2 грудня 2011 року у Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Міжнародна конференція “Жити разом у відкритому європейському суспільстві – погляд з України”, яка стосувалась обговорення доповіді Групи видатних осіб Ради Європи “Жити разом: поєднання різноманіття і свободи в Європі ХХІ століття”. У конференції взяли участь понад 80 осіб: народні депутати, представники міжнародних інституцій і дипломатичних установ, науковці, соціологи, експерти, представники духовенства.
Група видатних осіб була створена 2010 року, за ініціативою Генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда. У групі 9 високопоставлених осіб. Головою групи є колишній Міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер. У травні 2011 року від імені Групи видатних осіб Хав’єр Солана представив доповідь “Жити разом: поєднання різноманіття і свободи в Європі ХХІ століття” на розгляд Комітету міністрів Ради Європи під час міністерської сесії в Стамбулі. Нещодавно переклад тексту Групи видатних осіб представило видавництво “Літопис” спільно з Центром гуманітарних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка.
Засадничі позиції доповіді стосуються проблеми співжиття громадян Євросоюзу в контексті викликів, пов’язаних із посиленням нетерпимості та дискримінації в Європі. Зокрема стратегічний документ європейської спільноти пропонує 17 керівних принципів подолання проблем, пов’язаних із нетерпимістю в Європі.
Конференцію в Університеті відкрила проректор з науково-педагогічної роботи Марія Зубрицька, яка привітала учасників із початком роботи і висловила сподівання, що активна дискусія поглибить розуміння європейських цінностей та увиразнить механізми політичного, культурного, духовного й освітнього співжиття.
Заступник міського голови міста Львова з гуманітарних питань Василь Косів наголосив на проблемах європейської інтеграції у Львові й Україні.
“Доповідь Групи видатних осіб Ради Європи є важливою для європейських країн та для українського суспільства”, – зазначив заступник голови Львівської обласної ради Валерій П’ятак. Продовження
Архів категорії: №9, грудень 2011 р.
Подорож до Латвії
Минулого року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відкрили єдиний в Західній Україні Центр балтистики, у якому всі охочі можуть не лише вивчати мову, а й знайомитись з культурою та історією Балтійського регіону.
Студенти нашого Університету, які вивчають латиську мову у Центрі балтистики, завдяки угоді про співпрацю між факультетом гуманітарних наук Латвійського університету та факультетом міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка мали можливість наприкінці листопада відвідати Латвію.
До програми ознайомчої поїздки входили екскурсії Ригою та Смілтене, зустріч із представниками місцевого самоврядування, відвідини Латвійського університету та латиської школи.
Студенти ЛНУ ім. Івана Франка прослухали лекції в Латвійському університеті про культуру та традиції латвійців, зустрілись із викладацьким складом факультету гуманітарних наук Латвійського університету та поспілкувалися з латвійськими однолітками. Розмова торкалася життя сучасної молоді в Україні та Латвії, студентських буднів і майбутніх планів. Латвійці ділилися своїми враженнями від відвідувань Львова у лютому цього року.
У приязній атмосфері відбулась і зустріч із молоддю у Смілтене, у результаті якої нашим студентам запропонували приїхати до Смілтене на виробничу практику.
Латвійці, як зауважили учасники поїздки, були приємно здивовані тим, що українці вивчають і намагаються спілкуватися латиською мовою.
Анастасія Коник
Філософський та юридичний вимір прав людини
VII Міжнародний круглий стіл “Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)” 9-10 грудня 2011 року відбувся у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Заступник декана юридичного факультету із наукової роботи доцент кафедри основ права України Віталій Семків зазначив, що ця подія дуже символічна, адже відбувається у Львівському університеті, який цьогоріч відзначає 350-річчя від часу свого заснування. Науковець також наголосив на важливості зустрічі кількох поколінь юристів, що дає можливість робити нові кроки у розвитку юридичної науки.
Академік Національної академії правових наук України, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка Петро Рабінович побажав усім учасникам жвавих наукових дискусій і наголосив на винятковій ролі Університету та його вчених у творенні міжнародної системи захисту прав людини.
Також із побажаннями до учасників круглого столу звернулися: заступник начальника управління, начальник відділу правової освіти Управління координації правової роботи та правової освіти Департаменту реєстрації та систематизації нормативних актів, правоосвітньої діяльності Міністерства юстиції України Ірина Іванчук, помічник директора Представництва ООН в Україні Берді Бердієв, начальник Головного управління юстиції у Львівській області Андрій Багряк та юрист Європейського суду з прав людини В’ячеслав Бігун.
Під час дискусії на тему “Праворозуміння як визначальна детермінанта антропології права; методологія антропології права: підходи, методи та засоби досліджень” доповідачі й учасники проаналізували епістемологічний вимір права, співвідношення права та долі, розмірковували про філософську, культурну та суспільну сутність права.
Учасники круглого столу обговорили антропологічні аспекти права у різних типах праворозуміння, правові властивості людини й антропні властивості права, питання філософії та загальної теорії прав людини, процес універсалізації та плюралізації права.
Олег Вівчарик
Студентське свято української ліричної та патріотичної пісні “Пісня буде поміж нас…”
“Людині не досить просто жити.
Щоб жити, потрібні Вітчизна, свобода і пісня”.
Павло Загребельний
24 листопада 2011 року на факультеті електроніки відбулося студентське свято української ліричної та патріотичної пісні “Пісня буде поміж нас”, учасниками якого були студенти факультету електроніки, фізичного факультету та Природничого коледжу.
Організатор і режисер цього дійства доцент кафедри радіофізики факультету електроніки Іван Хвищун у своєму вітальному слові наголосив, що це ювілейний (десятий) мистецький вечір, яким студентський аматорський гурт висловлює свою глибоку шану українському пісенному слову. “Учені підрахували, що Україна володіє величезним скарбом, який налічує близько 300 тисяч пісень. У фондах міжнародної організації ЮНЕСКО є понад 15 тисяч звукозаписів українських мелодій. Італія, яка у цьому фонді має 6 тисяч мелодій, стоїть на почесному другому місці. А чи часто ми чуємо українську пісню, увімкнувши телевізор чи радіоприймач?”, – звернувся до присутніх Іван Олександрович.
Упродовж вечора, який розпочався майстерним декламуванням “Оди пісні” Романа Купчинського у виконанні Оксани Котлярчук, звучали українські пісні про кохання, про козацькі звитяги, подвиги січових стрільців та вояків УПА, авторські пісні Василя Симоненка та Володимира Івасюка. Кожна пісенна тематична група супроводжувалась історичними екскурсами та була проілюстрована вдало підібраними слайдами. Особливе захоплення викликали твори у сольному виконанні Іванни Штурмак, Марти Король, Марічки Морозюк і Дмитра Вавринюка, а також дуетів сестер Віри та Надії Сметани, бандуристок Любові Цоп і Галини Шиняєвої.
З емоційною розповіддю про свою творчість виступила львівська письменниця Ева Гата.
Своєрідною сенсацією вечора став виступ новоствореного гурту “Чері-бенд”, який виконав низку українських пісень у власній оригінальній інтерпретації.
Юлія Ліпко, методист Природничого коледжу
Фото Юлії Ліпко
Вперше у Львові відбулася моновистава “Апологія Сократа”
Міжнародний грецький театр під егідою Посольства Греції в Україні та за підтримки Фундації А. Г. Левендіса представив у Львівському національному університеті ім. Івана Франка моновиставу “Апологія Сократа” за твором Платона, що вперше відбувалася у Львові. Режисер-постановник – Лукас Скипитарис, засновник і арт-директор відомого театрального центру “Театрон” у Нью-Йорку.
У всьому світі діахронічний твір Платона представляли вже 200 разів (у театрах, на фестивалях, у школах і університетах США, Великобританії, Греції, Кіпру, Франції, Туреччини, Канади, Люксембургу, ОАЕ та Уругваю). В Україні його вперше показали у Києві, Маріуполі та в Одесі.
“Апологія Сократа” – це 80-хвилинна інсценізація знаменитого самозахисту філософа перед Афінським судом у 339 році до Різдва Христового. В апології (як її передає учень Сократа – Платон) афінський мудрець захищає себе від політично тенденційних звинувачень у неповазі до богів і розбещуванні молоді, трактує питання моралі, справедливості, виховання, особистих чеснот і громадянської сміливості. Вистава відбувалася у формі сольного виступу, що відображав суть Сократової етики у безпосередній живій манері.
Зазначимо, що моновистава “Апологія Сократа” відбувалася у глядацькій залі Центру культури та дозвілля Університету у виконанні лауреата премії Еммі Янніса Сімонідіса. Актора по праву можна назвати мандрівним послом грецької культури, котрий не тільки відкриває її різним країнам та народам, а знаходить нових прихильників та друзів. Продовження
Михайло Зарічний: “Поезія – це завжди щось інше”
У кабінеті кілька комп’ютерів – відразу видно, що людина, яка тут працює, любить техніку. І хто б міг подумати, що знаний математик у бездушні машини вкладає… душу. Про математику, поезію та кухню сьогодні розмовляємо з деканом механіко-математичного факультету, професором Михайлом Зарічним.
– Нещодавно відбувся Ваш творчий вечір. Багато студентів там зустріли?
– Чесно кажучи, забув про час. Коли опам’ятався, то зрозумів, що замість запланованих півтора години, зустріч триває майже дві. Чи багато людей прийшло? Трохи менше, ніж попереднього разу, а тоді прийшло близько двохсот п’ятдесяти осіб. Як на поетичний вечір, то дуже багато. Вечір припав на 17 листопада, тому студентів було менше, ніж зазвичай, але все одно їх було багато. Про це гарно писала Віслава Шимборська: “На поетичний вечір приходять двадцятеро людей. Перші десять – родичі тих, хто виступає на сцені, а другі – ті, хто прийшов погрітись” (усміхається). У мене, на щастя, було більше глядачів. Продовження
Про перемоги і не тільки
Цьогорічна осінь не відпускає Львів. Дивно, адже середина грудня минула, а справжнього снігу так і не було. Зрештою очікування завжди загартовує людину. З іншого ж боку, тільки в процесі очікування людина може глибше усвідомити те, наскільки сильним було її бажання. Мабуть, у таких “жартах природи” також є щось хороше, адже можемо насолоджуватись теплом. Щодо теплої атмосфери в академічному середовищі нашої alma-mater, то її забезпечують колективи Центру культури та дозвілля Львівського національного університету імені Івана Франка. Про те, які нагороди виборов (або ж просто заслужив) Університет у листопаді-грудні – далі.
Гурт автентичного співу “Барва” отримав подяку за активну участь в урочистостях з нагоди празника Братства “Введення в храм Пресвятої Богородиці” Львівської Духовної Семінарії Святого Духа. Народна капела бандуристок “Зоряниця”, отримала диплом за участь у фестивалі кобзарського мистецтва, присвяченому 100-річчю від дня народження Юрія Сінгалевича “Дзвени, бандуро!” та високу виконавську майстерність, збереження і популяризацію кобзарського мистецтва. Студенти Університету Василь Довгалюк і Тетяна Дануца вибороли друге місце у категорії хобі/клас на змаганнях із бальних танців. На цьому бальники не зупинились. Володимир Гринда та Іванна Москва взяли участь у 17-тих міжнародних змаганнях з танцювального спорту, де посіли третє місце у категорії “Початківці” в номінації “4 танці”. Приємно здивував Народний дівочий хор “Ліра”, який вкотре приніс додому перемогу. Дівчата вибороли перше місце у фестивалі хорового співу “Співаймо канон”. Неабияким професійним здобутком може похвалитись Народний Камерний оркестр, якого відзначили медаллю (див. фото) за значний вклад у національно-культурне відродження у номінації “Популяризація народного мистецтва та самодіяльної художньої творчості в Україні та за рубежем”.
Вітаємо колективи зі заслуженими перемогами. І пам’ятаймо, що особисті перемоги кожного з нас є важливим чинником у підтриманні незмінного лідерства Львівського національного університету імені Івана Франка.
Юлія Гриценко. Фото автора
“… Живий мотор, що прилучив Галичину до всеукраїнського руху…”
(У 200-літній ювілей Маркіяна Шашкевича:
історико-літературознавчий аспект і сьогочасні проблеми…)
Продовження.
Початок у попередньому номері.
ІІ
Вставаймо!
Шашкевич будить!
Сьогодні на Україну йде наступ із боку проросійських сил, що в Україні сущі та наступ всіляких “затуліних” із кремлівського “отечества”, де імперська естафетна паличка оросійщення України вправно передається від покоління до покоління. Вона нікому не випадає з рук уже сотні літ. Чужинецьких руйнаторів України збагнути не важко, бо їх ідея загарбницька, а злодіянь своїх доморощених денаціоналізаторів, що цураються роду, його мови, історії та культури, хоч розіпнись – не збагнеш. Навіть Лейба Бронштейн – Червоний Лев і фанатик світової революції, себто Лев Троцький, без якого трагічні сторінки європейської історії, а втім й історії України першої половини ХХ ст., уявити важко, – не був аж таким відкрито запеклим українофобом, як нині табачниківсько-колєсніковський дует із бузиновими сателітами україноненависництва. До речі, 1937 р. Троцький спеціально українській політичній ситуації присвятив окрему статтю, в якій читаємо: “Українське питання, що його багато які уряди і багато які “соціалісти” й навіть “комуністи” намагалися забути чи відсунути у довгу шухляду історії, знову постало, тепер з подвоєною силою, на порядку денному. Нове загострення українського питання якнайтісніше пов’язане з виродженням Радянського Союзу і Комінтерну, успіхами фашизму і наближенням нової імперіалістичної війни. Розіп’ята між чотирма державами, Україна нині посіла у долі Європи те становище, яке займала у минулому Польща… Українському питанню суджено у ближчий період грати величезну роль у житті Європи… Ніде утиски, чистки і репресії, і взагалі всі різновиди бюрократичного хуліганства не набували такого вбивчого розмаху, як в Україні, у боротьбі зі сильними підспудними устремліннями українських мас до більшої свободи і самостійності. Радянська Україна стала для тоталітарної бюрократії адміністративною частиною економічного цілого і військової бази СРСР. Сталінська бюрократія, щоправда, зводить пам’ятники Шевченкові, але для того, щоб міцніше придушити цим пам’ятником український народ і змусити його мовою Кобзаря славити кремлівську кліку ґвалтівників”1. “Здається під цими словами Троцького, – каже відомий історик і публіцист Сергій Грабовський, – могли би підписатись і Бандера з Лебедем та Шухевичем, не кажучи вже про “шістдесятників””2. Продовження
“Бачити душею”
Очевидно, за моє терпіння
Бог сліпій мені послав прозріння…
Є життя, а що не бачать очі…
То не кожен має те, що хоче.
Кожен щось знаходить, щось втрачає –
Нам завжди чогось не вистачає…
Т. Фролова
29 листопада 2011 року в актовій залі Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка відбувся виховний захід, присвячений 190-й річниці винайдення шрифту Брайля.
У 1821 році Луї Брайль (1809 – 1852 рр.), учень Паризької школи для незрячих дітей, в майбутньому – відомий тифлопедагог, ознайомився з шифрувальним шрифтом для військових (т.зв. “нічним письмом” або сонографією) французького капітана-артилериста Шарля Барб’є. Літери складалися з рельєфних крапок, розташованих у двох горизонтальних стовпцях, кількість крапок у яких вказувала на порядковий номер рядка та букву в ньому. Прочитання дотиком пальців опуклих крапок, розташованих у формі прямокутника (шість крапок у висоту й дві крапки у ширину), за задумом автора, мало б суттєво полегшувати виконання місії солдатам на полі бою. І хоч військових ідея Ш. Барб’є не зацікавила, про фонетичне шифрування письма для спілкування незрячих замислилися вчені Паризького інституту сліпих, зокрема і юний Луї Брайль. “Якщо очі не можуть розповісти мені про людей, події, ідеї та картини, я знайду інший спосіб, як про це довідатись” – розпочав у 1821 році удосконалення запропонованої системи письма Луї Брайль. У 1829 році про брайлівський шрифт довідалися усі з праці винахідника “Спроби написання слів, музики та співу за допомогою крапок”. Продовження
Володіти максимумом можна тоді, коли ти володієш мистецтвом
“06/11/2011…мене досі переповнюють емоції, я відчуваю таке піднесення, що це важко описати словами. Всередині все вирує з шаленою швидкістю. Спершу думала, що інтерв’ю не буде вдалим, бо Юрій Петрович тільки зранку повернувся до Львова з гастролей з Ніжина. Але…але щойно ми розпочали нашу бесіду, я не помітила як пролетів час. У мене склалося враження, що минуло лиш якихось мізерних п’ять хвилин. Якщо чесно, мені було настільки цікаво з Юрієм Петровичем, що хотілося спілкуватися з ним цілу вічність. Приємно, якщо при спілкуванні людина всміхається до тебе і поводиться невимушено. У таких випадках виникає відчуття, ніби ви вже давно знайомі…І я мала нагоду таке відчути…” ( запис із щоденника Христини Балагуш).
Ви запитаєте, чому я розпочала статтю саме із запису у своєму щоденнику? Як на мене, ті переживання, відчуття й емоції, які мене переповнювали під час і опісля інтерв’ю з Чековим Юрієм Петровичем, я б не змогла описати пізніше. Просто наша пам’ять діє таким чином, що з часом наші спогади викривляються і стають спотвореними, а ті слова, які я записала в період так званого азарту, є щирими, адже в цей момент я не думала ні про граматичні помилки, ні про те, що треба втиснути мою розповідь у якісь рамки, бо з часом хтось може це прочитати. Ні! Тоді над таким я не замислювалась.
Чомусь, згадуючи про Юрія Петровича Чекова, у моїй голові крутиться афоризм Артура Шопенгауера: “Звичайна людина піклується про те, як згаяти час, а талановита людина намагається його заповнити”. Згадую цю цитату тому, що інтерв’ю було записане не відразу. Для того, щоб здійснити свій задум, наша бесіда відкладалась декілька разів, бо Юрій Петрович постійно зайнятий: з ранку до вечора. Тоді я почала ставити собі запитання: чи цей чоловік колись спить? І ця зайнятість реальна. Юрій Петрович Чеков – помічник художнього керівника Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, актор та за сумісництвом викладач акторської майстерності на факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Одним словом, це людина, яка живе і працює заради інших, заради їхнього естетичного задоволення. Продовження