“Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова — це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу”, – О. Олесь

15 лютого 2012 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка (вул. Університетська,1) відбулася презентація І тому “Енциклопедії Львівського університету”.

Кожну сторінку цього загальноуніверситетського літопису подано через життєписи професорів нового часу, енциклопедистів епохи просвітництва, учених-романтиків і позитивістів ХІХ століття, прихильників теорії відносності та постулатів квантової механіки, модернізму та постмодернізму новітнього часу. В академічній атмосфері лунають голоси не тільки професорів і академіків, лауреатів усесвітньо відомих премій, а й молодих дослідників, які тільки недавно здобули науковий ступінь. Продовження →

Сердечно вітаю Вас із Міжнародним днем рідної мови!

Львівський університет завжди був, є і буде охоронцем усього українського, а передусім – рідного слова. Прикро, що і сьогодні залишається гострим питання статусу української мови, яку після 20-річчя незалежності України ми змушені захищати від посягань так званих “своїх українців”. Із року в рік посилюється натиск на українську культуру: обмеження україномовного інформаційного простору переросло у майже цілковите витіснення української мови та літератури зі шкільної програми, а вивчення національної історії зведено до “рекомендованих” годин у курсі загальної історії.

Розвиток національної культури, мови, духовності є святим обов’язком кожного свідомого громадянина України. Ми маємо пам’ятати, що, за слушними словами Івана Огієнка, “без добре виробленої рідної мови нема всенародної свідомости, без такої свідомости – нема нації, а без свідомої нації – нема державности”. Саме від нас залежить подальше використання та розвиток в Українській Державі рідного українського слова, його чистоти та природної краси.

Ректор Іван Вакарчук

Немає серед нас Євгена Лазаренка – педагога, ректора, професора, академіка. Він – у кращому світі. Його не повернеш. Він не воскресне. Тому бережімо про нього пам’ять. Добру пам’ять. Довго бережімо. Він на це заслужив. Пам’ять також умирає, але вмирає останньою. Відійде з життя покоління Євгена Лазаренка, “перепливуть Лету бездонну і каламутну” (Т.Шевченко) його учні – зникне, загубиться жива пам’ять про нього як педагога, ректора, людину. А Лазаренко академік є і буде. Він житиме в науковому слові, у своїх фундаментальних наукових працях. Житиме вічно, бо він творив науку істинну, науку глибоку, фундаментальну, університетську, справді академічну, а тому – науку вічну.

Євген Лазаренко житиме вічно в друкованих спогадах. Він житиме вічно в ошатно, розкішно виданій книзі “Академік Євген Лазаренко. Нарис про життєвий і творчий шлях, спогади, фотоальбом” (Львів, 2005). На Байковому цвинтарі в Києві покійному академіку виділена тісна, темна могила, а тут, у монографії, він представлений на великій, просторій життєво-друкованій площі – понад 300 сторінок тексту. Автори нарису і упорядники Орест Матковський, Петро Білоніжка, Володимир Павлишин зробили велику і добру справу. Продовження →

З нагоди відзначення 20-річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та Румунією 17 лютого 2012 року в приміщенні Культурно-інформаційного центру при Посольстві України в Румунії відбулося засідання круглого столу, присвяченого історії становлення та розвитку, сучасному стану та проблемам українсько-румунської співпраці, у якому взяли участь українські науковці.

Із вітальними промовами виступили тимчасово повірений у справах України в Румунії Віорел Котик, радник президента Румунії – керівник департаменту з питань національної безпеки Юліан Фота, представники офіційних кіл парламенту та уряду Румунії. Продовження →

7 січня 2012 року виповнилося сімдесят літ буття на світі того, без кого літературознавчий дискурс України уявити неможливо. Доктор філологічних наук (1996), професор кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка (1994), її завідувач (1991), професор Українського Вільного Університету у Мюнхені, доктор філософії УВУ (Мюнхен, 1992), заслужений діяч науки і техніки України (2002), дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка (1998), член Національної спілки письменників України Тарас Салига, один із провідних наших літературознавців, праці якого є суттєвим набутком сучасної гуманітаристики.

А за плечима – чималий шлях, що його пройшов Тарас, селянський син, від села Викторів Галицького району Івано-Франківської області у світ. Насамперед – у світ науки і знання. Спочатку був філологічний факультет Львівського університету, згодом робота на вчительській та репортерській нивах (1969-1971). Перші спроби у царині літературної критики (1968) представили Т.Салигу як філолога, який обстоює чіткі національно-естетичні пріоритети у науці. Робота у відділі української літератури та відділі історії України Інституту суспільних наук з 1972 року сприяла фокусуванню на науково-пошуковому ракурсі філологічної діяльності, згодом постала кандидатська дисертація, присвячена типологічним особливостям східнослов’янської балади (1978). Набуттям навчально-методичного досвіду вищої освіти характеризується викладацька діяльність у Львівській політехніці. Продовження →