Каменяр: Інформаційно-аналітичний часопис Львівського національного університету імені Івана Франка

Учений із «сонцем у душі»

До 90-річчя від дня народження професора Івана Денисюка

Професор Іван Денисюк належав до тих особистостей, які з перших секунд знайомства вражають ерудованістю, своїм стихійним, органічним філологічним професіоналізмом, дивовижною безпосередністю, життєлюбністю та людяністю. Він заховував у собі стільки енергетики добра і випромінював, вижбухував її у світ із такою розкішною щедрістю, що навіть зараз, за його відсутності у житті, вряди-годи відчуваєш потребу бодай згадати його проникливий погляд, зичливу, позначену мудрістю, усмішку й іскрометне, доглибно інтелектуалізоване слово, часто приперчене скепсисом або ж відточеним до афоризму анекдотом чи бувальщиною. Він був закоханий у щирий людський сміх, у вибуховий ефект майстерно розказаного анекдоту чи дотепної життєвої історії. Часто складалося враження (та й, мабуть, так і було), наче він полював на жваві, сміхомісткі «легенди і перекази» сьогочасності. Продовження

Мій Великий Учитель

У вінок шани Григорію Кочуру (до 106-ї річниці від дня народження)

Болів я болем слова нашого…
Г. Кочур


Григорій Кочур сприймав літературу як головну духовну опору нації в боротьбі за самозбереження. Майстер вимріював відбудову світової літератури на рідному ґрунті і, як Михайло Драгоманов, Іван Франко, Максим Рильський, Микола Зеров, Микола Лукаш та інші Достойники Слова, уважав саме цю споруду одним із засобів здобуття інтелектуальної волі для своєї нації. Побудові цієї споруди присвятив себе повністю і подарував українській перекладній літературі «здоровий корм духовий» (уживаючи вислів І. Франка).
Линучи думками в минуле, благословляю той лютневий день 1968 року, коли вперше зустріла Григорія Пор­фиро­вича Кочура. Ця зустріч відбулася за добре відомою багатьом українським літераторам адресою – вул. Пушкінська 20, помешкання 32, – це господа Ірини Іванівни Стешенко. Продовження

Штрихи до портрету.

Світлій пам’яті Степана Макарчука

2 грудня 2014 р. на 85-році життя відійшла у вічність видатна Людина – Степан Макарчук – доктор історичних наук, професор кафедри етнології, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений діяч науки і техніки України. Степан Арсентійович працював в Університеті з 1973 р.: завідував кафедрами (1973–2001), був деканом історичного факультету (1976–1994). До 20-х чисел листопада 2014 р. він читав студентам лекції, керував науковим семінаром… Продовження

ХIV Тиждень італійської мови

Проведення Тижнів італійської мови було започатковано в 2001 р. за ініціативи італійської Академії делла Круска за підтримки Міністерства закордонних справ Італії і під патронатом Президента Італійської республіки. 20–25 жовтня 2014 року відбувався ХIV Тиждень італійської мови у світі під гаслом: «Scrivere la nuova Europa: editoria Іtaliana, autori e lettori nell’era digitale» («Написати нову Європу: видавнича справав Італії, автори і читачі в епоху цифрових технологій»). Продовження

Книжка про наболіле

Рец. на книгу: Юрій Горблянський. Миттєвості: Опівнічні роздуми. Статті. Есе. Полеміка. – Львів: ТзОВ «Дизайн-студія «Папуга». – 2013. – 254 с.

«Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся» – цією цитатою з твору П. Куліша «Листи з хутора» закінчуються «Миттєвості…» Ю. П. Горблянського. І ця цитата лейтмотивом проходить через усю книжку, де зібрано чимало статей, есе, роздумів та інтерв’ю автора.
Підбір матеріалів повністю суб’єктивний, зумовлений закоханістю автора в рідну літературу та культуру загалом. Відкривається книжка розділом «Філософія мови і буття», у якому вміщено лише одну соціолінгвістичну розвідку – «Мова про мову та про нас у ній». Це ґрунтовна стаття патріота й філолога про найбільш наболіле.
У книзі (розділ «Особистість у науці») подано цікаві матеріали про професорів філологічного факультету Івана Денисюка, Миколу Ільницького та доцента Івана Остапика. До слова, відзначу, що з університетських викладачів найбільше поталанило педагогам кафедри класичної філології, бо викохали вони незрівнянний талант Андрія Содомори, а він їм віддячив прекрасною збіркою «Лініями долі». Доцент Ярослав Гаврилишин у книзі «З архівів моєї пам’яті» створив прекрасні портрети своїх викладачів – Богдана Задорожного, Стефанії Пелиньо, Анни Мюллер, Федора Шумиляка. На жаль, про викладачів у нас пишуть значно менше, ніж вони на це заслуговують. Продовження