Учасники міжфакультетського Дискусійного клубу присвятили цілий місяць подіям Арабської весни.

У часи, здавалося б, прогресу новітніх технологій і стрімкого інформаційного буму українське суспільство, а студентство зокрема, зіткнулося з проблемою інтелектуального “безробіття”. Саме з цим намагаються боротися учасники міжфакультетського Дискусійного клубу (Debate Club) на базі факультету журналістики.

Після “соціального” вересня настав жовтень “революцій”. Цей місяць був присвячений подіям Арабської весни. Також, окрім аналізу арабського суспільства та низки суспільно-політичних процесів, Дискусійний клуб ознайомився з культурою Близького Сходу та намагався знайти невидимі мости з європейською цивілізацією. Варто нагадати, що Дискусійний клуб щотижня працює в іншому форматі. Наприклад, у рамках DC Read учасники читають та аналізують публікації, статті. DC Watch – організовують перегляди актуальних документальних чи художніх фільмів. Третя платформа – DC Talk – це відкриті лекції, майстер-класи з істориками, політологами, журналістами та громадськими діячами. І останній, підсумковий, етап – DC Debate, тобто дебати, під час яких студенти вчаться аргументовано й переконливо відстоювати свою позицію. Також у DC щомісяця осмислюють публіцистику видатних українців, проводячи круглі столи “Бронебійна публіцистика: шляхи формування національної свідомості”.

Продовження →

Щороку на початку жовтня в корпусі економічного факультету Франкового університету панує дивне пожвавлення: у сонячний день студенти ходять із парасолями чи прикрашають себе новорічним дощиком, викладачі переодягаються у спортивну форму та йдуть грати у футбол зі студентами, беруть участь у наукових квестах. Ці незвичні події спричинені святкуванням Дня кібернетика, який організовує і святкує вся кібернетична спільнота Університету.

Хто ж такі ці кібернетики? Яку науку освоюють і творять вони? Певною мірою можуть дати відповідь на ці запитання зокрема учасники цьогорічного наукового конкурсу (квесту) “Мовою малюнка”.

Продовження →

Європейський вибір був зроблений Україною одразу з проголошенням державної незалежності. Національна самоідентифікація як європейської держави була задекларована ще 5 грудня 1991 р. у “Зверненні до парламентів і народів світу” у зв’язку з підтвердженням на референдумі Акту проголошення незалежності України.1 Законодавче закріплення європейська мета отримала в схвалених 2 липня 1993 р. Верховною Радою основних напрямах зовнішньої політики України2, в яких зазначалось, що укладання з Європейськими Співтовариствами Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) стане першим етапом просування України до асоційованого, а згодом – до повного членства в цій організації. (Одразу варто зауважити, що у цьому випадку й часто у засобах масової інформації термін “асоційоване членство в ЄС” вживається помилково, оскільки стосовно відносин із третіми країнами (не членами організації) такої форми членства установчі договори Європейського Союзу не передбачають, а мова йде про встановлення відносин асоціації, як особливої форми поглибленого співробітництва з Європейським Союзом).

Продовження →

Я прочитав майже всі книжки професора А. Содомори. І кожна з них – особлива, своєрідна залежно від мети і поставлених автором завдань, від обставин і часу творення.

Свого часу я вже наголошував, що професор А. Содомора творить завжди: коли читає, пише, перекладає з іноземних мов, думає, жартує і сміється, коли в дорозі, ходить просто Львовом і спостерігає. Результатом такої праці є його книга “Сльози речей”, назва якої навіяна словами античного Вергілія. Вона дорога і особлива для її автора та сприймається небайдужим читачем як незвична милозвучна гармонія словесних картин письменника та його серця.

Продовження →

Видатний німецький учений-єгиптолог, письменник Геогр Еберс говорив: “Хто жив так, що його пам’ять свято зберігається в душах людей, яких він любив, той, я думаю, зробив свою справу для продовження існування й після смерті”… Так жив і син відомої письменниці Ірини Вільде Ярема Полотнюк – викладач Львівського університету, талановитий учений, сходознавець, поліглот, перекладач, письменник. Аби віддати шану його світлій постаті, поділитися пам’яттю своєї душі про друга, колегу, вчителя, батька і просто Людину, 9 жовтня 2013 року у конференц-залі філологічного факультету ЛНУ імені Івана Франка зібралося чисельне товариство тих, хто знав і шанував Ярему Євгеновича. Організатором вечора пам’яті стала кафедра сходознавства, відкрита у Львівському університеті 1997 року саме з ініціативи Яреми Полотнюка – її першого завідувача.

Продовження →

Від 14 жовтня 2012 року стартував спільний інформаційно-бібліографічний проект Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка й управління внутрішньої політики Львівської міської ради – “Львів 100 років тому”. Головним завданням цього проекту є популяризація та збереження періодичних видань, унікального джерела історії щоденного життя нашого міста, його політичного, релігійного, інтелектуального та культурного виміру. Як і в давні часи, читачі, смакуючи ранкову каву, мають гарну нагоду ознайомитись із найактуальнішими новинами львівських газет… сторічної давності. За словами координатора проекту, завідувача сектора бібліології Наукової бібліотеки Ігоря Петрія, популяризація колекцій періодичних видань Університету за підтримки міської ради продовжує традиції тісного зв’язку міста з академічним середовищем, а також формує читацьке середовище. Прикметно, що першою “повноцінною” газетою в Україні став тижневик “Gazette de Leopol”, що виходив упродовж 1776 р. саме у Львові. А 15 травня 1848 р. у нашому місті побачила світ перша газета українською мовою – “Зоря Галицька”.

Продовження →

У головному читальному залі Наукової бібліотеки Університету 3 жовтня 2013 року відбулася  презентація  видання “Екслібриси Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка”.  Екслібрис, або власницький знак книголюба, емблема його бібліотеки, дає можливість досліджувати, вивчати історію формування книгозбірні нашого Університету. У книзі представлено хронологію відібраних екслібрисів, що охоплює період тривалістю понад 300 років,  ґенезу та поширення різних технік графіки, етичні вподобання людей певних епох; серед них – власницькі знаки відомих діячів культури та мистецтва, титулованих осіб і відомих політичних діячів, колекціонерів, меценатів, учених і дослідників,  викладачів Львівського, Ягеллонського та Варшавського університетів.

Директор Наукової бібліотеки Василь Кметь, який є редактором презентованого видання, привітав присутніх і коротко розповів про шлях від ідеї видання каталогу екслібрисів до її втілення в ошатну книгу. На переконання Василя Кметя, дискусії та пошуки шляхів і моделей виконання стали запорукою якості видання, а також підставою для налагодження співпраці з колегами інших установ, які допомагали, консультували та сприяли в процесі пошуку й ідентифікації необхідної інформації. Також Василь Федорович висловив сподівання, що семінар-презентація буде багатим на враження і запросив до слова автора-упорядника видання  Наталію Кіт-Копистянську.

Продовження →

Архиєпископ-емерит УГКЦ Любомир Гузар зустрівся зі студентами й викладачами юридичного факультету, які 17 жовтня у Дзеркальній залі нашого Університету організували презентацію його аудіокниги “Суспільство і закон”. Декан юридичного факультету, професор Андрій Бойко, представляючи електронне видання, поділився особистими враженням від прослуханої книги, виокремив важливі кореляції Божого закону й людської поведінки, паритету права та інтересів людини, на яких акцентує увагу Блаженнійший Любомир Гузар у “Суспільстві і законі”. Відповідаючи на запитання, Любомир Гузар щиро й однозначно в книзі стверджує, що одностатеві шлюби є неприродними, а “права людини повинні відповідати природі й призначенню, оскільки лише міжстатеві шлюби забезпечують гармонію та відтворення суспільства”. Андрій Михайлович зацитував Блаженнійшого, коли йшлося про проблему вибору людини, якщо світські закони суперечать Божому: “Треба чинити так, як велить закон Божий! Любомир Гузар наводить приклад монахів, які під час ІІ світової війни переховували єврейські сім’ї. Вони порушували закони нацистської держави, але діяли згідно закону Божого”. А приклад поведінки Йосипа Сліпого, який загинув за переконання, невинно засуджений та ув’язнений, слугує взірцем смирення людини у прийнятті кари.

Продовження →

Щороку, у червневі та листопадові дні, українська громадськість вшановує пам’ять “Будителя галицького люду”, отця Маркіяна Шашкевича. Згадуємо й тих, хто спричинився до прослави пам’яті поета. Одним із них був професор Львівського національного університету імені Івана Франка, учень Михайла Грушевського, історик Мирон Кордуба.

Літературна, літературознавча та перекладацька діяльність Мирона Кордуби (1876–1947) охоплює ті роки його життя, коли майбутній професор історії, а тоді двадцятирічний молодий науковець, можливо, плекав потаємні мрії стати письменником, літератором чи перекладачем; його літературні проби, що дістали схвалення Івана Франка й Осипа Маковея, а надто художні переклади, датуються переважно 1896–1897 рр., коли Мирон Кордуба дебютував як письменник й активно друкувався на сторінках “Неділі” (1895), “Буковини” (1896–1897), а згодом і “Діла” (1907–1908). Згадуючи оповідання М. Кордуби “Бобо”, І. Франко говорив про “гарну як на початкуючого автора працю. Видно там добру знайомість життя, а тип сім’ї “попа-аристократа” виведений досить вірно і пластично” [8, т. 29, с. 474].

Продовження →

На початку вересня 2013 року розпочався цикл ювілейних авторських концертів заслуженого діяча мистецтв України, композитора, піаніста, професора, доктора мистецтвознавства, декана факультету культури та мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка Олександра Козаренка. Будучи безпосереднім учасником одного з концертів, який я мав честь провести як диригент з Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії, хотів би донести до широкого загалу свої роздуми, які виникали в мене під час підготовки, виконання творів ювіляра; поділитися квінтесенцією враження вже після концерту, яка, скільки б часу не минуло, назавжди залишиться зі мною.

Програма, послідовність виконання творів у концерті була дуже вдалою. По-іншому й не могло бути, бо продумав її сам композитор, який найкраще знає глибинну суть своїх творів, отже, чітко бачить, як вибудувати почерговість їх у динамічно-наскрізно-драматичному розвитку.

Ми представили високоповажаній публіці в концертному залі імені С. Людкевича симфонічні та оперні твори О. Козаренка. А це були: “Чакона” для симфонічного оркестру, концерт для скрипки з оркестром, камерна опера “Час покаяння”, “Епістоли” знову ж таки для симфонічного оркестру. Деякі з творів 15 років не виконувалися, і ми змогли спостерігати, по-суті, їхнє друге народження, або ж відродження на сцені.

Продовження →