Вюрцбурзький університет – один із найкращих вищих навчальних закладів Німеччини. Він славиться своїми науковими школами та надзвичайно потужним людським потенціалом, що підтверджує, зокрема те, що 14 професорів цього університету в різні часи були лауреатами Нобелівської премії.
Півтора року тому було підписано угоду про співпрацю між Львівським національним університетом імені Івана Франка та Вюрцбурзьким університетом Юліуса Максиміліана, в рамках якої передбачено академічні обміни, проведення спільних сертифікаційних курсів, а також окреслено кооперацію в науковій сфері.
Упродовж відносно короткого терміну співпраці між двома ВНЗ провідний навчальний заклад Німеччини вже відвідали понад 100 викладачів і студентів Львівського національного університету імені Івана Франка. Продовження →

Обмін досвідом у сфері європейського права: візит правознавців Львівського університету до Вюрцбурга
У рамках реалізації спільних проектів Львівського національного університету імені Івана Франка та Вюрцбурзького університету Юліуса Максиміліана, які отримали підтримку Міністерства закордонних справ Німеччини, близько 40 науковців і студентів юридичного факультету взяли участь у Школі європейського права «Демократія і захист прав людини в Європі», що проходила на базі Вюрцбурзького університету впродовж 15-20 листопада 2015 року. Продовження →

Учені Львівського університету виступили з доповідями про результати досліджень у галузі нанотехнологій на Міжнародному науковому семінарі «Технологія та аналіз наноматеріалів і нанопристроїв», який упродовж 4-7 листопада проходив у Вюрцбурзькому університеті Юліуса Максиміліана..
Чи не найцікавіші результати досліджень на межі біології та наноматеріалів презентував під час свого виступу професор біологічного факультету Богдан Осташ. Основний акцент науковець зробив на актинобактеріях, котрі можна розглядати як «клітини-фабрики» для виробництва біологічно активних сполук і наночасток. Не дивно, що ця доповідь спричинилась до цікавої дискусії із спеціалістами Вюрцбурзького університету, зокрема за участю професора Роберта Люксенгофера, котрий є одним із провідних спеціалістів у галузі наномедицини. Продовження →

Велич генія, мабуть, і полягає в тому, що, перебуваючи в силовому полі свого часу, своєї епохи, він водночас виривається далеко поза ці межі, глибоко осягає не лише сучасність, а й заглядає своїм проникливим інтелектуальним зором у темні лабіринти минулого, у незвідані горизонти майбутнього, через зрозумілі та підвладні лише йому механізми роздумувань і узагальнень у нестримному калейдоскопі подій і фактів виокремлює те найважливіше, що не поглине ріка забуття, що впливатиме і визначатиме долю грядущих поколінь, стане надійним дороговказом для наступних людських генерацій.
Для українців таким генієм, велетнем духу є Іван Франко. Саме він зумів унікальним життєподвигом, огнистим словом одчайдуха зв’язати в єдиний надміцний вузол минуле й сучасне Батьківщини і на цій твердій основі оприявнити реальні перспективи для «замученого та розбитого», «чужим презирством вкритого» українства. Продовження →

Символ єдності, національного та духовного відродження на­ро­ду, Учитель Церкви, полі­тик, громадський діяч, меценат Мит­­ро­­полит Андрей Шептицький, 150-річний ювілей від дня народження якого ми відзначаємо впродовж року, своїм улюбленим творінням у гуманітарній сфері вважав Націо­нальний музей у Львові.
Цьогоріч Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького, одна з найбагатших скарбниць укра­їн­ської культури та мистецтва в Укра­їні, що завдячує існуванням своєму фундаторові та багатолітньому Патронові, перегортає 110-ту сторінку своєї історії.
Церковний музей, закладений у 1905 р. як приватна фундація Митро­полита Шептицького, який у 1913 р. він урочистим актом дарував народові «на славу і в користь майбутности», відіграв непроминальну роль у справі українського духовно-культурного відродження. Продовження →

Пам’яті Володимира Труша
(10.ІХ 1977 – †31.Х 2015)

Блаженні миротворці,
бо вони синами
Божими стануть.

Останній день жовтня видався сонячним. Промені лагідно пестили ще не промерзлу землю, прозорі осінні павутинки приємно лоскотали ніздрі, очі мружилися від яскравого світла. Дихалося легко й солодко. Ніби востаннє.
Дві постаті твердою ходою рухалися осяяним сонцем узліссям. Ішли поруч, нога в ногу: побратими. Від них стелилися посивілою травою довгі тіні: одна більша, друга менша.
Велетень Гектор і його невідступний супутник Артист.
Вони майже завжди ходили разом. Ніби боялися відпустити одне одного, аби товариш ненароком не втрапив у біду.
Знали ціну чоловічій дружбі, що виросла з бойового побратимства.
Тіні злетіли в небо, наче сполохані птахи, розприскались пекельним вогнем – і важко впали на багряну траву, щоб ніколи більше не випростатись.
Чорною смугою лягли на серця, щоб залишити досмертний незагоєний слід.
Кривавий слід.

* * * Продовження →

Giovanna Brogi, Oxana Pachlovska. Taras Ševčenko. Dalle carceri zariste al Pantheon ucraino. Firenze: Le Monnier Università, 2015. – 330 p.

Шевченківський 2014-й ювілейний рік, без сумніву, суттєво підвищив інтерес до України в світі. Але сталося це насамперед через Революцію Гідності, російську агресію, анексію Криму й криваву війну на Донбасі. Зрозуміло, що в знекровленої держави лишалося вкрай мало сил і можливостей на те, щоб нарощувати ще й свою культурну присутність по різних європах і америках.
А відтак, будьмо відверті: кліше про «світову велич Шевченка» досі лишається більше нашою мрією, аніж реальністю. Численні пам’ятники «Українському Барду» по світових столицях було споруджено здебільшого самовідданими зусиллями діаспори, і вони не потягнули за собою появи Шевченкових текстів бодай в університетських курсах світової літератури. Малою втіхою для нас є те, що й вірші двох інших поетів «великої слов’янської тріади» – Міцкевича та Пушкіна – також мало кому відомі на Заході поза кафедрами полоністики чи русистики. Адже такі кафедри, принаймні, існують у майже всіх провідних університетах. А ось зарубіжні кафедри україністики на всіх континентах можна поки що полічити на пальцях двох рук… Продовження →

Австрія була однією з перших держав, яка налагодила дипломатичні відносини з новою Україною після розпаду Радянського Союзу. У жовтні 1990 р. до України прибула перша офіційна австрійська делегація під керівництвом відомого далеко за межами Австрії високопоставленого дипломата, володаря почесних титулів і нагород багатьох країн – доктора Бернгарда Штільфріда. Саме цій Людині доброї волі, щирому другові України, Почесному доктору Львівського університету присвячуються ці рядки як скромний подарунок пам’яті до 90-річчя від дня його народження.
«Політикою не можна творити жодної культури, радше навпаки, культурою – політику», – цим влучним висловом підкреслює колишній президент ФРН Теодор Гойс шкалу можливостей у міжнародних відносинах, що ґрунтуються на трьох принципах: шляхом політичних домовленостей здобувають політичних союзників, через торговельні – ділових партнерів, а культурною співпрацею – друзів. Саме ця третя максима була йзалишається першою і найважливішою в культурному діалозі між Австрією та Україною. Продовження →

Великий шотландець Томас Карляйль у середині ХІХ віку наважувався стверджувати, що, крім загальнохристиянських святих і державців, кожна нація повинна мати своїх героїв – поетів і митців. Національна пам’ять – один із вагомих компонентів ідентичності та самобутності нації, свідчення тяглості її традицій, здобутків і перспектив.
Патрон кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики Григорій Кочур, безперечно, належить до тих Достойників Слова, якими пишаються українці. Майстер сприймав літературу як головну духовну опору нації в боротьбі за самозбереження. Він вимріював відбудову світової літератури на рідному ґрунті і, як М. Драгоманів, І. Франко, М. Рильський, М. Зеров, М. Лукаш, вважав саме цю споруду одним із засобів здобуття інтелектуальної волі для своєї нації. Побудові цієї споруди присвятився повністю і подарував українській перекладній літературі «здоровий корм духовий» (І. Франко). Григорій Кочур зробив настільки велегранний внесок до світової культури, що його доробок заслуговує на окрему галузь філологічних пошуків – кочурознавство. Продовження →

«Українсько-словенський тематичний словник», презентація якого відбулась 18 листопада, є першою спробою двомовного лексикографічного видання українською і словенською мовами.
Як відзначила модератор презентації Надія Заячківська, цей словник є першою ластівкою в культурі та мовленнєвих практиках у вищій школі, а його значення для студентів і всіх охочих вивчати словенську мову важко переоцінити. Продовження →