Якою уявляємо собі різдвяну виставу? Традиційний вертеп (із царями, пастухами, трохи нетрадиційним жидом) та співи колядок. Так ми звикли славити народженого Бога. І це справді непогана традиція. Але для народження Ісуса в серці кожної людини потрібно набагато більше. Інколи цілого життя замало. А чи можливо, щоб маленький Ісусик народився у людському серці за 12 днів? Чи реально прожити 120 років за 12 днів? Так, можливо, але тільки в казці. Саме повість Еріка-Емманюеля Шмітта “Оскар і рожева пані” спонукає замислитися над народженням Бога у серці кожної людини та спробувати за короткі 12 днів відкрити своє серце Богові.
У Центрі культури і дозвілля “Лис Микита” нашого Університету 11 лютого брати-монахи Василіанської семінарії, що в Брюховичах, презентували різдвяну виставу “Оскар і рожева пані” за мотивами однойменної повісті Е.-Е. Шмітта. Цю маленьку історію від одного з найпопулярніших сучасних французьких письменників перекладено багатьма мовами світу, а її театральна постановка вже декілька років не сходить зі сцен найвідоміших театрів.
У виставі – двоє персонажів: хворий на рак 10-річний хлопчик Оскар та Бабця-Ружа, що навідувала його в лікарні. Історія про хворобу і смерть, про кохання і про Бога. Про життя, коли один день дорівнює десятьом рокам. 14 листів десятирічного хлопчика Оскара. Листів до Бога. Ці листи – частинка думок кожного з нас, які впродовж життя приходять до нас. Думок, що інколи помирають у наших головах, але насправді призначені для народження. Народження Бога в серці. Тому так важливо навчитися писати Богові або просто говорити з Ним (молитися).
Вистава захоплює, адже вдало поєднано трагічне та комічне, що змушує заглибитися у роздуми. Глядачі плакали, сміялися та затамовували подих. Важко передати все, що переживаєш під час перегляду вистави. І чи варто? Адже кожне пережиття – особистісне. Кожного заторкує те, чим він живе. Тож, оскільки побачити ще раз виставу братів-монахів, можливо, зможуть не всі, то прочитати книжку раджу кожному.
От що сказав брат Никифор, який грав роль Оскара: “Ця вистава – для глядачів різного віку. Хоча коли ми її створювали (режисером є Дмитро Бартков, випускник нашого Університету), думали, що вона тільки для молоді. Але в кожної людини вистава заторкує якісь інші, особистісні моменти та спонукає до сліз, сміху, обурення чи застанови. Для мене ця вистава – можливість побачити свої взаємини з Богом. Можливість збагнути, чи є я таким відвертим, як ця дитина, що так просто і доступно спілкується з Богом. Я зрозумів, що мої стосунки з Богом варто поглиблювати”.
Наталя Драган-Іванець