Львівський національний університет імені Івана Франка – один із найпрестижніших вищих ­нав­ча­ль­них закладів не лише України, а й Європи. Він гідно представляє українську академічну спільноту в світі. Підписано 76 договорів про співпрацю зі зарубіжними установами. Львівський університет разом із десятьма університетами європейських країн виборов наступний етап програми Євросоюзу “Еразмус – Мундус”. Львівський національний університет імені Івана Франка здійснює активну діяльність щодо підписання Хартії європейських університетів.
У структурі Університету функціонують 18 факультетів, 3 коледжі, 7 науково-дослідних інститутів, Інститут післядипломної освіти, Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад, Наукова бібліотека, 6 музеїв. Готують фахівців відповідно до отриманих ліцензій за 16 галузями, 52 напрямами та 91 спеціальністю на сімнадцяти факультетах, трьох коледжах і двох філіях у м. Продовження →

14 жовтня 1875 року, в день Святої Покрови, на філософський факультет Львівського університету записався талановитий випускник Дрогобицької гімназії – Іван Франко. Покидаючи провінційне галицьке містечко, молодий спудей особливо нетерпляче прагнув пізнати смак університетського життя, сподівався запричаститися поживою багатої книжної мудрості численних львівських бібліотек (згодом, пізнавши оту “морську глибину”, у статті “Ученицька бібліотека в Дрогобичі” (1878) з жалем згадував про мізерні фонди гімназійної книгозбірні), очікував почути живе та свіже слово з уст славних університетських професорів. З перших днів навчання колишній дрогобицький “питомець” активно пірнув у студентський товариський рух, де одразу ж опинився перед вибором: чи ставати членом москвофільського “Академічного кружка”, чи приєднатися до народовського “Дружнього лихваря”. Продовження →

Діялося у Ченстохові в найближчу суботу після дня Очищення Найсвятішої Діви Марії, а саме 5 лютого року Божого тисяча шістсот шістдесят першого.

Перед актами Коронної Метрики великої канцелярії поставши особисто велебний отець Анджей Сікорський, пресвітер Товариства Ісуса, теолог найяснішого і найпревелебнішого у Христі панотця Миколая на Пражмові Пражмовського, єпископа Луцького і Берестейського, великого коронного канцлера, вніс до цих актів на розгляд привілей Львівському колегіуму побожних отців Товариства Ісуса на створення там нової Академії; [привілей] ласкаво визнаний нами недавно, нашою рукою підписаний і великою коронною печаткою скріплений, чинний, цілий і неушкоджений, зміст [якого не викликає] жодного сумніву, прохає прийняти [привілей] і йому ж видати з тих же актів автентичний відпис. Продовження →

1.    Драч Іван Федорович
2.    Кірик Фелікс
3.    Рудницький Леонід
4.    Альфред Ян
5.    Куйбіда Василь Степанович
6.    Павличко Дмитро Васильович
7.    Бродин Михайло Семенович
8.    Семиноженко Володимир Петрович
9.    Онишкевич-Залеська Лариса
10.    Дзюба Іван Михайлович
11.    Штільфрід Бернгард
12.    Голов’як Тадеуш
13.    Біланюк Олекса-Мирон
14.    Тарасюк Борис Іванович
15.    Скрипник Ігор Володимирович
16.    Аксер Єжи
17.    Колодко Ґжегож
18.    Юхновський Ігор Рафаїлович
19.    Сверстюк Євген Олександрович
20.    Мантль Вольфґанґ
21.    Костенко Ліна Василівна
22. Продовження →

Історія філософського факультету Львівського університету

Традиція викладання філософії у Львівському університеті має давню історію, яка розпочалася ще 1612 р., коли у Львівській єзуїтській колегії відкрили клас філософії. У цьому класі студенти впродовж трьох років вивчали цикл філософських дисциплін: першого року – логіку, другого – фізику з елементами математики, астрономії та метеорології, третього – метафізику, що ділилася на онтологію, космологію, психологію, натуральну теологію й етику.
Філософію, згідно із “Ratio stu­dio­rum”, програмою єзуїтського шкіль­ниц­тва, тлумачили як підготовчий курс до богослов’я. Вивчення філософії базувалося на вченні Аристотеля і прихильних до його творчості коментаторів – Томи Аквінського, Франциска Суареза. Першими викладачами філософії у Львівській єзуїтській колегії були, зокрема, поляк Якуб Големовський (1612/15), англієць Роберт Бедфорді (1615/17), прус Томас Ельзановський (1622/23 – філософія, 1623/24 – метафізика), русини Станіслав Тарановський (1634/36), Симош Квапиш (1637/38, 1638/39, 1639/40) та ін. Продовження →

Михайло Грушевський, професор кафедри всесвітньої історії з особливим оглядом історії Східної Європи і руської мовою викладання (1894–1914)

Боротьба українського народу за освіту рідною мовою була однією з яскравих сторінок суспільно-політичного та громадського життя Галицького краю. На погляд одного з учасників цих подій, “вона не тільки розбурхала нашу сонну суспільність, але й стала справою європейською, новочасною, модерною”. Важливим її аспектом були змагання за український університет у Львові, що зумовили гучний резонанс не лише в Австро-Угорщині, а й у суспільній думці Європи.
Чи не найбільш запекле українсько-польське суперництво розгорнулося в царині освіти, адже здобування знань рідною мовою ставало необхідною передумовою подальшого розвитку українського національного організму. Наприкінці ХІХ ст. Продовження →

З другої половини ХІХ ст. Львівський університет став потужним центром модерного розвитку наук природничого циклу. Зокрема, геофізики й астрономії, біології, хімії і фізики, геології та географії. Цей процес був зумовлений двома чинниками: 1) розвитком філософської парадигми позитивізму і в цьому контексті т. зв. стислих наук; 2) новими потребами епохи індустріалізму, що швидко розвивалася. Загалом це виявилося у становленні системи наук про Землю й підготовці фахівців у цій сфері, які завжди розвивалися у європейському руслі.

Біологічна наука і освіта
Перші дослідження з біології проводили ще за часів єзуїтської колегії (1661–1773), тут займалися фармакологією, яка тоді ґрунтувалася лише на травах. Описано багато лікарських рослин, зібрано гербарії, розроблено методики виготовлення з них ліків і їх застосування.
Особливий поступ відбувся після приєднання Галичини до Австрійської імперії. Продовження →

Серед кам’яних мовчазних будинків і гамірних вулиць стародавнього Львова заховався зелений куточок, який у будь-яку пору року здатний причарувати своєю красою. Однією з таких рукотворних перлин є Ботанічний сад Львівського національного університету імені Івана Франка – один з найдавніших садів в Україні.
Заснував Ботанічний сад у 1852 році професор Г. Лобажевський на території старого саду монастиря отців Тринітаріїв (вул. Кирила і Мефодія, 4). Саме тут було закладено дендропарк в англійському стилі, збудовано теплиці та високу оранжерею з високим каркасом, створено колекцію квітниково-декоративних рослин та рослин місцевої флори. Живими свідками тих далеких часів і подій є тис ягідний, заввишки 12 м, велетенський горіх чорний, а також архітектурні споруди середини ХІХ ст., що створюють камеральний куточок у серці міста. Продовження →

Учасники наукового семінару з історії освіти і шкільництва під керівництвом проф. С. Лемпіцького, 1928 р.

Витоки педагогічної освіти у Львівському університеті сягають початку ХІХ ст. У 1805 р. Університет реорганізували в ліцей зі збереженням базової навчальної програми. Саме в період функціонування Університету в статусі ліцею прийнято ухвалу Міністерства освіти і віровизнань про започаткування викладання у Львові предмета педагогіки в межах підготовки вчителів для середньої ланки освіти. 1812 р. в навчальній програмі Університету з’явився лекційний курс педагогічного спрямування. З цього року почала свій відлік педагогічна підготовка студентів у Львівському університеті. Першим викладачем навчальної дисципліни “Педагогіка, або Наука про виховання” став Вацлав Фойґт, який до цього працював на викладацькій роботі в Академічній гімназії міста Праги, згодом – надзвичайним професором логіки, метафізики, етики і педагогіки Ягеллонського університету. Продовження →

Від античної епохи, куди сягають корені семи вільних мистецтв, крізь університетське середньовіччя та велич і вишуканість гуманізму і бароко, до модерних часів з їх генною інженерією та комп’ютерною революцією, із упевненим крокуванням до здобутків прийдешнього, саме бібліотека – класична чи електронна – є незглибимим джерелом знань та основою академічної освіти і виховання.
Заснована 1608 р., коли місто уже славилося своїми видавцями і книгозбірнями шкіл та міщан, бібліотека стала важливим осередком розвитку науки і освіти, популярним далеко за межами України. Унікальна книгозбірня, як слушно стверджували романтики, справді стала підґрунтям і початком Університету – і 1661 р., коли було видано фундаційний привілей, і 1784 р., коли формувався Йосифінський університет, і в новітніх умовах, коли, зі здобуттям Львівським університетом почесного статусу національного 1999 р. Продовження →