Ігор Сенечко,
студент 4 курсу історичного факультету
Спогади на все життя
Тривожно-дивовижна німота
поснулої
зляканої вулиці,
я тут народився. Я тут виростав!
тут все до ніг моїх тулиться…
так печально, що роки летять,
але ці спогади – на все життя!
Лиш прислухаюсь – шелест березовий…
лине з поля – нуртує дух,
тут я брав уроки в поезії.
на душу тендітну…
на серця слух…
і живуть оті мелодії
назавжди в мені… до скону…
я став злодієм
весни
(і забобонів…)
цілую пристрасно її
таку солодко-сонну…
вмиває ранок
запашним туманом
і витирає вітерцем
моє закохане лице,
я вийду в поле – всім подякую
і заспіваю залюбки!
а як же любо пахне маками!. Продовження