11 березня 2010 року на біологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Урочиста академія з нагоди 225-річчя створення Зоологічного музею, у якій узяли участь понад 50 осіб з різних наукових і навчальних закладів Львова, а також Рівного.
Усіх співробітників музею нагородили подяками декана біологічного факультету. Заслухали привітання гостей і доповіді про історію Зоологічного музею ЛНУ ім. Івана Франка і його місце серед зоологічних музеїв університетів України, формування колекції ссавців Зоологічного музею, іменні орнітологічні колекції Зоомузею та про спадщину Ернста-Фрідріха Гермара, яку він залишив для науки (за матеріалами публікацій та іменної колекції рівнокрилих і напівтвердокрилих комах). Окремо представили історію музею у персоналіях.
Приємно зазначити, що на рідний факультет завітали колишні співробітники музею та кафедри зоології: Л. Мельник, Г. Сеник, В. Колоденський, М. Черевко, Х. Макогон, Я. Харамбура, В. Яворницький, а також нинішні працівники: І. Ємельянова, І. Яворський та інші.
На академії виступили: Л. Мельник (колишній доцент кафедри зоології), М. Черевко (професор Національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій С. З. Гжицького), Ю. Чернобай (професор, директор ДПМ НАН України), В. Бондаренко (професор Національного лісотехнічного університету України), О. Терек (професор, завідувач кафедри фізіології та екології рослин ЛНУ ім. Івана Франка), Й. Царик (професор, завідувач кафедри зоології ЛНУ ім. Івана Франка). У виступах прозвучали слова вдячності людям, які нині опікуються колекціями, поповнюють і доглядають їх; згадали про втрачений науковий статус музею як підрозділу кафедри і звернули особливу увагу на необхідність його відновлення; окремо прозвучали слова про колишніх співробітників музею, які тепер працюють практично в усіх вишах Львова.
Проректор з науково-педагогічної та виховної роботи Звенислава Ігорівна Мамчур під час привітального виступу
Після урочистої частини відбулася екскурсія залами музею та спілкування між учасниками академії, обмін думками, спогадами. Колишні співробітники підкреслювали позитивні зміни в музеї, позитивно відгукнулися про оновлену експозицію. Крім того, оголошено про деякі спільні плани Зоологічного музею з Державним природознавчим музеєм НАН України.
Під час роботи академії функціонувала виставка копій наукових робіт, які базуються на колекціях музею, та науково-популярних публікацій ЗМІ про Зоологічний музей ЛНУ ім. Івана Франка, продукції музею (каталоги колекцій).
На закінчення Урочистої академії прийняли ухвалу, згідно з якою заснування музею, відповідно до новознайдених історичних джерел, тепер датують 1784 роком.
На перший погляд видається, що зоологічні музеї є в кожному з обласних центрів України, як і університети, але це не зовсім так. За нашими даними, в Україні сьогодні функціонує 22 університетські зоологічні музеї і ще не менше 5 зоологічних фондових колекцій, без експозиції – головно ентомологічних.
Зоологічний музей Львівського національного університету імені Івана Франка. Перші відомості про існування великого Кабінету натуральної історії (Das Naturalien Kabinet) при Львівському Йозефінському університеті належать до 1784 року, коли університет розмістили у великому комплексі будівель після Тринітарів, наприкінці вулиці Краківської, розташованих перед краківською брамою: “Nadto bylo tu 20 sal, wielki Gabinet historyi naturalnej” (Finkel, Starzynski, 1894). У “музеї” були природничі зразки не лише тварин, а й мінералів та сільськогосподарські колекції, також тут зберігали нумізматичну колекцію.
У зв’язку з початком розформування та перевезенням Львівського університету до Кракова, у 1803 році склали списки всіх зборів та приладів, які мали вивезти слідом за переїздом професорів. Однак лише 20 натуралій, 10 натуральних виробів, 50 гравюр у рамах, металева ступка та 26 хімічних приладів разом з книгами виїхали до Кракова.
Першу згадку про завідувача Кабінету натуральної історії Львівського університету датовано 1805 роком. Ним був професор Бальтазар Аке (Baltazar Hacquet), який значно збагатив колекції та хотів забрати їх із собою до Кракова, проте швидкий виїзд не дав змоги професорові вивезти цінні збори, що їх збирали щонайменше впродовж трьох десятиліть.
Декан біологічного факультету Світлана Олексіївна Гнатуш вручає подяку колишній співробітниці музею Ганні Федорівні Сеник
У 1808 році в ліцеї, який залишився після вивезення Університету, реструктуризували надзвичайні кафедри натуральної історії та практичної геометрії, поєднали їх з початками рільництва та науки про вимірювання й передали в розпорядження професорам Глойснеру та Гольфельду. Одночасно наказали упорядкувати і списати природничі збори, що стали непридатні від часу виїзду університету до Кракова.
У 1808 та 1809 роках Домінік Зіфрід Луфіль (Dominik Seyfried von Kofil) – професор права, пишучи статистику Галіції, проводить ревізію зборів Кабінету натуральної історії, щоб отримати відомості про вцілілі та збережені музейні зразки. Оскільки вже тоді у зборах кабінету виявляли недостачі у природничих зразках.
Водночас, у зв’язку з розвитком науки, професори філософії “університету” вимагали поповнення природничих зборів дублетами імператорських музеїв, підвищення бібліотечних дотацій та відокремлення нумізматичного кабінету.
У 1816 році на роботу до Львівського університету прийшов професор Франц Дівальд, завдяки якому 1823 року й вдалося отримати для Кабінету натуральної історії деякі дублети з імператорських колекцій у Відні. Крім того, видано розпорядження урядам краю, лісів, гір та іншим надсилати цікаві природничі знахідки до колекцій кабінету. Також львівський аптекар Францішек Салямон передав кабінетові свою природничу колекцію, чим значно збагатив його фонди.
Після смерті Ф. Дівальда кафедрою і музеєм керував професор Михаїл Штекер, який викладав землеробство, сільське господарство, природознавство та технологію. Він зібрав у кабінеті значні сільськогосподарські збори, у частині Museaum agriculturae. М. Штекер наводив лад у Кабінеті натуральної історії, відповідно розташував предмети, визначав їх. Таким чином, заінвентаризовано 8000 предметів.
Дотації кабінету, за Йозефінської епохи, становили 200 фльоринів (fl.), а крім того, Б. Аке здобув для нього додаткові квоти, зокрема 100 злотих (zl.) для збереження імператорських колекцій та колекції, яку подарував Франц Салямон.
Урочиста академія з нагоди 225-річчя від часу створення Зоологічного музею
25 вересня 1823 року Львів і зокрема Університет відвідав імператор Францішек Кароль, який оглянув будівлі академії, бібліотеку, збір нумізматичний, а також кабінети: фізичний, натуральної історії, анатомічний та хірургічну залу. Тоді постановили, що університетську споруду потрібно перебудувати.
Через п’ять років, 21 лютого 1828 року, спеціальна комісія оглядала нові приміщення Університету. Кабінет натуральної історії розмістити на другому поверсі і він охоплював три зали. Проте чималі збори потребували розширення кабінету і кращого збереження фондів.
Після М. Штекера завідувати кафедрою та кабінетом прийшов у 1841 році учений-природознавець Рудольф Кнер, який став знаним упорядником Кабінету натуральної історії, хоча чимало часу приділяв і сільськогосподарському музею.
З 1848 р. починається диференціація природничих наук. Розподіл спеціальностей відбився і на природничому кабінеті: колекція господарського напряму перейшла на кафедру техніки, а згодом до Вищої рільничої школи в Дублянах.
Під час листопадового повстання 1848 р. згорів університетський будинок, знищено його цінну наукову бібліотеку, вийшло з ладу університетське обладнання, через що тривалий час не можна було розпочати заняття…
У січні 1850 року для Університету винайняли 27 залів на третьому поверсі ратуші, де помістили також Реальну школу і Техніку. Університет розмістили в 13 приміщеннях, у яких на східному боці розмістили Кабінет історії натуральної. У 1851 році Університет перенесли в будівлю на вулиці Святого Миколая (нині – Грушевського, 4).
1884 року на факультет прийшов працювати видатний науковець Бенедикт Дибовський, який привіз із собою значні зоологічні колекції, зібрані на Далекому Сході, в Сибіру та на Камчатці.
Практично півстоліття Кабінет натуральної історії Університету Яна Казимира слугував доброю навчальною та науковою базою для підготовки спеціалістів-природничників, але колекції його поповнювали тільки випадковими надходженнями, у вигляді подарунків. Ситуація змінилася з приходом на роботу у Львівський університет видатного вченого, професора Бенедикта Дибовського (Benedykt Dybowski). У 1883 р., коли він був в експедиції на Камчатці, його запросили завідувати кафедрою зоології. До Львова Б. Дибовський прибув на початку січня 1884 р. Це був ад’юнкт-професор Головної школи (університету) у Варшаві. Російський царський уряд засудив його на 12 років заслання в Сибір на каторгу, за участь у підготовці польського січневого повстання 1863 р. Перебуваючи в Сибіру, він виявив, що фауна (зокрема орнітофауна) Східного Сибіру відрізняється від Західного та Східної Європи. Цю різницю Б. Дибовський пояснював, керуючись еволюційними поглядами Дарвіна, великим прихильником якого був.
Завідувач кафедри зоології ЛНУ ім. Івана Франка професор Царик Йосиф Володимирович
Результати своїх досліджень Б. Дибовський представив Географічному товариству в Іркутську у 1867 р. і одержав дозвіл на поселення біля озера Байкал для дослідження його фауни. Б. Дибовський відкрив Байкал для науки, обґрунтував свої гіпотези про його походження й еволюцію фауни Сибіру; підготував монографію про байкальських бокоплавів, серед яких знайшов чимало нових видів. Він описав також багато інших тварин, як він висловлювався – “від губки до тюленя”.
Результати досліджень прославили ім’я Б. Дибовського у науковому світі. Царський уряд дозволив йому повернутися на батьківщину, але він організував експедицію на Камчатку і Командорські острови (1879–1883), де працював як лікар і природодослідник. Зібрані величезні колекції Б. Дибовський пересилав у зоологічні кабінети Варшавського, Краківського та Львівського університетів.
Завідуючи кафедрою зоології, він одночасно завідував і Кабінетом натуральної історії, куди помістив свої численні збори, привезені з Далекого Сходу, Камчатки, Східного Сибіру та інших місць. За клопотанням Б. Дибовського і за наказом ректора Університету Яна Казимира, від 25 лютого 1885 р., для створення Зоологічного музею Кабінетові натуральної історії передали ще три зали і коридор. Таким чином, для експозиції отримали п’ять залів, загальною площею майже 500 м2. Музей успішно розвивався, його колекції поповнювалися завдяки збиранню експонатів під час експедицій, подарункам різних осіб та учнів Б. Дибовського, його наступників тощо.
Збори Б. Дибовського є базою музейних колекцій і нараховують понад 2 тис. одиниць зберігання. Головно це тварини, зібрані в оз. Байкал, на Далекому Сході, Камчатці, а також в околицях і родових помістях родини Дибовських. Основу цих колекцій становлять малакологічні та гідробіологічні збори. Особливо цінними серед них є колекції губок, ракоподібних та молюсків оз. Байкал, серед яких є й типові зразки – 6 лектотипів та паралектотипів, зокрема: Pisidium raddei Dyb., Pisidium trigonoides Dyb. = Henslowiana trigonoides, Pisidium baicalense Dyb., Sphaerium korotnewii Dyb., Sphaerium baicalense Dyb., Acroloxus renardi Dyb.
Професор Національного лісотехнічного університету України Володимир Данилович Бондаренко
Крім колекцій Бенедикта, музей отримав колекцію молюсків Каспійського моря, а також наземних і прісноводних молюсків з Галичини та Литви – приблизно 100 одиниць зберігання із загальною кількістю понад 1000 екз. – від доктора Владислава Дибовського (рідного брата Бенедикта Дибовського).
У 1889 р. музей отримав у подарунок від графа Дідушицького колекцію мушель морських молюсків (258 найменувань), чим значно збагатив свої збори.
Розпочався період активного розвитку і становлення Зоологічного музею. Наукові дослідження в цей час провадили в тісній співпраці із закордонними колегами, зокрема з Інститутом океанографії в Монако і першими європейськими біологічними станціями у Неаполі та Трієсті. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. музей збагатився мушлями молюсків, різноманітними голкошкірими та рибами з Червоного, Адріатичного і Середземного морів, що їх зібрали під час експедиції принца Монако та співробітники біологічних станцій упродовж 1886–1903 рр.
Не менш важливі експонати музею – колекція комах А. Уляновського, яка, за попередніми відомостями, нараховує понад 5 тис. видів із загальною кількістю більш ніж 10 тис. екз., та колекція метеликів Галичини С. Петруського, зібрана у 80-х роках ХІХ ст.
У 1904 р. музейні колекції збагатилися одним із найцінніших своїх експонатів – скелетом морської, або Стеллерової корови (Hydrodamalis gigas), що її винищили до 1768 р. Експонат передали вдячні Бенедикту Дибовському за безкоштовне лікування мешканці о. Берінга. Крім повного скелету, у фондах музею також є 4 неповні черепи та 78 кісток тварин цього виду. Цей подарунок у двох величезних скринях привезла до Петербурга експедиція Чирікова морським шляхом (північними морями), а звідти суходолом – поштою. Після опрацювання відомостей у літературі та робочої документації встановлено: зі стін музею походять 5 або 6 скелетів цієї тварини, що їх експонують у Києві, Харкові, Відні та, звісно, у Львові (череп – в Одесі). Ще один передано до Варшави, звідки, на жаль, він безслідно зник. За Доманєвським, існує припущення, що його продали назад до Російської імперії.
На початку ХХ ст., завдяки значному науковому підйому, фонди Зоологічного музею збагатилися надзвичайними колекціями комах. Граф Мнішек купив колекцію цикад і клопів світової фауни Ернста-Фрідріха Гермара, яку збирали впродовж 1810–1840 рр. і яка налічує понад 4 тис. експонатів, серед яких 42 типові зразки, а також екземпляри з колекцій Фібера, Ешольца, Ферстера. У цей період музей придбав і колекцію метеликів Європи (Macrolepidoptera) доктора О. Штодінгера (понад 2 тис. зразків).
Професор Юрій Миколайович Чернобай, директор Державного природознавчого музею НАН України
У 1935–1936 рр. проф. Ян Гіршлер (директор Зоологічного музею та завідувач кафедри зоології) здійснив експедицію в Ліберію, завдяки чому збагатив музей рептиліями, комахами, павукоподібними, птахами і ссавцями з Африки. Під час ІІ Світової війни Зоологічний музей пережив лише час недбальства. У корпус факультету влучила бомба, однак у віддалену від музейних приміщень частину.
Усі музейні експонати на час окупації звалили в найбільшому залі на одну купу, що, звісно, спричинило часткову їх втрату і пошкодження і значну втрату етикеток та інвентаризаційних описів. Після визволення Львова і закінчення війни музей відновив діяльність, активізовано наукову діяльність та роботи зі збору колекцій птахів і ссавців, головно з України (Карпати, Крим, Полісся).
У 1952 р. музей отримав унікальний подарунок від Марії Водзіцької, дружини Єжи Водзіцького, відомого мандрівника та натураліста. Вона передала музеєві колекцію африканських тварин і рогів антилоп, яку зібрали її чоловік та його рідний брат Олександр у 1909–1910 рр. на території східної Африки, у той час – Східно-Африканській Німецькій колонії (DOA), та колекцію рогів козлів і баранів з Тянь-Шаню, яку власноруч зібрав її чоловік у 1913 р.
У 1944–1970 рр. завідувач кафедри зоології, професор Всеволод Здун на території західних областей України збирав колекції прісноводних молюсків. На сьогодні в музеї є понад 400 проб загальною кількістю більш ніж 7 тис. зразків.
1956 р. за співпраці з китобійною флотилією “Слава” музей отримав експонати з Антарктики (скелет кашалота, розрізнені кістки та черепи морських ссавців, ембріони китів, китовий вус).
У 1958–1959 та 1966 рр. відбулися експедиції на Кавказ (Кавказький державний заповідник), де зібрано значну колекцію мишоподібних гризунів. Тривав збір матеріалу в Криму та в Карпатах (З. Павлів, В. Веселовський). У 1967 р. у Чорноморському заповіднику значні збори гризунів зібрала І. Ємельянова. У 1972 р. дослідження та збори наукових колекцій на території Таласького Алатау проводила Романюк.
Протягом 1974–1997 рр. експедиції в Казахстан, на Алтай, в Курган та Ханти-Мансійськ здійснили науково-дослідна лабораторія геоботанічних досліджень біологічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка та комплексна зоологічна експедиція, які очолював В. Туркевич. Привезені з експедицій збірки тварин поповнили колекції Зоологічного музею.
У 1962 та 1973 рр. співробітники музею брали участь в експедиції до Казахстану (М. Вознюк), звідки привезли деякі види середньоазійських плазунів та ссавців. У 1966 р. – експедиція на Кавказ, де зібрали численні збори гризунів; у цей період колекції поповнив і матеріал з Криму та Чорноморського заповідника, з території західних областей України. Найвідоміші постаті, які поповнювали тоді фонди музею, – Ф. Страутман, Н. Сребродольська та Н. Полушина.
Цілеспрямовані дослідження Ф. Страутман провадив 18 років, з 1945 р. Свою колекцію професор особливо активно збирав упродовж 1946–1955 та 1961–1962 рр., задля чого здійснив чимало польових виїздів у Прикарпаття, Карпати і Закарпаття, а також на Полісся та Волино-Поділля. У зборі матеріалу йому допомагали: М. Рудишин, Н. Сребродольська, М. Лисова, Й. Валента, Т. Неїжкаша, С. Коцюбинський, Л. Матвіїв, З. Павлів, К. Лола, В. Войцеховський, Т. Черватюк, Б. Добринський, Є. Світлик, Н. Антоневич, С. Войтович, В. Климишин.
Під час проведених досліджень Ф. Страутман зумів зібрати колекцію, яка складається з 1129 тушок 149 видів птахів, серед яких частина матеріалу означена до підвиду. В колекції є зразки, зібрані в Запорізькій та Одеській областях, Чорноморському держзаповіднику, Криму, на Кавказі, в Казахстані та Туркменії і поодинокі екземпляри з Байкалу, Монголії, Ворошиловградської (нині Луганської областей).
Значна частина колекції Ф. Страутмана якісно репрезентує орнітофауну Карпат і територій, що їх оточують. Третину колекції (367 екземплярів) становить власний засвідчений підписом здобуток Федора Йогановича, а 230 зразків належать іншим авторам (зокрема, не вказаним у жодних публікаціях: М. Бичко, Бірюков, Б. Бєлосмодов, Врублевський, Горинін, Деревягін, Дурнєв, Жовнір, Клименко, Л. Мельник, Н. Морей, Некрашевич, Парасків, А. Рустамов, Ситок, П. Соколов, В. Таропов, Телін, А. Федик, М. Чугунов, Шураїв, Шамук), а для 532 тушок птахів автора не вказано.
Цілеспрямовані й усебічні дослідження Волині провадила протягом 15 років (1949, 1953–1965, 1968, 1973) Н. Сребродольська, їхній наслідок – докторська дисертація “Водоплавні та болотні птахи Західної частини Українського Полісся”, чимала кількість наукових публікацій та збірка тушок загальною чисельністю 494 зразки. Основну частину зібрала безпосередньо автор (465) і лише 29 – колеги та помічники, зокрема Слободян, В. Климишин, В. Яхонтов, С. Войнович, Т. Черватюк, А. Мишин, В. Холмогоров, Власенков та Й. Птаховський.
Колекційний матеріал Н. Сребродольської охоплює 84 види птахів головно з Волині – околиць села та озера Тур (нині Ратнівського, а раніше Заболоттівського району), села та озера Велихово (того ж району), озер Святе, Довге, Домашнє, Пісочне і боліт та лісів навколо них. Незначна кількість матеріалу, а подекуди лише окремі зразки зібрала Наталія Іллівна у Львівській (1 екз.) та Закарпатській (87 екз.) областях, біля станції Ялуторовськ Тюменської області (1 екз.) і села Політне Хабаровського краю (15 екз.) Російської Федерації.
Окремою і вагомою колекцією ссавців музею є також збори Н. Полушиної, яка посвятила своє життя теріології, а дослідження і збір матеріалу провадила здебільшого на Закарпатті, в Карпатах та у Львові. У наукових фондах музею є колекція ссавців, яких вона зібрала, краніологічний матеріал представників родини куницевих.
У 70-80-ті рр. ХХ ст. завдяки тісній співпраці канд. біол. наук Р. Павлюка з Людвігом Лясотою музейні колекції поповнилися прекрасними зборами метеликів з Японії, Далекого Сходу, Паміру, Кавказу та Австралії.
Серед нових поповнень музею особливої уваги заслуговують збори зі сходу України, зокрема з Луганського степового заповідника О. В. Кондратенка, зібрані впродовж 1997–2004 рр. У 2005 р. орнітологічна і малакологічна колекції поповнилася цікавими зборами з Північно-Східної Африки, які привезла з Середньої Дельти Нілу О. Закала. У 2006 р. доцент кафедри зоології І. Дикий привіз чудовий і дуже цінний матеріал з Антарктиди (шкури 12 нових видів птахів, зокрема пінгвінів; мушлі молюсків, ракоподібні, риби та яйця деяких птахів, остеологічний матеріал, серед якого черепи та кістки тюленів, повний скелет віслюкового пінгвіна). У 2010 р. музей отримав типовий матеріал нового, зі східним ареалом, виду кажанів – Eptesicus lobatus, від співробітника Луганського національного університету Ігоря Загороднюка.
Сьогодні колекції Зоологічного музею ЛНУ ім. Івана Франка налічують понад 40 тисяч одиниць зберігання, загальною кількістю майже 170 тисяч зразків світової фауни, і належать до об’єктів, що становлять національне надбання.
Ігор Шидловський,
завідувач Зоологічного музею
ЛНУ ім. Івана Франка