Відгук на збірку Володимира Тимчука «Донецький аеропорт»
(Львів : ЗУКЦ, 2014. – 40 с.)
Події минулого року сколихнули світ і Україна знову, як і багато років тому, стала центром загальної уваги. Та, на превеликий жаль, історія, яку творили ми в ті дні, не мерехтіла промінням радості, не лунала сонно ніжними співами назустріч вранішньому сонцю, не полонила думки захмарними мріями про купання в теплому морі й інші розваги… Вона була іншою: била, калічила, підносила в небо душу, але залишала жорстоко розпечений осад смутку. Вона загорялася від спалахів справжнього вогню, але водночас розпалювала в серцях кожного все нові іскри любові до своєї неньки, до побратимів, до найріднішої Батьківщини. Вона прорізувала слух наш пострілами ворога, але це… змусило її залунати гучніше! Залунати голосом народу, єдиної і незламної української нації. Вона наповнювала наш розум журливими нотами, як той грім серед ясного неба, але виливалася дощем свіжих тверезих помислів, що закликали йти вперед – до перемоги! Продовження