Відгук на збірку Володимира Тимчука «Донецький аеропорт»
(Львів : ЗУКЦ, 2014. – 40 с.)

Події минулого року сколихнули світ і Україна знову, як і багато років тому, стала центром загальної уваги. Та, на превеликий жаль, історія, яку творили ми в ті дні, не мерехтіла промінням радості, не лунала сонно ніжними співами назустріч вранішньому сонцю, не полонила думки захмарними мріями про купання в теплому морі й інші розваги… Вона була іншою: била, калічила, підносила в небо душу, але залишала жорстоко розпечений осад смутку. Вона загорялася від спалахів справжнього вогню, але водночас розпалювала в серцях кожного все нові іскри любові до своєї неньки, до побратимів, до найріднішої Батьківщини. Вона прорізувала слух наш пострілами ворога, але це… змусило її залунати гучніше! Залунати голосом народу, єдиної і незламної української нації. Вона наповнювала наш розум журливими нотами, як той грім серед ясного неба, але виливалася дощем свіжих тверезих помислів, що закликали йти вперед – до перемоги! Продовження →

Що зачудовує нас в особі Романа Хоркавого, простої, скромної людини і через те, на жаль, не дипломованої академічними титулами й позбавленої літературних премій, автора нової фундаментальної книжки «Античність і сучасність»?
Уміння автора вловити та віддзеркалити у своїй творчості перелітні тіні стародавньої античності – це не просто талант Романа Хоркавого, а й складна робота. Складна вона й для самого зацікавленого читача. Він повинен прочитати не лише стислу рецензію на видання, а й книжку, відчути її зміст, насолодитися ним і використати у своєму житті.
Роман Хоркавий знайшов і відчув себе як ніхто інший на стежині інтелектуальних епох. Це не просто відчуття, а й глибоко творчі відкриття авторського розуму і душі на фоні глобальних і національних перипетійних парадоксів нашої технократичної пори. В історії є чимало інших прикладів інтелектуальної кооперації епох, наприклад, німецький класичний поет Йоганн Вольфґанґ фон Ґете називав себе греком. Цікавилися античністю й великі українці – Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко та інші. Продовження →

ЛЮДИНА з піснею чи духовно-моральним віршем може працювати, відпочивати, відзначати урочисті дати: уродини, весілля і навіть похорони, – все, що пов’язано з людським життям-буттям на Богом даній нам Землі» – так народний геній вустами Марії Максимишин із села Запитова, що недалеко Львова, розкриває нероздільність життя і пісні. У свої 85 років пані Марія пам’ятає більше сотні обрядових і необрядових пісень і володіє чарівною силою голосу. Майже все своє свідоме життя – з тринадцяти років – вона співає у хорах, а останні 20 років незмінно керує запитівським церковним хором, навчаючи хористів співу винятково на слух, з пам’яті, без музичної освіти.
Наприкінці 2015 року фонди фольклорного архіву кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси нашого Університету поповнилися вельми цінним матеріалом, що репрезентує пісенний репертуар талановитого народного виконавця і пропонує цікаві можливості для простеження особливостей побутування фольклорної традиції нашого краю у другій половині ХХ століття. Ідеться про понад сотню народних пісень різних жанрів, а також авторських пісенних і віршових творів, записаних із уст Марії Максимишин, яка народилася і проживає у селі Запитів Кам’янко-Бузького району Львівської області. Продовження →

Упродовж 16–18 лютого 2016 року в Науковій бібліотеці ЛНУ ім. Івана Франка відбулася унікальна подія – вперше за ініціативи саме студентської молоді – Наукового товариства історичного факультету і Львівського медієвістичного клубу, та за підтримки викладачів історичного факультету Франкового університету було започатковано щорічний студентський історичний турнір ім. М. Грушевського. Перші змагання юних істориків відбулися в рамках відзначення 150-річного ювілею від дня народження видатного українського історика Михайла Грушевського. Продовження →