиме участь у “Французькій весні 2011”. Також ідеться про інтегрування каталогів, формування електронної бібліотеки та видавничих проектів. Зокрема, невдовзі плануємо долучити до книжкового каталогу Наукової бібліотеки Університету приблизно 5 тисяч франкомовних видань книжкової колекції Французького культурного центру у Львові. Також розглядаємо можливість користування масштабною електронною бібліотекою “Gallica”, що охоплює всі книги з історії та культури Франції. 

Ярема Кравець, доцент,
літературознавець, перекладач, завідувач кафедри світової літератури ЛНУ ім. Івана Франка:
– Потрібно створити премію на зразок французько-української програми “Сковорода” для популяризації творів української літератури англійською, німецькою, іспанською, французькою мовами. Україна має взяти на себе ініціативу, співпрацювати з міжнародними фондами. Скласти список із 20–30 українських письменників, твори яких треба насамперед перекласти іноземними мовами.
У Франції немає програми, яка передбачала б переклад творів української літератури французькою. Наприклад, у Німеччині є фундація Галі Горбач, яка перекладає українську літературу німецькою мовою. Аналогічні програми функціонують у Швейцарії. Так з’явився німецький переклад книги “Щоденник Одіссея” Тимофія Гавриліва.
В Україні ініціювали створення премії ім. І. Франка для перекладу творів І. Франка іноземними мовами. Але ця премія стосується більше наукових франкознавчих праць.
У Києві 2004 року вийшов у світ франкомовний том “Антології української літератури від XI–XX століття” за сприяння Наукового товариства ім. Шевченка в Європі. До редакційної колегії видання разом з Мішелем Кадо, Віктором Коптіловим, Емілем Крюба, Іреною Попович увійшов Аркадій Жуковський – академік Національної академії наук України, професор УВУ і Сорбонни, голова європейського НТШ, ініціатор цього проекту.
У Бельгії в 1999–2003 роках з’явилося 12-томне видання “Європейська літературна спадщина”, де подано твори Т. Шевченка, М. Гоголя, І. Франка, Лесі Українки.
Справжній подарунок для поціновувачів французької літератури – сценічна інтерпретація твору сучасного французького автора Еріка-Емманюеля Шмітта “Оскар і рожева пані”. До речі, за переклад цього твору О. Борисюк отримав спеціальну відзнаку у 2007 році Програми “Сковорода”. Здійснили постановку ченці-василіани монастиря св. Йосифа, що в Брюховичах; режисер – Дмитро Бартков, випускник акторського курсу факультету культури і мистецтв нашого Університету. Актори-аматори викликали у глядачів сумбур емоцій: переживання, сльози, сміх… Вони змогли передати глибину думки автора, трагізм і комізм твору. Перед нами – маленький 10-річний хлопчик Оскар, хворий на рак і, здається, у його серці нема жодної краплинки надії на спасіння. Спасіння фізичне чи духовне? “Я одужаю чи ні?”, – запитує хлопчина в лікаря Дюссельдорфа… Але ніхто не насмілюється сказати правду, адже відповідь негативна… Однак, якщо ми говоримо про спасіння духовне… Шлях до зцілення, до народження Бога в серці малої дитини, до наближення до істини. Поряд з ним – його ангел-хоронитель бабця Ружа, яка працює доглядальницею в лікарні. Вона радить хлопцеві написати лист до Бога… Він напише 14 листів, у яких крок за кроком, день за днем пройде шлях від недовіри та невпевненості до справжньої віри, духовної зрілості, розуміння себе та свого призначення у світі. Він знаходить справжнього друга – бабцю Ружу, зустрічає дівчину Пеггі Блю, в яку закохується до нестями. Відкриває для себе Бога. Адже Бог народжується там, де його очікують. Оскар розуміє, що життя – дивний дарунок, його легко втратити, легко позбутися, це своєрідна позика, на яку потрібно заслужити… Він прожив 12 днів… Один день за десять років. Він згас уранці… Дочекавшись моменту, коли буде на самоті… Залишивши на тумбочці записку: “Тільки Бог має право мене розбудити”… 

Інтерв’ю з Грегорі Жульєном, стажером факультету іноземних мов
– Чи представлено твори української літератури у Франції?
– В університеті міста Гренобль, у якому я здобував освіту, можна вивчати сербську, польську, російську та інші мови. Української – немає. Перш ніж їхати в Україну, я хотів більше дізнатися про культуру цієї держави, зокрема про літературну творчість. В одній із французьких книгарень, на прохання показати твори українських письменників, наприклад, Лесі Українки, Івана Франка, мені змогли запропонувати тільки видання Миколи Гоголя. Але з іншого боку, з’являються твори сучасних українських письменників, вони популярні й подобаються людям, чому ні? Головне – опублікувати та перекласти твори французькою. Андрій Курков, Юрій Андрухович. Наприклад, я читав книжку “Моя Європа” Юрія Андруховича та Анджея Стасюка. Зараз читаю “Пінгвін” Андрія Куркова, до речі, він був у Греноблі. Але у Франції українські книги дуже важко знайти. Шкода, що культура України так мало представлена в нас. Звісно, організовують різноманітні заходи, але здебільшого фольклорні.

– З чим це пов’язано?
– Що я можу сказати… Насамперед, це пов’язано з тим, що Україна не так давно стала незалежною державою. І впродовж тривалого часу сфери її суспільного життя зазнавали впливу СРСР. Отже, французи тільки починають відкривати українську культуру, тоді як українці вже частково ознайомлені з культурною спадщиною Франції. Тепер потрібно відновлювати зв’язок між нашими країнами. Такі програми, як “Сковорода”, особливо важливі. Якщо запитати у французів про постать Сковороди, ви не отримаєте відповіді. Натомість французьких філософів в Україні знають. Отже, безперечно, потрібно, щоб відбувалася українська інтеграція.
– Що сприятиме поліпшенню культурних відносин України з іншими державами?
– Візиткою України має бути її самобутність, адже для культури не існує кордонів, вона здатна їх подолати. Українська пережила важкі часи, але, попри це, відновлюється. Потрібно бути оптимістом, бо культурі властиве і піднесення, і падіння. Україну мають знати у Європі не тільки через політичні колізії, газові проблеми тощо… а й завдяки культурним надбанням.
– Що перешкоджає перекладові українських творів французькою?
– Я вважаю, що є українці, які цим займаються. Також перекладають книги з нагоди семінарів, з’їздів у науковому товаристві імені Т. Шевченка в місті Cарсель, що неподалік Парижа. Йдеться про твори Лесі Українки. В ЛНУ ім. Івана Франка є викладачі, які перекладають українську літературу французькою, здебільшого книги, видані у 30–60 роках XX століття. До речі, раніше було видавництво “Дніпро”, що видавало переклади українських творів французькою і навпаки.
Але питання в тому, чи наші видавці є прихильниками українських літературних творів? Вони мають поліпшувати знання з української мови і літератури. Водночас постають запитання: чи український уряд має мету популяризувати українську культуру за кордоном, зокрема у Франції?, яким чином, у який спосіб він здійснює культурну політику?
– Чи є у Франції українські центри на зразок “Alliance Francaise” в Україні?
– Є тільки асоціації. Найбільша – “Франція – Україна”. Також функціонують місцеві. До речі, у Львові я знайшов представництво однієї з таких організацій, що ознайомлює з Україною та існує з ініціативи приватної особи. Вона значно відрізняється від “Alliance Francaise”, яка є чіткою зорганізованою структурою і має багато філій.
– У чому мета Вашого перебування у Львові і які Ваші враження від міста?
– Я намагаюся сприяти розвитку партнерських відносин між Україною і Францією, ЄС, культурним обмінам, співпраці. Щодо Львова, то я люблю це місто, його атмосферу та людей.

Марія Бойко,
Студентська інформаційна мережа

Як узяти участь у програмі “Сковорода”?
Подати заяву у формі листа-звернення до Відділу культури та співробітництва Посольства Франції, до якої додати:
– стислий опис видавництва (каталог публікацій), якщо видавництво уперше бере участь у програмі;
– стислий опис твору (по змозі, надати примірник, який після засідання комісії повертають видавцю);
– докладний кошторис публікацій із зазначенням накладу, кількості сторінок, середньої вартості продажу одного примірника, бажаного розміру фінансової підтримки;
– копія листа від французького видавництва-правовласника з принциповою згодою щодо поступки авторських прав;
Видавець може подати одразу декілька проектів, розташувавши їх у порядку пріоритетності. Заяви розглядає Комісія з добору проектів, яка збирається двічі на рік:
– кінець січня (останній термін подання заяв – 10 січня);
– кінець червня (останній термін подання заяв – 10 червня).
Крім премії молодого перекладача, є можливість отримати стипендію – 1800 €, тривалістю від 1 до 6 місяців. Щороку Національний центр книги Міністерства культури і комунікації Франції пропонує стипендії іноземним перекладачам творів французьких авторів для роботи у Франції над проектом перекладу в жанрах: художня література, поезія, література для дітей та юнацтва, гуманітарні та суспільні науки. Щоб отримати стипендію, потрібно заповнити анкету, зразок якої є у Відділі культури та співробітництва Посольства Франції у Києві. До речі, останній термін подання заяв: 15 жовтня – для сесії у січні; 15 березня – для сесії у червні.