На шляху поступу ми лиш каменярі
Iван Франко

Завантажити PDF-версію

Продовження →

21 травня 2013 року в Науковій бібліотеці ЛНУ ім. Івана Франка розпочала роботу ХІІ Міжнародна науково-практична конференція бібліотек ВНЗ на тему: “Перспективи розвитку університетських бібліотек на шляху розбудови суспільства знань”. Співорганізаторами заходу є Львівський університет, Науково-методична бібліотечна комісія МОН України, Наукова бібліотека імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У конференції взяли участь понад 200 представників бібліотечних осередків України та зарубіжжя (Польщі, Литви, Білорусі, Росії), музеїв, архівів, книговидавці та книгорозповсюджувачі, представники науково-дослідних установ і комерційних організацій, розробники та виробники обчислювальної техніки, телекомунікацій.

Відкриваючи пленарне засідання, директор Наукової бібліотеки Василь Кметь відзначив особливу роль бібліотеки в сучасному світі, яка є “не лише книгозбірнею, книгосховищем” зі своїми функціями, а насамперед “інститутом пам’яті, засобом формування історичної та суспільної свідомості”. Окреслюючи мету та завдання заходу, Василь Федорович наголосив, що “зусилля повинні бути спрямовані не на нарікання щодо труднощів, а на визначення тих пріоритетів, які забезпечуватимуть розвиток бібліотечної справи, науки та культури”. Василь Кметь також відзначив новаторство конференції, яка вперше зібрала фахівців у сфері інформаційних технологій, що є відображенням світових тенденцій розвитку сучасного інформаційного простору, поза яким бібліотека сьогодення вже не може функціонувати. Продовження →

Сучасні дослідження ролі мережі Інтернет у житті студента засвідчують те, що близько 70% молоді користується ним щодня. Він давно став не лише джерелом інформації, а й інструментом самовияву та самореалізації. Першого вересня 2012 року стартував новий проект Інтернет-порталу Львівського національного університету імені Івана Франка. Про мету, завдання й перспективи розвитку порталу сьогодні говоримо із проректором з науково-педагогічної роботи Романом Крохмальним.

– Романе Олексійовичу, як Ви оцінюєте роботу нашого Інтернет-порталу?

– Він працює відповідно до рішення ректорату, затвердженого Положення про Інтернет-портал, яке є нормативним документом із вимогами оформлення, наповнення, технічної підтримки та відповідальними. Цей рік був непростий, оскільки ми займалися проблемами активізації кафедральних і факультетських сторінок. З технічного боку портал у вересні і портал в травні – різні речі. Процес переходу на оновлений варіант, який відбувався в “живому” режимі, мав свої технічні труднощі. Зокрема розробники, орієнтуючись на сучасні технології, розраховували на один результат, адже проект передбачав високі параметри Інтернет-з’єднання, швидкісний трафік та адекватне програмне забезпечення для перегляду. Однак у деяких комп’ютерів старшого покоління виникли труднощі: не всі елементи порталу якісно і швидко завантажувалися. Як і все нове, спершу до роботи порталу виникало багато запитань у користувачів – працівників, викладачів, студентів. Вони висловлювали різні зауваження й пропозиції щодо того, як покращити роботу і розвивати портал. Група розробників Інтернет-порталу була і є вдячною за всі пропозиції та зауваги. Назагал, ми зробили лише перший крок до інтерактивності. Продовження →

Життя й літературна діяльність о. Маркіяна Шашкевича та його побратимів із “Руської Трійці” не дуже знана в західних французькомовних літературних колах. Та й серед української діаспори, зокрема у Франції та Бельгії, яка спільно організовувала в 70-80 рр. величні наукові симпозіуми, перевага, звичайно, віддавалася Т. Шевченкові, І. Франкові, Лесі Українці, а також Г. Сковороді. Та все ж ім’я Маркіяна Шашкевича присутнє всюди, коли йдеться про український літературний процес взагалі, про Т. Шевченка, а особливо про західноукраїнську літературу.

Автор цього матеріалу неодноразово висвітлював наукову проблему французькомовного сприйняття творчості Маркіяна Шашкевича та діячів “Руської Трійці”, зокрема в таких публікаціях, як “Маркіян Шашкевич та діячі “Руської Трійці” у франкомовній критиці й перекладах”, “Із невідомої франкомовної Шашкевичіани”, “Вірші Маркіяна Шашкевича французькою мовою”, “Французький славіст Селестьєн Кур’єр про “Руську Трійцю” і західноукраїнську літературу”. Продовження →

Іван Франко – один із найглибших знав­ців Байронової творчості в Україні. Кредо Дж. Г. Байрона (висловлене в поемі ’Don Juan’) ’For I will teach, if possible, the stones/ To rise against earth’s tyrants’ [7. – C. 768-769] було безмежно рідне та зрозуміле нашому поетові. Він високо цінував Дж. Г. Байрона та його сучасника П. Б. Шеллі за те, що вони – “два наскрізь новочасні геніальні поети, величні індивідуальності, високі революційні уми, революційні, власне, для свого часу тим, що ламали лід заскорузлої традиції і естетичної та й усякої іншої догматики” (“На склоні віку. Розмова вночі перед Новим роком 1901”. – Т. 45. – C. 293). До речі, на характер цієї статті міг мати деякий вплив англійський поет А. Теннісон (вірш ’The death of the old year’).

1879 р. у Львові вийшла друком Байронова драматична містерія на три дії “Каїн” у перекладі І. Франка. Тепер маємо декілька українських перекладів Байронової містерії, зокрема Є. Тимченка, М. Кабалюка (“Всесвіт”, 1984, No 3). Через двадцять років І. Франко опублікував власну філософську легенду “Смерть Каїна”. Щодо сюжету, то Франкова легенда є начебто продовженням Байронової містерії, яка закінчується вбивством Авеля й прокляттям Каїна. Франків твір починається з блукань братовбивця Каїна по світі. Але Франкова легенда – не просто продовження Байронової містерії. Якщо Байронів Каїн у запереченні несправедливого світу залишається гордим індивідуалістом, то Каїн І. Франка виступає в кінці твору як невід’ємна від людської громади особистість, яка має чимало спільного з Франковим ідеалом “цілого чоловіка“ – згадаймо уривок із вірша “Не забудь, не забудь…” (збірка “З вершин і низин”): “Лиш хто любить, терпить, /В кім кров живо кипить, / В кім надія ще лік, / Кого бій ще манить, / Людське горе смутить, / А добро веселить, – / Той цілий чоловік” [4. – Т. 1. – С. 29]. Не випадковий вплив богоборчих ідей

Дж. Г. Байрона на Франка, зіставмо дату написання вірша “Товаришам з тюрми та перекладу Байронової містерії. Продовження →

23 травня 2013 року в Актовій залі Університету відбулася Урочиста академія до Днів пам’яті Івана Франка. Слово про Каменяра “Апостолові праці: універсалізм Франкового генія” виголосив кандидат філологічних наук, завідувач відділу франкознавства Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України Микола Легкий. Микола Зіновійович наголосив на надзвичайній працездатності Івана Франка як визначальній рисі його характеру. Доповідач переконаний, що “найкращим ліком для письменника у хвилини розради та сумнівів у тогочасних реаліях була праця для грядущих поколінь, на які він повсякчас сподівався і про які думав”. На підтвердження цього постулату дослідник творчості Івана Франка навів рядки зі спогадів М. Грушевського “Апостолові праці” про догмат титанічної праці як основного принципу тогочасного покоління, про різносторонність діяльності, яку демонстрував Великий Каменяр. За словами М. Грушевського, Іван Франко – “чорнороб духу, який не цурався ніякої праці”, обіймав цілий обшир людських інтересів.

Наслідком такої подвижницької праці Івана Франка була національна ідея, адже “…все, що йде поза інтересами нації, є фарисейством..”, й основне першочергове завдання українців, на думку Каменяра, – “витворити з народу націю, суцільний організм”, а для цього потрібно “…ум гострити”, “лиш борися – не мирися, краще впадь, але не зрадь!”. Іван Франко був письменником-новатором, генієм і пророком, який закликав: “Нам пора для Украйни жить…”, а на початку ХХ століття передбачив теперішню незалежність… Продовження →

28 травня 2013 року, у дев’яносто сьомі роковини від дня смерті Івана Франка, українського письменника, публіциста, перекладача, ученого, громадського та політичного діяча, університетська спільнота вшанувала пам’ять геніального мислителя з феноменальним самоусвідомленням, взявши участь у панахиді, яка відбулася на могилі Титана Духу.

Знаково, що саме цього дня виповнилося 80 років від часу встановлення пам’ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі. Нагадаємо, що 28 травня 1916 року перестало битися серце Великого Каменяра. І лише 1933 року на новому місці перепоховання було відкрито пам’ятник за проектом архітектора з Наддніпрянщини Сергія Литвиненка. Земля Личакова прийняла у свої обійми прах поета, пам’ять про якого житиме вічно.

Громадською панахидою за участю пароха Церкви Святої Софії Сергія Олійнічука та хору “Благовіст” Церкви Святого Архистратига Михаїла відзначено ці дві пам’ятні для кожного українця дати. Продовження →