З нагоди відзначення Дня української писемності та мови в рамках засідання Між­дисцип­лінарного наукового семінару «Modus Legendi» в головному читальному залі Наукової бібліотеки відбулось відкриття виставки унікальних стародруків.
В експозиції писемних пам’яток представлено Пересопницьке Євангеліє XVI століття, рукописи та стародруки, що мали свого часу визначальний вплив на розвиток української культури та писемності. Продовження →

(до 155 річчя від народження української художниці)

Про українську художницю й письменницю Марію Башкирцеву французькі літератори почали писати незадовго після її смерті.
Однак справжнє зацікавлення постаттю Башкирцевої, її творчістю, надзвичайно динамічним і фатально коротким життям художниці, припадає на 20-30-ті рр. ХХ ст. Саме тоді бачимо велику кількість франкомовних журнальних і газетних публікацій – «Дитяче обличчя Марії Б.», «Моріс Баррес і дивна актуальність М. Б.», «Випадок М. Б.», дві публікації – «П’ятдесята річниця смерті Марії Башкирцевої» і «Перед зруйнованою будівлею». Невеликий розділ присвятив Марії Башкирцевій учений-літературознавець Рене Дюмесніль, помістивши розповідь про неї в рубриці «Історики, есеїсти, журналісти і моралісти» своєї «Історії французької літератури» (вид. 1936). Продовження →

В особі Ірини Калинець вражає насамперед багатогранність її творчих зацікавлень, поєднана з активністю громадської діяльності. Кожна з ділянок, якій вона віддавала свій талант й енергію, може заповнити ціле життя людини і принести їй заслужене визнання. Але в Ірини Калинець ця багатогранність не є зміною окремих зацікавлень, у ній виявилася цілісність особистості, цілеспрямованість характеру, єдність дії і вчинку, Слова й Долі. Сьогодні ця особистість постає у своїй завершеності, і виникає нагальна потреба осмислити її, віддати ту повагу та шану, які вона заслужила своїм страдницьким, героїчним життям.
Спитаймо чи не кожного львів’янина, хто така Ірина Калинець, і почуємо, що це активний громадський діяч, патріот України, яку не зламали мордовські табори й заслання, борець за легалізацію Української Греко-Католицької Церкви, за незалежну Україну. Продовження →

Цьогоріч географічний факультет відзначає три ювілейні дати: 120-річчя від часу свого заснування, 70-річчя функціонування кафедри економічної і соціальної географії та 80-літній ювілей провідного науковця факультету – заслуженого професора Львівського університету, доктора географічних наук, завідувача кафедри економічної і соціальної географії, дійсного члена Наукового товариства імені Т.Шевченка Олега Шаблія.
Науковці з усіх куточків нашої дер­жави та з різних академічних інституцій Польщі взяли участь у Всеукраїнській науковій конференції «Львівська суспільно-географічна школа: історія, теорія, українознавчі студії», що проходила впродовж 19-20 листопада у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Продовження →

Сигнальний примірник нової монографії заслуженого професора Університету Олега Шаблія я тримала в руках ще восени під час Форуму видавців. Тоді Олег Іванович модерував презентацію університетських видань і показав мені свою книгу «У пошуках краси: тривоги і розради». Похапцем перегортаючи сторінки, бо читати часу не було, я розглядала ілюстрації і не одразу зрозуміла, що натюрморти, пейзажі, портрети і шаржі – з-під «пера і пензля» професора. Він усміхнено-весело, з гумором, кількома словами розповів, що це книга про його захоплення та хобі, і запевнив, що незабаром запросить на її презентацію.
«У пошуках краси…» Олег Іванович презентував у головному читальному залі Наукової бібліотеки 10 грудня цього року. Добре відомий академічній громаді Університету і науковим колам України як поважний учений, професор Олег Шаблій розкрився у новій іпостасі – митця – всебічно обдарованого і замилуваного у красу художника, музиканта, актора, фотографа, відеоператора. Продовження →

Дати належну оцінку книгам, які вийшли з-під пера сучасника – заняття нелегке, позаяк не завжди таланить бути об’єктивним у судженнях. Тим паче не кожен автор здатен гідно сприймати похвалу чи критику на своє творіння… У всякому разі, якщо ж книга появилася друком, то кожен автор сподівається на зацікавлення і певний присуд сучасників, щоправда, інколи завбачливо готуючись до відвертого ігнорування або й несприйняття. Та найнеприємніше для автора – письменника, ученого, журналіста, мемуариста – це цілковита мовчанка.
Автор книг, які маю намір репрезентувати у дописі, є професором Львівського університету, викладає різні географічні дисципліни студентам, веде активну наукову діяльність. Звісно, як науковцеві Миколі Назаруку також цікава думка громадськості щодо результатів його наукового осмислення проблематики великого міста. Що більше, його праці («Львів у ХХ ст.: соціально-екологічний аналіз. Монографія» (Львів, 2008) і «Львів на початку ХХІ ст.» (Львів, 2015)) не мали б залишати байдужими передовсім львів’ян і людей, яких цікавить це феноменальне своєю строкатою, географічною, історичною, національною, культурною та духовною специфікою місто. Адже добре відомо, що Львів чи не з початків розбудови розвивався як визначний торговельний вузол і своєрідний полікультурний центр міжнаціональної толерантності. Продовження →

У світлі паризьких подій 13 листопада зустрічаю в соцмережах та особисто отримую багато запитань у стилі «що це за дурниці з французькими прапорами?», «чому Україну так не підтримуєте, як Францію?», «де ж квіти під українським посольством в Парижі?», «А чому події в Сирії чи Кенії не викликають такого ажіотажу». Хотілося б поділитися роздумами про те, чому ми так перейнялися.
Пояснення через людський альтруїзм та співчуття терпить невдачі. Справді, невже ж альтруїзм може бути настільки вибірковим? Цинічне «альтруїзм – це добре замаскований егоїзм» більше потрапляє в ціль. Навряд чи варто через це звинувачувати людство у втраті моральних цінностей. Так було завжди і так виживав світ. Продовження →