З першим томом “Енциклопедії Львівського національного університету імені Івана Франка” університетська спільнота зустрілась 15 лютого цього року. Праця, яка забрала майже десять років роботи, наближається до свого завершення – виходу в світ другого тому. Оскільки належу до тієї групи працівників Університету, яких з самого початку роботи над Енциклопедією нарекли потужним словом “енциклопедисти”, дозволю собі поділитися деякими роздумами про цю роботу. Назвав ці роздуми “Три уроки Енциклопедії”.

Урок перший – “Історія кафедр”

У процесі опрацювання великої кількості гасел (а говоритиму про факультет іноземних мов) відкрилася широка панорама науки одного з найстаріших університетів Європи. Не було, здається, чужої мови, яка б не звучала тут у наукових дослідженнях – від санскриту до албанської, румунської, каталонської, перської та інших. Вивчалися різноманітні літературознавчі проблеми – від chansons de gestes (середньовічних пісень про героїчні діяння, в яких маємо до 60 згадок про Київську Русь) до велетнів німецької літератури XVIII ст. – Шиллера, Лессінга, Ґете. А ще був Шекспір, література і театр єлизаветинської доби. Отже, виникла настійна необхідність написання історій тих кафедр, які ще таких історій не опрацювали. Написання історій кафедр з використанням великого нагромадженого матеріалу під час роботи над двома томами “Енциклопедії Унівесритету” як історій не окремих підрозділів, а окремих напрямів цілої університетської науки. Продовження →

5 серпня 2012 року відійшов у вічність Євген Іванович Гладишевський – видатний український хімік-неорганік, один із засновників і багаторічних керівників Львівської наукової школи з кристалохімії інтерметалічних сполук.

Науковці школи дослідили взаємодію металів у близько 2600 потрійних металічних системах, для майже 1100 систем побудували ізотермічні перерізи діаграм стану, виявили існування і визначили кристалічну структуру понад 6000 сполук, 430 з них є новими структурними типами, запропонували систематику структурних типів інтерметалідів за координацією атомів, систематизували види спорідненості структурних типів та трансформації одних типів у інші. Особливо вагомими є досягнення у дослідженні потрійних систем, за участю рідкісноземельних металів, а також систем, до складу яких входять бор, алюміній, галій, індій, карбон, силіцій, германій, станум, фосфор, стибій, літій, цинк. Доробком школи є близько 4000 наукових праць, 36 монографій, понад 100 авторських свідоцтв і патентів. Школа підготувала 25 докторів наук і 135 кандидатів наук. Продовження →

Двадцятилітній ювілей філософського факультету є органічним продовженням 350-річного ювілею Університету. Для випускників філософського факультету – це нагода для зустрічі та спогадів про студентські роки. Для нинішніх студентів – доба отримання знань, професійного становлення та сподівання на прийдешні перспективи. Для викладачів факультету – це насамперед свято, з яким пов’язане і минуле, і сьогодення нашої alma mater, час роздумів про майбутнє факультету, й Університету.

Львів із давніх-давен був осередком культури і духовного життя галицьких українців, тому справедливо претендував на центр університетської освіти. Однак до середини ХVІ ст. на українських землях не було жодного вищого навчального закладу. Саме Львів найшвидше став університетським осередком в Україні. Історія факультету розпочалася в 1661 р. Саме тоді Єзуїтський колегіум було перетворено в університет із 2 відділами: теологічним та філософським.

У ХVІІ ст. на філософському відділі навчалося близько 500 спудеїв (студентів), а в перші роки ХVІІІ ст. їхня кількість зросла до 700. В академії єзуїтів, окрім поляків, навчалися також і українці. Програма навчання була укладена за зразком навчальних програм єзуїтських шкіл XVI ст., а зміни були внесені лише в XVIІІ ст. В основу цієї програми було покладено систему Аристотеля, в якій пріоритет надавався логіці, фізиці та метафізиці. Викладали історію, географію, грецьку та латинську мови. Навчання тривало 3 роки, після чого студенти могли продовжувати навчання на теологічному відділі. Продовження →

Факультет міжнародних відносин святкує своє 20-річчя. Багато це – чи мало? Якщо розглядати цей термін через призму більш, ніж 350-річної історії Львівського національного університету імені Івана Франка – це, звичайно, небагато. Однак за двадцять років свого існування факультет зайняв гідне місце у загальнодержавній системі підготовки фахівців для зовнішньополітичної служби України.

Наш факультет – ровесник незалежної Української Держави. Саме виникнення нової незалежної держави на мапі світу зробило можливим і необхідним створення нашого факультету. Створилася нова ситуація. З одного боку, потреба молодої зовнішньополітичної служби України у кваліфікованих національно свідомих фахівцях, які б відповідали усім вимогам дипломатичної служби, різко зросла. З іншого боку, змінився характер дипломатичної служби – вона стала більш відкритою, а отже, відпала необхідність у централізації підготовки кадрів та постійному контролі з боку партійних та інших органів.

Створення факультету не було легким. Сам факт підготовки фахівців для зов­нішньополітичної служби держави поза столицею видавався тоді нереальним. Відкриття факультету міжнародних відносин у Львові було сміливим кроком. Потрібна була велика відвага, бачення перспективи і віра в можливості Університету, щоб піти на такий крок. Ініціатори створення факультету – Ректор Університету Іван Вакарчук і перший декан факультету Маркіян Зіновійович Мальський, заручившись підтримкою місцевої влади, керівництва Міністерства закордонних справ України, народних депутатів України, не побоялися зробити цей крок, і 1 вересня 1992 року 49 молодих людей стали студентами факультету міжнародних відносин Львівського тоді ще державного університету імені Івана Франка. Продовження →

Наука, особливо фундаментальна, не може існувати без покровителів, зокрема без особистостей, яким притаманні високий професійний рівень, вміння мислити і бачити далі ніж інші, широта світогляду, а також високі академічні позиції. Саме такою особистістю в мінералогії був академік Євген Лазаренко – видатний український учений-мінералог світового значення.

26 грудня 2012 р. минає 100 років від дня його народження. Пішов він із життя в розквіті творчих сил після важкої хвороби, не завершивши багато задуманих планів. Але залишив він після себе неперевершену спадщину, яка є невід’ємною часткою золотого фонду української освіти, науки і культури. Вона потребує ще вивчення, а висловлені ним ідеї – втілення в життя й подальшого розвитку. Саме тому у 1997 р. були започатковані періодичні наукові читання імені академіка Євгена Лазаренка.

Уже відбулося шість наукових читань, три з яких (перші, другі й п’яті) проходили на базі Львівського національного унівесрситету імені Івана Франка. Перші були присвячені проблемам регіональної мінералогії, другі – проблемам генетичної мінералогії, п’яті – проблемам мінералогічної кристалографії (приурочені до 100-річчя від дня народження І.І. Шафрановського і 95-річчя від дня народження Євгена Лазаренка). Цього року (13-16 вересня) відбулися сьомі наукові читання імені академіка Євгена Лазаренка теж у нашому Університеті, зокрема на базі чудового спортивно-оздоровчого табору ”Карпати” біля Чинадієво у Закарпатті, заснованого з ініціативи Євгена Лазаренка. Вони були приурочені до 100-річчя від дня його народження і присвячені розвитку ідей академіка Євгена Лазаренка в сучасній мінералогії. Отже, більша частина Лазаренківських наукових читань проходила в ЛНУ ім. Івана Франка, що, очевидно, закономірно. Адже чверть століття його життєвого і творчого шляху припадає на львівський період: він був на посадах завідувача кафедри мінералогії (1944–1969 рр.), декана геологічного факультету (1945–1949 рр.), проректора (1949–1951 рр.) і ректора (1951–1963 рр.). Продовження →

Невдовзі, вже у травні наступного року, географічна спільнота України й світу святкуватиме 130-річчя географії у Львівському університеті. У рамках святкування славетного ювілею заплановано проведення великої міжнародної науково-практичної конференції “Географічна наука і практика: виклики епохи та їх реалізація”, яка й підіб’є підсумки багаторічної плідної наукової і навчально-методичної роботи колективу географічного факультету. Саме тому дозволимо лише стисло зупинитися на основних аспектах історії й сьогодення географічної освіти, науки і практики у стінах Франкового університету.

Географія у Львівському університеті виступала предметом викладання від початку його виникнення. До цього географію вивчали у братських українських (руських) і латинських школах та колегіумах. Давні географічні твори – старогрецькі й арабські – зберігалися у бібліотеці Єзуїтського колегіуму, а після заснування Університету – в його книгозбірні. Географічна освіта в Університеті започаткована у 1882 р. зі створенням спочатку кафедри, а дещо пізніше й Інституту географії, який очолив відомий географ і геоботанік Антоній Реман. Власне на базі інституту у 1945 р. й створено географічний факультет. Становлення й розвиток географії у Львівському університеті пов’язані з такими відомими постатями як Григорій Величко, Степан Рудницький, Юрій Полянський, Олена Степанів, Петро Цись, Каленик Геренчук, Опанас Ващенко та багатьма іншими. Продовження →

Цього року у львівському видавництві “Кальварія” вийшло друком видання, яке для багатьох читачів відкриває нові обрії американської прози, – антологія американської жіночої малої прози під промовистою назвою “Безіменна”. Задум належить Надії Поліщук, доценту кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, яка присвятила свою наукову працю дослідженню англомовної феміністичної прози. Цікавим є той факт, що над цим виданням, окрім професіоналів (редакторів, видавців, літературознавців тощо), працювала група студентів кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету. Для більшості студентів це була перша спроба зазирнути в царину перекладацького процесу та торкнутись слова в двох різних мовах.

Мабуть, цікавим є сам задум. Надія Юріївна розповідає, що ідея виникла як результат викладацької роботи, зокрема завдяки курсові лекцій з американської літератури XIX-XX ст. Розширюючи цей курс, вона натрапила на низку цікавих та неоднозначних постатей американських письменниць, які є досить відомими англомовному читачу, але, на жаль, на той час зовсім незнані українському, насамперед через відсутність перекладів. Відтак і виникає бажання донести їхній голос до української читацької аудиторії. Продовження →