8 січня 1935 р. народився видатний український поет, знакова постать у русі шістдесятників Василь Симоненко (1935–1963).
Поет, прозаїк, журналіст, борець за права людини. Вже у двадцять вісім років зумів вагомо заявити про себе в літературі та відбутися як письменник, привернути увагу своїм глибоко новаторським розумінням сутності людини, дійсності, творчості. А в неповні двадцять дев’ять років – пішов із життя, ставши однією із перших жертв радянської репресивної системи 1960-х, що будь-якими методами намагалася придушити рух опору “шістдесятників”.
У доробку письменника – книги поезій “Тиша і грім” (1962), “Земне тяжіння” (1964), “Лебеді материнства” (1981), казки “Цар Плаксій та Лоскотон” (1963), “Подорож у країну Навпаки” (1964), збірка новел “Вино з троянд” (1965) та ін.
Є в коханні
і будні, і свята...
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів – любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
– Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..