Одна з найголовніших умов якісної освіти студентів – наявність у процесі навчання фахового й актуального підручника. Разом з іншими на факультеті прикладної математики та інформатики до вирішення цієї проблеми долучився і доцент кафедри дискретного аналізу та інтелектуальних систем Юрій Миколайович Щербина.
21 грудня 2009 року Юрію Щербині в складі авторського колективу присудили Державну премію України в галузі науки і техніки 2009 року за серію підручників для вищих навчальних закладів (7 книг) “Інформатика” за загальною редакцією академіка НАН України М. З. Згуровського.
Ця серія – непересічне явище в сучасній українській навчальній літературі. Автори цього масштабного педагогічного експерименту повністю впоралися зі складними проблемами написання серії взаємопов’язаних підручників для підготовки кваліфікованих фахівців у галузі інформатики.
Про наукові пошуки, про результат багаторічної копіткої праці і про саму церемонію нагородження – в інтерв’ю з лауреатом доцентом Юрієм Щербиною.
– Що спонукало Вас обрати саме цю професію серед багатьох інших цікавих?
– Зацікавленість математикою проявилася в мене доволі рано, ще в школі. Я читав чимало книжок. А в старших класах зацікавлення змістилося в бік комп’ютерів. Це був час (кін. 50-х – поч. 60-х рр.), коли зароджувалася комп’ютерна справа, виник поштовх до розвитку обчислювальних машин. Я вчився у математичній школі. Не мав жодних сумнівів, що вступатиму до Франкового університету. Під час навчання зацікавився викладанням, упорядковуванням наукових відомостей. Подобалося порівнювати погляди на ті чи інші питання у різних виданнях. Потім – аспірантура, захист, наукова робота, згодом став старшим викладачем, а через 3 роки – доцентом.
– Юрію Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, з чого розпочався Ваш шлях у науковому світі?
– Я розпочав свій шлях у науці ще під час навчання. Значним був вплив на мене мого вчителя Михайла Бартіша (у той час доцента, а тепер професора) – він ще на 4 курсі звернув на мене увагу й запропонував тему, яка спершу була курсовою, потім дипломною, а згодом я розвинув її в кандидатській дисертації. Це був старт. Пізніше я продовжував роботу в цьому напрямі (методи розв’язування задач оптимізації), підготував аспіранта з цієї тематики, який успішно захистився у Києві. Далі мої зацікавлення трохи змінилися. Виникла потреба розробити курс “Дискретна математика”. Коли я його прийняв (у 1976 р.), це був невеличкий курс, що його читали раз на два тижні впродовж семестру, але курс, важливий для розвитку інформатики. Працюючи над ним, я підготував невеличкий посібник, який вийшов у 1981 р. Поступово я розширював курс, і нині він становить 2,5 пари на тиждень в одному семестрі й 2 пари в другому. Також я займаюся науковими розробками в цій галузі. Добір матеріалів для курсу спирався не тільки на традиції, а й на наукові дослідження у галузі штучного інтелекту. Дискретна математика – математична основа комп’ютерних наук. Коли створили кафедру дискретного аналізу, я перейшов туди працювати, продовжував писати підручник, статті, готував аспіранта, який уже через кілька місяців захищатиметься – з тематики штучного інтелекту.
– Що Вам найбільше запам’яталося з Ваших наукових пошуків? Що стало Вашим відкриттям у цій тематиці?
– Оскільки в мене дві гілки наукових досліджень, то в кожній є свої спогади. Коли займався дослідженням у галузі розв’язування задач оптимізації, мені пощастило розробити узагальнення методу лінеаризації. Ці розробки стали основою моїх статей. Також у Києві захищався мій аспірант, і ці роботи підтримав академік Б. Пшеничний – до речі, випускник нашого Університету. Є відповідні публікації у фахових міжнародних журналах.
Другий напрям моєї діяльності – застосування методів штучного інтелекту, зокрема штучних нейронних мереж. Ці методи застосовують у розв’язуванні складних задач, які не піддаються традиційним методам. Є відповідні публікації в українських та міжнародних журналах з комп’ютерних наук. Приємно, що одержали запрошення надрукувати відповідні матеріали в Америці. Над цим зараз працюємо.
– Який урок Ви сформулювали для себе після багаторічної праці в Університеті? Яке Ваше життєве кредо?
– Урок у мене передбачуваний. Я людина науки. Для мене праця в науці – головне. Це і приємність, і життя, і відпочинок, і спілкування з друзями. Звідси випливає і моє життєве кредо: коли людина займається своєю справою, тією справою, яка потрібна людям і, зрештою, державі, то це і є тим стрижнем, який підтримує життя, нашу громадську позицію й визначає місце людини в житті.
– Як відомо, Ви – автор понад 80 праць. Як плануєте свій час?
– Ці праці зріють самі, вони визначають мій час. Часу бракує завжди. Наукові дослідження – статті – результат моєї співпраці з моїми вчителями, колегами, учнями. Це постійна праця. Також є ще робота над підручниками, яка потребує акумулювання знань, набутих під час наукових розробок, і вимагає упорядкування класичних знань. Працюю щодня, працюю систематично, і це дає мені задоволення. Я цим живу. Тепер пишу три книжки. Разом із колегами завершую навчальний посібник “Системи штучного інтелекту”, що відрізнятиметься від тих книжок, які в нас є, практичною спрямованістю і докладним поданням сучасних алгоритмів штучного інтелекту. Також працюю над навчальним посібником “Математична лінгвістика”, яка, з деякого погляду, є частиною штучного інтелекту. Разом із колегами пишемо монографію, що висвітлює комп’ютерно-лінгвістичний аспект української мови жестів.
– Нещодавно Ви стали лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. Завдяки чому Ви досягли такого успіху?
– Завдячую вчителям, колегам, які мене підтримували, батькам, яких, на жаль, уже нема, а також особлива подяка дружині Наталії, яка вирозуміло й терпляче ставиться до моєї роботи. У житті в мене так склалося, що відчував підтримку багатьох людей, за що їм дуже вдячний. Ця робота вимагає постійної уваги, потрібно завжди бути в формі. Кожна наука, якщо до неї ставитися серйозно, – це стиль життя. Така наука, як інформатика, не дозволяє зупинятися. Те, що актуальне вчора, сьогодні – вже пройдений етап. Завжди потрібно відшуковувати нове. Безумовно, важливими в науковій діяльності є цілеспрямованість, зацікавленість у пошуку нового, терпіння.
– Як відреагували рідні та колеги на Вашу нагороду?
– Друзі й колеги відреагували радісно. Усі мене вітали. Державна премія – приємний здобуток і для мене, і для колективу. Засвідчує відповідні досягнення, дає вказівки на майбутнє, підтверджує статус. Це позитивний момент і для кафедри, і для факультету, і для Університету. Безумовно, дуже втішилася й моя сім’я.
– Як відбувалася церемонія нагородження?
– Церемонія нагородження – зворушливі миті з багатьох аспектів. Насамперед, збираються люди, які мають вагомі звершення в науці і техніці й до яких вони йшли не один рік. Нагородження відбувалося в Києві, в Секретаріаті Президента України. Президент Віктор Ющенко виокремив кожну групу нагороджених і вручив премію. Звісно, було дуже приємно й урочисто. Потім виступив президент Академії наук України Борис Патон, розповів про значення нових досягнень у галузі науки і техніки.
– Оскільки результат Вашої роботи належно оцінено, мабуть, ця нагорода є стимулом на майбутнє? Яка мета наступна?
– У житті завжди треба формулювати мету й досягати її. Намагаюся мислити не минулим, а майбутнім. Мої найближчі перспективи: підготувати аспіранта до захисту, завершити роботу над навчальними посібниками й монографією, а також удосконалити посібник із систем штучного інтелекту, доопрацювавши його до рівня підручника – для цього потрібне визнання не лише студентів, а й широкого загалу викладачів і науковців. З підручника “Дискретна математика” вчаться не тільки студенти львівських університетів, а й багатьох інших університетів нашої країни. Планую й далі провадити наукову діяльність.
– Юрію Миколайовичу, одне з Ваших наукових зацікавлень – штучний інтелект. Як оцінюєте вплив штучного інтелекту на розвиток суспільства?
– Це філософське запитання. Роль штучного інтелекту зумовлює глибокі дискусії. Потрібно розрізняти, чи ми розуміємо штучний інтелект як бажання створити пристрій або програму, що була б повністю адекватна людському розуму, що, на мою думку, неможливо. Інший аспект – розробляти пристрої, комп’ютерні програми, які б могли навчатися, а тоді самі ухвалювати рішення, тобто наслідували або моделювали розумову діяльність людини. У такому напрямі, думаю, штучний інтелект матиме значний вплив на суспільство. Він розширює наше уявлення про те, що таке розумова діяльність, наскільки її можна автоматизувати, наскільки – ні. У цьому аспекті є математичні результати. Скажімо, якщо сформулювати питання “Чи можна автоматизувати доведення теорем?”, то така задача алгоритмічно нерозв’язна, і це доведено. Водночас це не означає, що процес пошуку доведення не можна автоматизувати. Системи штучного інтелекту використовують у наукових розробках, виробництві, медицині і навіть у побутовій техніці.
– Попри те, що значну частину свого життя Ви посвятили науці, чи є у Вас хобі?
– Незважаючи на те, що мій нахил – технічні науки, моє хобі тяжіє до мистецтва. Це художня фотографія. Я фотографую давно, ще з дитячих літ. Серед інших моїх зацікавлень – читання художньої літератури, відвідування театрів.
– Дякую за розмову. Бажаю сил та наснаги у Вашій науковій праці та здійснення всіх Ваших задумів.
Розмову вела Юлія Мілянич