Нещодавно у Львові відбулася презентація першого українського підручника з візантиністики, над яким спільно працювали львівські та харківські історики. Проте це не єдиний вектор співпраці українських візантиністів. Окрім роботи над підручником та науковими виданнями, участі у конференціях, візантиністи ведуть блог “Василевс. Українська візантиністика” та… допомагають студентам.
Ad fontes: Візантія стає ближчою
Візантійська імперія – одна з найбільших держав – навіть після своєї загибелі значно впливала на культуру інших держав. Ця країна між Сходом і Заходом, яка подарувала світові чимало геніальних творінь (і побутові винаходи, і літературні та філософські твори, іконопис та архітектура, а найважливіше – світосприйняття), не могла не зацікавити істориків. Першими історією Візантії зацікавилися французькі дослідники, згодом – німецькі й англійські, а потім і російські науковці. На теренах тодішньої Російської імперії Візантією чи не першими зацікавилися харківські науковці. Звісно, у ХІХ ст. дослідників історії Візантії цікавили близькі їм географічно чи світоглядно теми: слов’янсько-візантійські відносини й історія церкви і православ’я. М. Лавровський, М. Дрінов, О. Зернін стали зачинателями харківської візантиністики. А В. Надлер, досліджуючи епоху Юстиніана, охарактеризував Візантію як “один із найчудовіших феноменів всесвітньої історії”. Крізь призму розвитку української візантиністики не видається дивним те, що сьогодні у Харківському національному університеті ім. В. Каразіна зосереджена одна з найкращих візантиністичних шкіл. Продовження