2 лютого 2015 року на факультеті міжнародних відносин відбулась відкрита лекція юриста Департаменту міжнародних судових та арбітражних процесів американської юридичної фірми «Foley Hoag» Юрія Пархоменка на тему: «Перспективи захисту Україною у Міжнародному Суді ООН своїх міжнародних прав, порушених Російською Федерацією: погляд юриста-міжнародника з Вашингтону».
«Ми продовжуємо добру традицію факультету міжнародних відносин – спілкуватись і зустрічатися з відомими людьми, професіоналами нашого фаху. Сьогодні у гостях – один із, на мою думку, найкращих випускників факультету – Юрій Пархоменко. Він спеціалізується на міжнародному публічному праві та вирішенні міжнародних спорів», – зауважив професор Маркіян Мальський.  Продовження →

Міністерство освіти і науки України задекларувало курс на інноваційний розвиток вищих навчальних закладів, який став пріоритетом і для Львівського національного університету імені Івана Франка. Реалізація вказаного плану потребує чималих зусиль і відповідного стратегічного концепту, що базуватиметься на принципах відкритості, прозорості, системності і, передусім, науковості й доступності. Запорукою успішного функціонування та конкурентоздатності вишу в сучасних реаліях, безперечно, є розвиток науки в Університеті. Детальніше про те, з чого починається наука в Університеті, джерела фінансування наукових проектів, входження фахових університетських видань до наукометричних баз Scopus та Web of Science, розповів проректор з наукової роботи, член-кореспондент НАН України, доктор хімічних наук, професор Роман Гладишевський. Продовження →

13 січня 2015 року в Педагогічному коледжі відбулось чергове засідання Школи молодого викладача, яке цього разу було зосереджене довкола проблем мовленнєвої компетентності педагогів та індиві­дуально-диференційованих підходів у роботі зі студентами.
Розпочала роботу школи методист коледжу Романа Михайлишин, зазначивши, що дирекція коледжу кілька років тому відновила діяльність школи молодого викладача. Продовження →

Звичайне українське село – село однієї вулички. Невеличка звичайна сільська школа, збудована 103 роки тому.
А саме там, у цьому селі, у цій школі робив свої перші кроки до становлення маленький ще тоді Григорій Кочур – майбутній «феномен української культури», як він називав свого побратима-перекладача Миколу Лукаша.
Дорога веде попри районний центр Мену – селище юності Григорія Кочура – і до рідної школи Майстра, якому щодня доводилося долати чималий шмат дороги (3 км).
Шляхом до відкриттів стала поїздка науковців із різних філологічних установ України до рідних країв Григорія Порфировича. Делегацію пошановувачів представили: поет, етнограф і публіцист Микола Ткач; перекладач, поет і голова творчого об’єднання перекладачів Київської міської організації НСПУ Всеволод Ткаченко; Надзвичайний і Повноважний Посол України у Вірменії та Киргизії, перекладач і есеїст Олександр Божко; невістка Г. Кочура Марія Кочур, яка впродовж багатьох років разом із Андрієм Кочуром працюють у Літературному музеї Григорія Кочура, бібліотека якого нараховує понад 25 тисяч книг; лауреати Літературної премії імені Григорія Кочура, перекладачі та поетеси Олена Бросаліна й Олена Криштальська; учениця Григорія Кочура,  поетеса й перекладачка багатьох дитячих книг Надія Кир’ян; професор Київського університету ім. Бориса Грінченка, президент Української асоціації викладачів зарубіжної літератури, автор шкільних програм і підручників зі світової літератури Юрій Ковбасенко; викладачі Кочурової кафедри Франкового університету у Львові – Галина Пехник і Марія Кравцова.  Продовження →

7 листопада 2014 року група студентів третього курсу кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського націо­нального університету імені Івана Франка та двоє викладачів кафедри – доцент Тарас Шмігер і асистент Марія Кравцова – поїхали до міста Ірпінь Київської області, щоб вшанувати пам’ять Патрона кафедри. Саме тут, на вулиці Григорія Кочура, 12 (колишній вулиці Баумана, яка 1997 року була перейменована на честь Григорія Пор­фиро­вича) розташований будинок, у якому завдяки М. Рильському Григорій Кочур поселився після заслання, і в якому проживав із 1962 р. до дня смерті (15 грудня 1994 р.). Продовження →

Душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами»
Богдан Пісний

Хто такий Ігор Костенко? Людина, Герой, Патріот, ідея якого житиме вічно! «Ще рік тому я й гадки не мав, що називатиму Ігоря Костенка – Героєм України. Студент-географ, який працював спортивним журналістом, мріяв про електростанцію, дописував і дописував в українську Вікіпедію і безмежно любив Україну. Таким його знають тепер. Таким його запам’ятали. Таким образ Ігоря залишиться у пам’яті кожного», – говорить про Ігоря Андрій Сеньків. Але тоді, у листопаді-лютому, на Майдані ніхто не думав про героїзм, ніхто не дивився один на одного як на героя, а всі думали про перемогу, перемогу над злом, а Ігор знав що для цього потрібно.
Майбутній Герой України народився в селі Зубрець, Бучацького району, Тернопільської області 31 грудня 1991 року. Закінчив Бучацький колегіум ім. Святого Йосафата і 2009 року вступив на І курс географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка за напрямом «Менеджмент». Продовження →

Сергій Кемський
Спогади друзів

Олександр Сорба,
друг дитинства, земляк:
Сергій дуже любив життя! Я підозрюю, що давалось це йому нелегко, адже на його не довгий вік випало чимало випробувань, друзі про це знають, і деколи здавалось, що терпіти вже несила… Але щось надломлене в його душі щоразу зросталось і вибухало новим фонтаном оптимізму та людинолюбства. Він дійсно любив людей і це давало йому силу! При цьому люди були цікаві йому не як предмет для споглядання і відстороненого аналізу. Кожна людина, навіть ті, з ким він був ледве знайомий, ставала йому близькою та небайдужою. Просто інакше Сергій не міг, інакше він би зрадив самому собі. Така була особливість його природи.
Саме тому я, не потребуючи підтверджень, точно знав, що Сергій був на Майдані від першого дня. Не заради слави чи пошанування, не задля перспективної кар’єри громадського діяча чи-то політика (він не був членом жодної партії чи громадського об’єднання, така була його принципова позиція), йому насправді було боляче за несправедливість і безчестя, злиденність, у яких живуть невинні люди. Продовження →

Роздум про книгу «Кухні мого покоління» Богдана Сольчаника

«Світ – це крихітна скрипка,  вона грає тільки для тебе…»

Нещодавно, перечитуючи щоденники Григора Тютюнника, натрапив на таке (подаю у власному перекладі): «На нашій планеті є тільки два людських права, на які ніхто з найбільш віртуозних суєсловів і падлюк не сміє замахнутися – це право – народитися і право – померти» (запис від 4 липня 1959 р.). Однак життя буває таким непередбачуваним, що volens nolens, а дає нам підстави опонувати великому українському повістяреві: його афористизований занотований здогад, як ледь чи не кожна зафіксована на папір чи на інші носії думка, легкома спростовує усюдисуща реальність. Продовження →

За кілька днів після повернення однієї львівської журналістки із зони АТО ми телефоном домовилися про інтерв’ю. Відклавши слухавку, впіймала себе на думці, що востаннє, коли ми бачились з нею «на каві», я не серйозно сприйняла слова про те, що вона планує поїхати на Схід. Тоді ми попередньо узгоджували, що при зустрічі не говоритимемо про війну. Цього разу – навпаки. Мене цікавили її особисті спостереження, емоції та враження від почутого й побаченого на кордоні визволеної Луганської області зі самопроголошеними незаконними утвореннями. Разом із волонтерами львівської «Самооборони» Тетяна за 18 годин подолала 600 км передової: Сватово, Новоайдар, Лисичанськ, Щастя, Сєвєродонецьк, Старобельцево… Луганську ТЕС.  Продовження →

Півстоліття від дня смерті українського скульптора світової слави

Окремі показові факти пізнання артистичної творчості одного з найвидатніших мистців – експериментаторів світової культури ХХ століття українця Олександра Архипенка (30.05.1887 – 25.02.1964) в літературно-мистецькому процесі Франції та Бельгії минулого ХХ століття дозволяють частково заповнити невідому сторінку українсько-французькомовного культурного діалогу на рівні близьких до себе видів людської діяльності як-от поезія і малярство, література взагалі, мистецтвознавча критика, сценічне експериментування тощо. Французькомовне прочитання Олександра Архипенка знає понад півстолітню історію, воно знаменне залученням до цього культурологічного процесу декількох неординарних особистостей, серед яких одне з найбільш оригінальних явищ французької і світової поезії, поет Гійом Аполлінер (1880–1918) і класик бельгійської французькомовної літератури прозаїк і літературознавець Франц Елленс (1881–1972), а також окремі французькомовні мистецтвознавці, які активно працювали в галузі мистецької критики. Продовження →