Каменяр: Інформаційно-аналітичний часопис Львівського національного університету імені Івана Франка

Вибране

Я вже не та…
Холодно. Сумно. Дощить на душі.
Сльози гарячі в холоднім дощі.
Пристрасть погасла, утративши сенс…
Без почуттів я, мов той манeкен.

Все найдорожче померло давно.
Як повернути – не скаже ніхто.
Градом пронизливим падає біль,
Тиша отруйна шипить, немов змій.

Там, де було щось, – тепер пустота.
Сил вже немає, і я вже не та.
Гірко самотність смакує мені,
Сенсу нема проживати ці дні.
Все зруйнувалось, мов замок з піску.
Як все це сталось – сама не збагну.
Вічність руйнує одна лише мить.
Я підпалила й дивлюсь, як горить.

Все, що кохала – спалила ущент.
Я – свій убивця, свій кат, своя смерть.
Всьому, що було, поклала кінець.
Я – руйнівник, та ніяк не творець.

Згарище мрій і руїни химер –
Все, що я бачу навколо тепер.
Вижило тільки у цій боротьбі
Серце, яке віддала я тобі.

Самотня…
В очах моїх – сльози, у серці – лиш біль.
Нелегко іти по цій стежці самій.
Нелегко терпіти самотність сумну…
Сама із собою веду я війну.

А ти мене бачиш, та все ж не приймеш.
Простіше забути про мене, авжеж.
І ось біля мене сидиш ти, проте,
Ти зовсім далеко, ти тут – і ніде…

Немовби туман вмить окутує нас.
З тобою завжди забуваю про час.
А ти із нудьги витягаєш ножі
І ними пронизуєш серце мені…

Та я вже змирилась давно, піддалась.
Навчитись терпіти цей біль спромоглась.
І хочу одного лиш: тут, на Землі,
Упасти навіки в обійми твої…

Осінній гість
Знову в двері постукала осінь.
Цього разу гучніш, ніж завжди.
Бо прийшла не сама вона в гості –
Разом з нею постукав і ти.

Погостила вона й полетіла
В невідомі далекі краї.
Я так сильно тоді захотіла,
Щоб залишився ти при мені.

Ти послухав мене і зостався
Прикрашати мою самоту.
Шкода тільки, що ти закохався,
Бо обрав ти для цього не ту.
В мене серце тверде, немов камінь.
І холодне воно, наче лід.
Навіть полум’я твого кохання
Не залишить на ньому свій слід.

Ти терпиш над собою знущання
І не просиш нічого взамін.
Та читаю в блакитних очах я
Все, що ти так сказати хотів.

Що шепоче тобі твоє серце?
І який варіант обереш?
Чи терпітимеш далі усе це,
Чи нарешті від мене втечеш?..

Іванна Гарасим, студентка 2 курсу юридичного факультету

Категорія: Uncategorized