(До ювілею Андрія Олександровича Содомори)

У кожному національному письменстві, крім давньогрецького, функціонують оригінальна й перекладна літератури. Залежно від історії нації роль перекладної літератури то зменшується, то збільшується, але загалом вона ніколи не втрачає своєї ваги. Особливістю Андрія Олександровича Содомори як творчої особистості є те, що цей видатний Майстер українського красного письменства має колосальний доробок і в оригінальній, і в перекладній літературі, оскільки своїми перекладами, оригінальними творами та критичними працями він збагатив душу української нації.

А. Содомора народився першого грудня 1937 року, а перед тим – третього листопада того ж року, – за вироком трійки НКВД Ленінградської області, в карельському урочищі Сандормох розстріляли М. Зерова, В. Підмогильного, Г. Епіка, М. Вороного, М. Куліша, П. Филиповича, О. Слісаренка, Мирослава Ірчана, К. Поліщука, С. Рудницького, А. Крушельницького та чимало інших інтелектуалів різних націй. Знищення таких Талантів, як М. Зеров, – це всенаціональна трагедія. Та доля подарувала Україні в тому ж році інший великий Талант. Продовження →

Українська громадськість і ширша – на європейському континенті, зокрема та, яка ніколи не була байдужою до подій, що відбувалися чи відбуваються на теренах України, знає цю особистість, яка заслужила визнання як Героїня світу. У цій людині щасливо зосередилися таланти і громадського чи політичного життя, і письменниці, і захисниці прав та свобод українців разом з характером, який фактично ніколи не йшов на компроміси, бо в умовах москво-більшовицького тоталітаризму будь-яка форма компромісу, як правило, закінчувалася або конформізмом, або співпрацею з ворогом – колабораціонізмом. Ця особистість щасливо поєднала в собі глибоку, скажемо, – безмірну любов до власного народу і прагнення всіма доступними їй силами прислужитися для його визволення.

І якщо сьогодні замислюємося: звідкіль беруться ці шляхетні засади, то, звичайно, згадуватимемо дорогий час дитинства і до юнацьких років, також книжки, в які поринала повністю молода душа, церкву і християнське виховання, котрі створили міцні підвалини, настільки непохитні, що наступні випробування не змогли їх ні похитнути, ні, тим більше, зруйнувати. І все ж таки, не слід забувати, що значна частина життя Ірини Калинець припала, за висловом знаменитого неокласика Юрія Клена, на «прокляті роки» – роки неволі, насильства, національної і разом з тим соціальної несправедливости, ідеологічного тиску і ганебних стандартів, яких не витримувало нормальне національне мислення й спосіб життя згідно з власними внутрішніми законами правди і справедливости.

Зрозуміло, що така душа шукає способу, з одного боку, найповніше розкритись, а з іншого – як покликання – насамперед служити нації, яка в умовах бездержавности здесяткована й стероризована окупантами різних мастей, спливаючи кров’ю, не здалася й постійно, систематично та безперервно йшла до визволення. Для майбутньої письменниці й правозахисника найсвіжішою сторінкою минулого було українське підпілля і героїчна УПА, бо все українське, що оточує нас повсякденно, наповнене живою історією, ніколи не зникає з пам’яти і є еталоном стійкости й принциповости в моменти важливих рішень. Продовження →

(вечір пам’яті Леоніли Іванівни Міщенко)

Лише від живих споминів сучасників залежить безсмертя тих, хто відійшов за грань земного життя. І задля збереження неперервності спілкування поколінь, попередніх, теперішніх і наступних, уже традиційно філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка віддає шану викладачам, знаковим постатям із непроминущими долями, справами та духовними спадками, проводячи вечори їх пам’яті.

14 грудня 2012 року відбувся вечір пам’яті заслуженого професора Львівського національного університету імені Івана Франка, доктора філологічних наук, професора кафедри української літератури імені акад. М. Возняка Леоніли Іванівни Міщенко з нагоди 90-річчя від дня народження.

«Людське життя – мить. Генії живуть у нашій пам’яті завдяки своїй праці. Леоніла Іванівна – одна з них…», – відкрив вечір доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Василь Будний. Упродовж теплого, овіяного родинною атмосферою вечора споминів і роздумів про сенс нашого життя та майбутнього виступили відомі мистецтвознавці, літературознавці, друзі й сподвижники Леоніли Іванівни. Продовження →

(Пам’яті Яреми Євгеновича Полотнюка)

22 серпня 2012 року з життя пішов визначний учений-сходознавець Ярема Євгенович Полотнюк. Його смерть стала ударом для викладачів та студентів: він ніколи не скаржився на здоров’я та мав багато планів на майбутнє, якими любив ділитись зі своїми студентами. Українська орієнталістика втратила багатогранну, шановану людину, сподвижника, поліглота, викладача, перекладача та письменника.

2 липня 1935 р. в місті Коломиї Івано-Франківської (тоді Станіславівської) області в родині лісового інженера Євгена Васильовича Полотнюка та письменниці Ірини Вільде, справжнє прізвище якої було Дарія Дмитрівна Полотнюк (дівоче – Макогон), народився перший син – Ярема. У 1940 р. сім’я переїздить із Самбірського району, що на Львівщині, до села Микуличин. У листопаді 1943 року, коли Яремі було 8 років, він втратив батька, розстріляного прилюдно неподалік залізничної станції Ворохта за вбитого німецького вояка.

Першим учителем Яреми Полотнюка стала його бабуся Адольфіна Гнатівна Макогон з дому Янушевських, німкеня, яка з донькою і чоло­віком розмовляла залежно від ситуації то українською, то німецькою мовами. Продовження →

(Концерт до 170-річчя від дня народження композитора та з нагоди відкриття в Педагогічному коледжі Львівського національного університету імені Івана Франка аудиторії музики з методикою музичного виховання та музикотерапії імені Миколи Лисенка)

«Яка краса! Усе життя
в акорди перелить,
З високих дум і почуття
нове життя творить.»
М. Вороний

М. Лисенко (22.03.1842 – 6.11.1912) – особлива постать в історії України не лише для музикантів, а й для письменників, істориків, культурологів, театрознавців, мовознавців, етнологів, фольклористів, педагогів. Окрім різножанрових вокальних та інструментальних музичних творів великої і малої форми, залишив для нас композитор записи понад двох тисяч народних пісень, 700 з яких гармонізував для голосу в супроводі фортепіано та для різних хорів; літературно-критичні праці, підручник співу для народних шкіл. Непохитна позиція М. Лисенка щодо вживання української мови (навіть слова іноземних авторів для своїх творів використовував у перекладах М. Старицького, Лесі Українки й ін.) і досі є прикладом високої національної свідомості Великого Українця. М. Лисенко брав участь у збиранні матеріалів до «Словаря української мови» під редакцією Б. Грінченка, а також долучився до редагування цієї праці.

Переконання та життєве кредо Миколи Лисенка «Ніколи не пізно наукою збагачувати свій світогляд» втілилося в багатьох його зацікавленнях, у професійній діяльності. Участь у фольклористичних експедиціях, написання кандидатської дисертації (М. Лисенко – кандидат природничих наук, 1864 р.), композиторська, виконавська, учительська праця – свідчення ерудиції ученого, а також гармонійної співдії науки й мистецтва в пізнанні світу. Продовження →

Упродовж двох століть, від часу започаткування у 1812 р. викладання перших педагогічних дисциплін, у розвиток педагогічної освіти та науки у Львівському університеті вписано імена багатьох відомих учених-педагогів.

Із-поміж загалу видатних організаторів педагогічної освіти та науки у Франковому університеті слід віддати належне відомому педагогу й науковцю Галині Олександрівні Паперній, 100-ліття від дня народження якої виповнилося цьогоріч. З нагоди ювілею педагога-вченого на кафедрі загальної та соціальної педагогіки відбулися науково-педагогічні читання. У виступах завідувач кафедри Дмитро Герцюк, доцент Тетяна Равчин, аспірант Христина Калагурка проаналізували життєвий і творчий шлях Г. Паперної, акцентували увагу на її новаторських педагогічних ідеях. Спогадами про непересічну особистість Галини Паперної поділися колишні колеги: Євгенія Сявавко, Ольга Неровня, Катерина Ятлух, її студенти Петро Пітило, Галина П’ятакова, онука Галини Олександ­рівни – Олена.

Галина Паперна народилася 20 квітня 1912 р. у м. Артемівську Донецької області в сім’ї службовців. Початкову освіту здобула в місцевій школі, а згодом продовжила навчання у спеціальній економічній професійній школі та Харківському інституті народної освіти. Перший педагогічний досвід майбутня дослідниця здобула в дитячих садках і школах рідного міста. Після закінчення інституту була скерована у м. Тираспіль, де більше року працювала методистом Наркомпросу АМРСР (Автономна Молдавська Радянська Соціалістична Республіка). Продовження →

Йосиф Делькевич (1822-1912)

У 2012 році виповнюється 190 років від часу народження і 100 років від часу смерті знаного львівського професора.

Український церковний і громадський діяч, теолог, політик і педагог, професор і ректор Львівського університету, член-засновник низки провідних українських культурно-освітніх товариств «Галицько-Руської Матиці», «Народного Дому», почесний член товариства «Просвіта». Саме такі відомості можна почерпнути з енциклопедичних статей про Йосифа Делькевича. Сьогодні, не оминаючи ключових віх життєпису, спробуємо виокремити риси його неординарної особистості.

Делькевичі походили з давнього лемківського священичого роду, що сягав коренями XV-XVI ст. Згадки про юні роки Йосифа Делькевича доволі скупі. Відомо тільки, що народився 1822 року в містечку Лежайськ (нині – Підкарпатське воєводство Польщі). Освіту здобував у Львові в Генеральній греко-католицькій духовній семінарії та університеті. Також навчався в Перемишлянській єпархіальній духовній семінарії. Ступінь доктора теології здобув у Віденському університеті в 1855 році й повернувся до Перемишля. Тут розпочалася викладацька діяльність Йосифа Делькевича. Він учителює в духовній семінарії, згодом стає її префектом. Однак перемишльський період його життя тривав недовго, і в 1860 році він переїздить до Львова. Продовження →

У місті Казань (Росія) завершився Кубок світу серед студентів із самбо. Студенти Львівського національного університету імені Івана Франка гідно представили національну збірну України, зайнявши високі місця на п’єдесталі пошани.

Зокрема, у ваговій категорії до 82 кілограмів золоту медаль виборов студент четвертого курсу геологічного факультету Сергій Гончук. Срібним призером змагань став студент-п’ятикурсник геологічного факультету Георгій Мелеметьєв, який посів друге місце у ваговій категорії.

Тренер університетської команди дзюдо та самбо, майстер спорту Араз Туваков відзначив хороший рівень молодих спортсменів та їхній високий потенціал. Продовження →

Нещодавно у Сіднеї (Австралія) закінчився 11-тий Чемпіонат світу з шотокан каратэ-до за версією SKIF (об’єднує 130 країн світу). У світових змаганнях брало участь понад тисячу учасників. Україну представляли четверо спортсменів зі Львова, Києва, Житомира та Коростеня. Серед них успішно виступив Юрій Яремчук, доцент кафедри фізичного виховання і спорту ЛНУ ім. Івана Франка, голова Спортивного клубу, майстер спорту України міжнародного класу, заслужений тренер України.

Своїми враженнями від Чемпіонату світу Юрій Яремчук поділився з кореспондентом «Каменяра».

У Сіднеї Україну представляли разом зі мною ще троє спортсменів – шеф-інструктор Сергій Денисенко (м. Київ), Олег Мерлушкін (м. Житомир), Юрій Берковський (м. Коростень). Ми виступали у віковій групі «майстер-клас». Були команди, які налічували 40-50 учасників (наприклад, США, Австралія). Ми ж у порівнянні з ними за чисельністю виглядали скромно, проте повернулися з медалями (сміється).

Міжнародна федерація шотокан карате-до (SKIF) організовує такі планетарні спортивні форуми один раз на три роки. На турнірі був присутній 81-літній «патріарх шотокана» Хіроказу Каназава. Продовження →