У день слов’янської писемності та культури на філологічному факультеті відбулась ювілейна академія, приурочена 140-літтю від дня народження Іларіона Свєнціцького – видатного українського філолога, дослідника мистецтва, музеєзнавця, професора і завідувача кафедри слов’янської філології Львівського університету (1944-1950 років).
У кожній із п’яти запропонованих доповідей учасники академії розкрили одну з граней унікальної особистості, за словами Івана Крип’якевича, – «самостійного, оригінального дослідника, великого знавця старої літератури, надзвичайного ерудита, прекрасного організатора музейної справи, людини праведної і твердої у своїх переконаннях».
Професор кафедри української літератури імені акад. М. Возняка Богдана Криса поділилась особистими спогадами про знайомство з родиною та вихованцями Іларіона Свєнціцького. Окрім того, вона узагальнила літературознавчі здобутки вченого, звернула увагу на його дослідження давньоруського письменства, творів сакральної тематики, відзначила особливу цінність його праці про благовіщенську містерію. Продовження →

В Історичному музейному комплексі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького 14 квітня 2016 р. відбулася друга презентація факсимільного видання визначної рукописної пам’ятки Закарпаття – Королевського Євангелія 1401 р.
Відкрив презентацію директор НМЛ Ігор Кожан. Старший науковий співробітник НМЛ, фахівець у сфері рукописів і стародруків Світлана Зінченко розповіла про те, як втілювався у життя проект «Рукописна спадщина Закарпаття. Факсимільне видання Королевського Євангелія 1401 р.» про етапи роботи над ним та про наукову цінність пам’ятки української писемної культури.
Над науковою частиною факсиміле (Королевське Євангеліє 1401 року. Дослідження і матеріали до факсимільного видання / Упоряд. О. І. Сопко (Долгош). Ужгород: МПП «Ґражда», 2015. – 40 с.) працювали: упорядниця та головний координатор дослідницької роботи кандидат мистецтвознавства, доцент Одарка Сопко (Долгош) і мистецтвознавець, старший викладач кафедри книжкової графіки та дизайну друкованої продукції Української академії друкарства Юлія Стемпіцька. Також у проекті дослідження рукопису взяли участь доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Василь Німчук, кандидат філологічних наук, доцент Ужгородського національного університету Василь Шаркань, кандидат історичних наук, зваввідділом Закарпатського краєзнавчого музею Йосип Кобаль, доктор філологічних наук, професор Павло Чучка. Продовження →

В твоїх руках все на світі.
Твоя свята воля!
Нехай буде так як буде, —
Така моя доля!»
 (Т. Шевченко)

Говорити про академіка Дмитра Наливайка, який не так давно вступив у свій 87-й рік, – це говорити про віхові явища в українському літературознавстві і в українській культурі загалом. Перші ґрунтовні публікації про бароко, зокрема про українське, художньо-літературний напрям, проскрибований колишньою партійною цензурою; монографії «Спільність і своєрідність», «Козацька християнська республіка» (із підназвою «Запорозька січ у західноєвропейських літературних напрямках») та «Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі ХІ-ХVІІІ ст.» – лише частина наукового доробку, яка розкриває одну із граней досліджень Дмитра Наливайка. Великий науковий здобуток відомого літературознавця пов’язаний із компаративістичними дослідженнями, тією літературознавчою наукою, якій учений дав нове дихання не тільки своїми науковими дослідженнями, але й значною організаційною роботою, спрямованою на координацію діяльності українських компаративістичних осередків. З іменем Дмитра Наливайка пов’язане і створення 2002 р. відділу літературної компаративістики в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, внесення порівняльного літературознавства до переліку спеціальностей, з яких науковці вже з 1994 р. захищають дисертації. Учений був ініціатором видання «Літературна компаративістика», що друкувало на своїх сторінках також і матеріали наукових конференцій із проблем компаративістики, які відбувалися при відділі порівняльного літературознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Продовження →

У Центрі культури та дозвілля 24 травня 2016 року студенти мали можливість переглянути двосерійний документальний фільм – екранізацію спогадів генерал-хорунжого Армії УНР Всеволода Петріва про події 1917-1918 років в Україні. Автор сценарію, продюсер і режисер стрічки – Іван Канівець. Захід відбувся з ініціативи ГО «Європейська Галичина» і «Спілки учасників бойових дій «Асоціація комбатантів».
Перегляду стрічки передували знайомство та розмова з виконавчим продюсером і військовим консультантом фільму Тимуром Баротовим, якого представив проректор з науково-педагогічної та виховної роботи Ярослав Гарасим. Продовження →

(ювілейна сильветка на пошану Лариси Бондар)

Якось, мабуть, ще за моїх студентських літ із уст в уста мандрувала думка, що за сучасної високої цивілізації, у комп’ютерну епоху суспільство не зуміє оминути увагою жодної обдарованої людини. Тоді мені ота думка не зовсім імпонувала, тож без жодних зволікань і застережливих розмірковувань навідріз відмовлявся погоджуватися із таким твердженням, обстоюючи інше: мовляв, як і раніше, усе-таки траплятимуться люди, які за життя можуть бути великими майстрами своєї справи, а до скону залишатимуться в тіні, про них може ніхто не довідатися ні за життя, ні по смерті. Я запевняв себе подумки, що часто від непомірної скромності, невпевненості у своїй обдарованості талановита особистість може поступово уневажнити свій дар, затративши творчі спроможності на стократзаклопотане повсякдення, або, як би висловився Іван Франко, на «жолудкове» заробітчанство, на вічну заклопотаність потребами моменту, так і не продемонструвавши сучасникам справжніх верховин професійної майстерності. І звідтоді я став заповзятливим поціновувачем усього своєрідного, незвичного, неповторного, непересічного, неординарного, безсумнівно, позначеного іскрою Божою.
Одночасно всяк раз я запитував себе, чому в літературі, живописі, музиці, архітектурі й інших галузях творчої діяльності працює чимало сучасників, а взірцевими, невмирущими стають витвори лише незначної кількості найбільш неповторних індивідуальностей. Дивовижно, але з кожним роком життя щораз глибше усвідомлюю, що неординарні люди – це не обов’язково самородки-унікуми, яких відпочатково було надаровано неабияким талантом, а дуже часто особистості з незламною волею, із непохитною вірою у свої можливості, люди дивовижної витривалості, фанатичної наполегливості та сили духу. Продовження →

У кожного народу є такі постаті, які творять його культурну історію, – певна еліта нації. Однією із таких постатей є народний артист України, актор Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Петро Михайлович Бенюк, який цього року святкує свій сімдесятилітній ювілей.
У перший тиждень травня атмосфера у глядацькій залі театру була по-особливому тепла. І це не дивно, адже тут відбувся бенефіс улюбленця публіки, провідного актора театру, маестро сцени Петра Михайловича Бенюка. Його знають і люблять шанувальники Мельпомени. А люблять, бо є за що, оскільки вже понад сорок років на сцені театру Петро Михайлович тішить своїм талантом глядача. Продовження →

Упродовж 12–15 травня 2016 р. наше місто перетворилося на фантастичний простір для дітей, які люблять книжку: «Форум видавців» у Львові організував Фестиваль дитячого читання «Книгоманія». У заході також взяла участь Наукова бібліотека Університету.

Уже другий рік поспіль головний читальний зал університетської книгозбірні зусиллями бібліотекарів і волонтерів перетворюється на містичну школу «Буквордс», до якої приймають юних книгомагів – переможців Всеукраїнського конкурсу дитячого читання «Найкращий читач України – 2016». Продовження →