До 85-річчя від дня народження Ореста Матковського

17 листопада Оресту Матковському виповнилося 85 років. На честь цієї знаменної та ювілейної дати на геологічному факультеті відбулася Урочиста академія з нагоди ювілейного дня народження доктора геолого-мінералогічних наук, професора кафедри мінералогії, заслуженого професора Львівського національного університету імені Івана Франка, академіка АН Вищої школи України, віце-президента Українського мінералогічного товариства, лауреата Державної премії в галузі науки і техніки, нагороди Ярослава Мудрого та Святого Володимира.
З науковими доповідями під час академії виступив професор Микола Павлунь, який розповів про кроки життя та праці Ореста Ілляровича, а професор Володимир Павлишин представив Ореста Матковського як класика української мінералогії. Продовження →

Наближалося Різдво. Мої маленькі учні з дня на день збуджувались усе більше. Ледь переписавши завдання з дошки в зошити, вони нахилялися один до одного, водночас з усіх боків, у класі, і шепотіли один одному на вухо те, що сподіва­лися дістати від Санта Клауса; або ж те, що готувалися пода­рувати мені, – своїй учительці. Я все робила для того, щоб потамувати ті благородні пориви щодо мене, які найчастіше лягали на плечі батьків. Я дізнавалася, що переконати люблячу дитину відмовитися від свого задуму, можливо, складніше, аніж дорослу людину, наділену силою.
У той час як деякі діти аж бундючилися, інші, чиї батьки були дуже бідні, сумували через те, що не могли нічого мені подарувати. Хоч як повторювала їм, що їхня ввічливість до мене і старанність, з якою вони працюють, є найціннішими подарунками – я ніяк не могла їх потішити. І ще менше, аніж усіх інших, мені не вдавалося того року переконати мого малого Клера. Продовження →

До 90-річчя від дня народження професора Івана Денисюка

Професор Іван Денисюк належав до тих особистостей, які з перших секунд знайомства вражають ерудованістю, своїм стихійним, органічним філологічним професіоналізмом, дивовижною безпосередністю, життєлюбністю та людяністю. Він заховував у собі стільки енергетики добра і випромінював, вижбухував її у світ із такою розкішною щедрістю, що навіть зараз, за його відсутності у житті, вряди-годи відчуваєш потребу бодай згадати його проникливий погляд, зичливу, позначену мудрістю, усмішку й іскрометне, доглибно інтелектуалізоване слово, часто приперчене скепсисом або ж відточеним до афоризму анекдотом чи бувальщиною. Він був закоханий у щирий людський сміх, у вибуховий ефект майстерно розказаного анекдоту чи дотепної життєвої історії. Часто складалося враження (та й, мабуть, так і було), наче він полював на жваві, сміхомісткі «легенди і перекази» сьогочасності. Продовження →

У вінок шани Григорію Кочуру (до 106-ї річниці від дня народження)

Болів я болем слова нашого…
Г. Кочур

Григорій Кочур сприймав літературу як головну духовну опору нації в боротьбі за самозбереження. Майстер вимріював відбудову світової літератури на рідному ґрунті і, як Михайло Драгоманов, Іван Франко, Максим Рильський, Микола Зеров, Микола Лукаш та інші Достойники Слова, уважав саме цю споруду одним із засобів здобуття інтелектуальної волі для своєї нації. Побудові цієї споруди присвятив себе повністю і подарував українській перекладній літературі «здоровий корм духовий» (уживаючи вислів І. Франка).
Линучи думками в минуле, благословляю той лютневий день 1968 року, коли вперше зустріла Григорія Пор­фиро­вича Кочура. Ця зустріч відбулася за добре відомою багатьом українським літераторам адресою – вул. Пушкінська 20, помешкання 32, – це господа Ірини Іванівни Стешенко. Продовження →

Світлій пам’яті Степана Макарчука

2 грудня 2014 р. на 85-році життя відійшла у вічність видатна Людина – Степан Макарчук – доктор історичних наук, професор кафедри етнології, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений діяч науки і техніки України. Степан Арсентійович працював в Університеті з 1973 р.: завідував кафедрами (1973–2001), був деканом історичного факультету (1976–1994). До 20-х чисел листопада 2014 р. він читав студентам лекції, керував науковим семінаром… Продовження →

Проведення Тижнів італійської мови було започатковано в 2001 р. за ініціативи італійської Академії делла Круска за підтримки Міністерства закордонних справ Італії і під патронатом Президента Італійської республіки. 20–25 жовтня 2014 року відбувався ХIV Тиждень італійської мови у світі під гаслом: «Scrivere la nuova Europa: editoria Іtaliana, autori e lettori nell’era digitale» («Написати нову Європу: видавнича справав Італії, автори і читачі в епоху цифрових технологій»). Продовження →

Рец. на книгу: Юрій Горблянський. Миттєвості: Опівнічні роздуми. Статті. Есе. Полеміка. – Львів: ТзОВ «Дизайн-студія «Папуга». – 2013. – 254 с.

«Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся» – цією цитатою з твору П. Куліша «Листи з хутора» закінчуються «Миттєвості…» Ю. П. Горблянського. І ця цитата лейтмотивом проходить через усю книжку, де зібрано чимало статей, есе, роздумів та інтерв’ю автора.
Підбір матеріалів повністю суб’єктивний, зумовлений закоханістю автора в рідну літературу та культуру загалом. Відкривається книжка розділом «Філософія мови і буття», у якому вміщено лише одну соціолінгвістичну розвідку – «Мова про мову та про нас у ній». Це ґрунтовна стаття патріота й філолога про найбільш наболіле.
У книзі (розділ «Особистість у науці») подано цікаві матеріали про професорів філологічного факультету Івана Денисюка, Миколу Ільницького та доцента Івана Остапика. До слова, відзначу, що з університетських викладачів найбільше поталанило педагогам кафедри класичної філології, бо викохали вони незрівнянний талант Андрія Содомори, а він їм віддячив прекрасною збіркою «Лініями долі». Доцент Ярослав Гаврилишин у книзі «З архівів моєї пам’яті» створив прекрасні портрети своїх викладачів – Богдана Задорожного, Стефанії Пелиньо, Анни Мюллер, Федора Шумиляка. На жаль, про викладачів у нас пишуть значно менше, ніж вони на це заслуговують. Продовження →