Міжнародна співпраця Львівського університету імені Івана Франка посідає одне із найважливіших місць у студентському та викладацькому житті нашої Alma mater, вона сприяє розширенню кругозору молодих науковців та підвищенню кваліфікаційного рівня викладачів Університету. Однією із найпомітніших міжнародних програм, які сьогодні діють в Університеті, є Програма Європейської Комісії «Еразмус Мундус», у рамках якої, починаючи з 2007 року, понад 30 студентів кожного року навчаються у провідних університетах 10 європейських країн.

23 жовтня 2012 року на факультеті міжнародних відносин відбулася чергова презентація програми Еразмус Мундус, головною метою якої є підвищення якості європейської освіти і сприяння міжкультурному розумінню через співпрацю з країнами, що не входять до Європейського союзу. Продовження →

Уже два роки поспіль студенти-болгаристи першого курсу проходять джерелознавчу практику на землях Північного Приазов’я – у місті Бердянську Запорізької області, головна мета якої – знайомство з етнічними болгарами, що компактно проживають у навколишніх селах.

Заселення болгарами територій сучасних Запорізької, Одеської, Миколаївської областей розпочалося наприкінці ХVІІ ст. і тривало аж до 1877 року – початку війни за визволення Болгарії від 500-літнього османського іга. У 20-х роках минулого століття тогочасний уряд України вживав заходів для забезпечення прав національних меншин, які полягали у розбудові національного шкільництва, створенні навчальних закладів для вчителів, ліквідації неписьменності. Почали видавати газети, журнали, книги болгарською мовою. Але у 30-х роках починається зворотний процес – переслідування, репресії знищили майже всю болгарську інтелігенцію. Попри все, за межами своєї батьківщини цей народ зумів зберегти рідну мову, ідентичність, звичаї, традиції. І зараз, за даними перепису, в Україні проживає 205 000 болгар. Продовження →

24 жовтня 2012 р. в Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Любліні відбулась урочистість надання високого звання почесного доктора цього університету (Doctor honoris causa) знаному українському історику, заслуженому професору Львівського національного університету імені Івана Франка Миколі Григоровичу Крикуну. Ця відзнака збіглася з життєвим ювілеєм ученого, якому виповнилося 80 років. Слід відзначити також ще одну символічну дату: рівно 42 роки тому (у 1970 році) звання почесного доктора Люблінського університету був удостоєний учитель нинішнього ювіляра і професор Львівського університету Дмитро Леонідович Похилевич (1897-1974).

Микола Крикун є знаним в Україні та за її межами дослідником історії політичного і соціально-економічного розвитку земель Правобережної України в складі Речі Посполитої XVI – XVIII століть. Його перу належить понад 200 опублікованих робіт, в яких на широкій документальній базі розкрито демографічні та соціальні процеси в період ранньомодерних впливів на ці землі, розвитку козацького руху тощо. Серед здобутків ученого такі монографії, як «Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV – XVIII століттях» (1992), «Між війною і радою. Українське козацтво в другій половині XVII – на початку XVIII ст.» (2006), «Подільське воєводство в XV – XVIII століттях. Статті і матеріали» (2011), «Воєводства Правобережної України у XVI – XVIII століттях. Статті і матеріали» (2012) та багато важливих документальних публікацій. Ювіляр є співавтором першої в українській історіографії синтетичної «Історії Польщі від найдавніших часів до наших днів» (2002), а також першого академічного синтезу «Історії Центрально-Східної Європи» (2001). Продовження →

Нещодавно на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка для студентів-магістрів відбулася презентація конституційно-правової енциклопедії «Організація державної влади в сучасному світі», виданої у співавторстві доцентами кафедри конституційного права Оленою Бориславською та Сергієм Різником. Книга є довідково-енциклопедичним виданням, що містить концентрований виклад основних аспектів організації державної влади у країнах світу.

Сергій Різник зазначив, що «книга буде корисною не лише для науковців і студентів юридичних вишів, а й для політиків, правознавців та всіх, кому небайдужі проблеми організації державної влади».

Олена Бориславська розповіла про історію творення енциклопедії і враження від роботи над нею: «Робота над виданням тривала більше трьох років та була дуже цікавою. Матеріали для книги отримані з першоджерел, переклади більшості з яких українською та російською мовами відсутні». Сьогодні, вважають автори, коли з новою силою знову підіймаються гострі проблемні питання подальшого державотворчого розвитку України, з’ясування зарубіжного досвіду у цій сфері є, як ніколи, актуальним.

До слова, конституційно-правова енциклопедія «Організація державної влади в сучасному світі» не має аналогів серед українських видань і містить найновішу інформацію про всі 194 держави сучасного світу.

Юлія ГРИЦЕНКО

2 листопада 2012 року на факультеті іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках вивчення курсу «Релігієзнавство» відбувся науково-теоретичний диспут на тему: «Моральні засади християнського віровчення». Це вже другий захід такого формату на факультеті, адже традиція проведення студентських диспутів, своєрідних конференцій у практиці творчої викладацької діяльності професора кафедри теорії та історії культури Анатолія Яртися – давня і звична активна форма співпраці зі студентами на багатьох факультетах Університету.

Учасники диспуту виступили з цікавими й глибоко змістовними доповідями, присвяченими проблемам виникнення та розповсюдження християнства – однієї з найпоширеніших релігій світу. Загальновідомо, що кожен третій житель планети позиціонує себе приналежним до цієї релігії; причетним до проблем ідейних джерел формування християнства. Студенти висловили свої міркування з приводу існування в науковому світі трьох найпоширеніших концепцій походження Ісуса Христа. Толерантна позиція в підході до навчально-виховного процесу у словах Анатолія Васильовича: «Повинен існувати плюралізм точок зору, кожен студент має право розділити ту чи іншу думку». Продовження →

З 19 до 21 вересня 2012 року хімічний факультет нашого Університету гостинно приймав учасників II Школи молодих науковців «Сучасні дифракційні методи структурного аналізу». І Школа під назвою «Дифракційні методи визначення будови речовини» проходила 4-6 травня минулого року. Ініціатором проведення цієї серії шкіл є кафедра неорганічної хімії Львівського національного університету імені Івана Франка, де дифракційні методи дослідження кристалічної структури почали розвиватися ще в 50-х роках минулого століття. Метою цьогорічної школи було ознайомити учасників із сучасними рентгенівськими дифракційними методами дослідження будови речовини, продемонструвати спеціальне обладнання та експериментальне використання рентгенівської дифракції, а також удосконалити знання з розрахункових методів рентгеноструктурного аналізу.

Серед організаторів – Львівський національний університет імені Івана Франка, Західний науковий центр Національної академії наук України, а також Комітет кристалографів України. Спонсором виступив Міжнародний центр дифракційних даних (ICDD, США). До організації та проведення Школи були залучені молоді науковці та аспіранти кафедри неорганічної хімії. Продовження →

Руйнування мови –
основи національної культури –
це вже не просто вина,
а злочин держави перед народом

А. Мокренко

Як не парадоксально, однак щорічні відзначення Дня української писемності та мови в незалежній Україні все частіше нагадують «крик душі» чи прохання про допомогу. Прикро, що нашим манкуртам (не дивуймося чужинцям!) вдається перетворити колись неспокійну й нескорену націю у «рабів, які не мають слова», які не спроможні стати на свій захист. Підступно, але впевнено нам нав’язали свою волю, узаконивши право вільного функціонування «мови міжнаціонального спілкування».

Здавалося б, українському уряду не повинно бути байдуже, яке мовне обличчя має сьогодні українська освіта й наука. «Чия освіта, того й мова», – добре знана істина, якою в усі часи керуються антиукраїнські сили на всіх розшматованих теренах нашої держави. Саме через освіту проходить основний вектор асиміляційних процесів української мови. «Народ повинен учитися, народ хоче вчитися; якщо ми не дамо йому умов і засобів учитися на своїй мові – він стане учитися на чужій – і наша народність загине з освітою народу», – писав на початку 60-их років XIX століття М. Костомаров. Російська правляча верхівка та її «ставленики» в Україні добре це усвідомили. І продовжують робити все для того, щоб українці «загинули з освітою». Академік М. Грушевський писав: «Український народ, як порівняти його до московського приміром, – далеко розумнійший, освіченійший, проворнійший. З України находили на Московщину люди, що там заводили школи, бібліотеки, вчили, писали і друкували. Довгий час усі вищі духівники в Московщині були з українців, бо своїх учених там не було. Довгі часи Московщина жила українською наукою, поки своєї нарешті не розвела, працею та заходами тих же українських учених». Продовження →

Перед нами маленька, але дуже цінна книжечка. Цінна тут не означає, що вона коштує багато грошей. Це означає внутрішнє духовне багатство, яким автор на її сторінках ділиться зі своїми читачами, які люб­лять і плекають слово, передусім рідне.

Проблема вічна й завжди актуальна. Особливо сьогодні в нашому патогенному інформаційному й комунікативному просторі, який, як ніколи, засмічений бруднослів’ям: триповерховим матом, лайкою. Лихослів’я, особливі патологічні слова, матюки стали елементом сленгової культури. Сьогодні багато людей різних рівнів, різного віку й статі не мислять себе без лайки і матів. Людей із брудною душею і логікою можна зустріти всюди: на вулиці, у магазинах, лікарнях, транспорті, коридорах навчальних закладів і навіть вдома. Бруднослів’я стало своєрідним комунікативним засобом між підлеглими та керівництвом, особливо популярним є лихослів’я у мовленні молоді, а люди, чисті в мові, зустрічаються не так часто. Основних причин того декілька: брак культури, неповага до слова, духовна бідність, відсутність взаємозв’язку серця й мови, негативні емоції в результаті суспільних життєвих умов, зневіра в людських цінностях (мораль, гідність, честь, совість), зневажливе ставлення до святих понять. А якщо йдеться про совість, то хотілося б особливо зауважити, що в недалекому минулому її часто наділяли атрибутами: совість робітника, совість селянина, лікаря тощо. Совісті означення не потрібні. Вона або є, або її немає. Продовження →

Під час Великого терору 1936/37 років в історії дияволіади, що фізично винищила найвидатніші особистості багатьох народів, зокрема українського, один з найжорстокіших злочинів – Сандормоська трагедія.

Сандормох – це лісове урочище в Медвежогорському районі Карелії (Російська федерація), за 19 км від міста Повенець. 1937 р. на площі в 10 гектарів розстріляли там 9 500 осіб. Переважно це були в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів. Зокрема, протягом 27 жовтня, 3-4 листопада 1937 року 1111 в’язнів соловецького етапу розстріляно в Сандормосі за вироком трійки НКВД по Ленінградській області, як звучало в документі, «в ознаменование 20-летия Великого Октября». Особистим виконавцем злочину був капітан держбезпеки Михаїл Матвєєв.

Протягом довгих десятиліть старанно оберігали таємницю того окаянного злочину. Однак у 1995 р. завдяки директору Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал» Веніаміну Іофе розшукано розстрільні списки. 2 липня 1997 р. спільна експедиція Карельського і Петербурзького «Меморіалів» виявила місце злочину. 27 жовтня 1997 р. там уперше провели Дні Пам’яті. У них взяла участь делегація з України у складі Євгена Сверстюка, Івана Драча, Лариси та Тетяни Крушельницьких. Продовження →

Урочище Сандармох як місце розстрілу і поховання 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення (рос. СТОН) після тривалих пошуків і вивчення архівів НКВД знайдене пошуковою групою С.-Петербурзького та Карельського «Меморіалів» влітку 1997р. біля міста Медвежьєгорськ у Карелії. Пізньої осені цього ж року вперше відзначали Дні пам’яті жертв Великого терору – масових розстрілів 1937 р. (за вироками «особливих трійок» без слідства і суду) на честь 20-х роковин Жовтневої революції. «Меморіал» запросив делегації з усіх кінців колишнього СРСР та нащадків (кого вдалося знайти) тих, хто упокоївся у Сандармосі після звинувачень, знущань, вибивання показів, голоду, холоду, принижень табірного життя.

Кінець жовтня – це в Карелії вже зима, перший сніг вкрив землю не дуже щільно, але чітко вирисував і відтінив розстрільні ями – безмежне поле майже однакових (4 на 4 метри) контурів. У кожній з них скелети з однаковою діркою в потилиці від кулі капітана Матвєєва, викликаного з Ленінграда «спеціаліста з виконання вироків». Продовження →