23 травня 2013 року в Актовій залі Університету відбулася Урочиста академія до Днів пам’яті Івана Франка. Слово про Каменяра “Апостолові праці: універсалізм Франкового генія” виголосив кандидат філологічних наук, завідувач відділу франкознавства Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України Микола Легкий. Микола Зіновійович наголосив на надзвичайній працездатності Івана Франка як визначальній рисі його характеру. Доповідач переконаний, що “найкращим ліком для письменника у хвилини розради та сумнівів у тогочасних реаліях була праця для грядущих поколінь, на які він повсякчас сподівався і про які думав”. На підтвердження цього постулату дослідник творчості Івана Франка навів рядки зі спогадів М. Грушевського “Апостолові праці” про догмат титанічної праці як основного принципу тогочасного покоління, про різносторонність діяльності, яку демонстрував Великий Каменяр. За словами М. Грушевського, Іван Франко – “чорнороб духу, який не цурався ніякої праці”, обіймав цілий обшир людських інтересів.

Наслідком такої подвижницької праці Івана Франка була національна ідея, адже “…все, що йде поза інтересами нації, є фарисейством..”, й основне першочергове завдання українців, на думку Каменяра, – “витворити з народу націю, суцільний організм”, а для цього потрібно “…ум гострити”, “лиш борися – не мирися, краще впадь, але не зрадь!”. Іван Франко був письменником-новатором, генієм і пророком, який закликав: “Нам пора для Украйни жить…”, а на початку ХХ століття передбачив теперішню незалежність… Продовження →

28 травня 2013 року, у дев’яносто сьомі роковини від дня смерті Івана Франка, українського письменника, публіциста, перекладача, ученого, громадського та політичного діяча, університетська спільнота вшанувала пам’ять геніального мислителя з феноменальним самоусвідомленням, взявши участь у панахиді, яка відбулася на могилі Титана Духу.

Знаково, що саме цього дня виповнилося 80 років від часу встановлення пам’ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі. Нагадаємо, що 28 травня 1916 року перестало битися серце Великого Каменяра. І лише 1933 року на новому місці перепоховання було відкрито пам’ятник за проектом архітектора з Наддніпрянщини Сергія Литвиненка. Земля Личакова прийняла у свої обійми прах поета, пам’ять про якого житиме вічно.

Громадською панахидою за участю пароха Церкви Святої Софії Сергія Олійнічука та хору “Благовіст” Церкви Святого Архистратига Михаїла відзначено ці дві пам’ятні для кожного українця дати. Продовження →

30 травня 2013 року в Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулось урочисте засідання наукового семінару “Перехресні стежки” та поетичний вечір “Якби ти знав, як много важить слово…”, які стали продовженням хорошої традиції щорічного урочистого відзначення “Франкових днів” у нашій альма-матер.

З вітальним словом до присутніх звернувся Святослав Пилипчук – філолог, фольклорист, франкознавець, директор Інституту франкознавства, наголосивши, що “найкращий спосіб пошани Івана Франка – звернення до його наукового доробку та праць”. А найкращим способом початку роботи семінару була декламація частини прологу до поеми “Мойсей” – однієї з перлин творчого доробку Каменяра:

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу… Продовження →

Передача чужоземної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями.
Іван Франко

З ініціативи кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура 24 квітня 2013 року відбувся урочистий вечір, присвячений постаті Василя Мисика, а також його доробку в українській перекладній літературі.

Вплив перекладної літератури на світовідчуття людства, роль художнього й наукового перекладу в утворенні й виробленні норм літературної мови – загальновизнані. Українська перекладацька традиція – багатовікова. Наша історія склалася так трагічно, що українська мова й література – дійові важелі формування нації в умовах бездержавності – ніколи не функціонували в нормальних умовах. Саме тому перекладна література відіграє надзвичайно важливу роль у нашому культурному житті і як зберігач духовних цінностей, і як виховний засіб, і як засіб самовираження нації. Якщо у вкрай несприятливих політичних умовах наша література все ж розвивалася в руслі загальноєвропейського літературного процесу, то в цьому велика заслуга художнього перекладу. Слушно писав один із найобдарованіших українських перекладачів ХІХ сторіччя М. Старицький у “Заспіві” до власного перекладу романтичної поеми Дж. Ґ. Байрона “Mazeppa”:

…Британця пісню голосну
Я переклав на рідну мову,
Щоб неокриленому Слову
Добути силу чарівну. Продовження →

21 травня 2013 року студентська рада факультету іноземних мов запросила всіх поціновувачів поетичного слова на презентацію збірки віршів і перекладів, з великою любов’ю і трепетом укладеної студентами, аспірантами та викладачами факультету. “Сад твоїх пісень” – рядок із ліричних роздумів Лесі Мелешко, студентки ІІІ курсу кафедри міжкультурної комунікації і перекладу, послужив назвою для цієї збірки і для цієї зустрічі в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка.

В уяві, напевно, кожної людини, сад – магічно-чарівливе місце, де крізь гілля з яблуневим цвітом тремтить рожева смужечка сонця, творячи магію почуттів. Сад – містичне дійство, сад людського духа. Тут панують закони Космосу. Тут небо споглядає на тебе. Трава пахне дитинством. Співає серце, намагаючись збагнути світ, що всередині нас. Тут – твоя Батьківщина. Продовження →

У Радянському Союзі українські поети вважались “небажаними елементами”, а Микола Бажан був “бажаним” не тільки через свою політичну орієнтацію, яка сьогодні тавром лежить на поетах-членах КПРС, але головно через свою працю, якій він присвятив усе життя.

Його творчий доробок – значний. Слід згадати редакторську, перекладацьку та освітню діяльність поета, його сценарії, лібрето й окреслити сфери його впливу. Незважаючи на деяку політичну спрямованість, його творчість – патріотична, наповнена красою, болем і розумінням.

Вивчати детально творчість поета я почала під час написання магістерської праці про Миколу Бажана як перекладача п’єси В. Шекспіра “The Tempest”. Щоб більше дізнатися про Миколу Платоновича як поета та перекладача, відвідую Київський літературно-меморіальний музей-квартиру Миколи Бажана. Його багата експозиція передає атмосферу доби, за якої жив і творив письменник. У Києві, за сприяння професора Роксолани Зорівчак, познайомилась із Марією Тимошенко, племінницею поета, яка зростала, а згодом часто бувала в домі Миколи Платоновича. За професією Марія Миколаївна – кандидат архітектури, доцент кафедри архітектури в Національному авіаційному університеті. Попри особливості свого фаху, Марія Миколаївна глибоко обізнана з творчим доробком Миколи Платоновича. Вона поділилася зі мною своїми думками щодо значного внесоку Миколи Платоновича в поступ української культури, наукової думки й українського суспільства загалом. Продовження →

“Книгу в руки – й до науки!” – здавна знаний заклик. Серед тих книжок найчастіше – підручник. Те, що під рукою, по що раз по раз сягаємо рукою. Залежно від того, яким є той підручник, наука може бути мукою (надто, коли мова про латину), або – радістю.

У нашому випадку (підручник “Латинська мова для математиків і фізиків” авторства М. Домбровського, О. Вацеби, Х. Куйбіди та М. Тсомпаніс) буде таки радістю. Книга будить живе зацікавлення, розкриває широкі гуманітарні обрії, і це тим важливіше, що підручник начебто орієнтований на “вузьких” спеціалістів – математиків і фізиків. Це фактично перша спроба цілком нового способу впровадження студента у світ “мертвої” латини. Гортаючи сторінки підручника, мимоволі ловимо себе на думці, що то не сторінки, не заняття, а чудові віконця, крізь які зазираємо в такий далекий, а все ж близький нам світ, якому Європа завдячує своїм відродженням.

Як це вдалося авторам підручника? Передусім завдяки їхньому розумінню, що таке латина для неспеціалістів: це не практика вив­чення правил і виконання вправ, а власне – ті згадані віконця, які дозволять студентові ступити стежками – до Евкліда, Архімеда, Горація, зрозуміти, що вони, ті постаті, – не там, у давнині, а серед нас (“тут і тепер”); освіта без того стала б просто сукупністю знань. Продовження →

На кафедрі неорганічної хімії Львівського національного університету імені Івана Франка 18 травня 2013 року відбувся II (підсумковий) очний етап четвертого обласного конкурсу “Кристали майбутнього”.

Конкурс започатковано 2010 року під назвою “Кристали навколо нас”. З того часу він став щорічним – “Кристали в техніці” (2011 р.), “Кристали і симетрія” (2012). Конкурс проходить під патронатом засновника Львівської кристалохімічної школи професора Євгена Гладишевського, а переможці отримують премії імені Євгена Гладишевського.

Метою заходу є популяризація хімічних знань серед учнів, розвиток їхніх інтелектуальних здібностей, науково-дослідницьких навиків, активізація пізнавальної діяльності, підтримка талановитих учнів та якісне оновлення змісту і методів позашкільної освіти. Продовження →

З 3 до 5 квітня 2013 року в Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” проходив ІІ етап Всеукраїнської студентської олімпіади з технічної механіки, в якій взяли участь студенти ІІ курсу механіко-математичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Андрій Василишин, Василина Солтис і Наталія Штаюра. Львів представляли також команди НУ “Львівська політехніка” та Національного аграрного університету. Крім Львова, в олімпіаді взяли участь студенти вищих навчальних закладів Києва, Дніпропетровська, Мелітополя, Івано-Франківська, Полтави, Севастополя, Харкова й інших міст України. Разом майже 60 студентів.

У Києві нас привітно зустріли, провели екскурсії, зокрема корпусами університету й ознайомили з його історією. Ми приємно були вражені тим, що на кожному поверсі університетської біб­ліотеки університету багатьма тісними рядами розміщено портрети видатних українських учених, письменників, пое­тів, художників, композиторів, артистів, істориків, громадсько-політичних діячів, спортсменів та інших визначних людей України. Незабутнє враження справив на нас маятник Фуко висотою близько 20 м. Продовження →

Існують міста, які потрібно відвідати, міста, які важко оминути, і ті, в які неможливо не повернутися. В одне з таких міст ми повертаємося щороку – це Познань, саме там ось уже третій рік поспіль проходить практика наших студентів-філологів, кафедри українського прикладного мовознавства.

Тринадцять студентів: Олена Бурковська, Анна Смерека, Наталя Фарина, Ірина Семусьо, Ірина Чорна, Марія Савчук, Галина Фітель, Наталія Філь, Ольга Сеньків, Катерина Скиба, Ірина Телюх, Тетяна Химич, Анна Садова під керів­ниц­твом доцента кафедри Ніни Станкевич упродовж двох тижнів у квітні цього року проходили практику в Познанському університеті імені Адама Міцкевича.

Львівських студентів зустріли директор Інституту російської філології професор Анджей Сітарський та завідувач Закладу україністики професор Тетяна Космеда, викладачі та студенти-україністи. Директор розповів про діяльність Інституту, поділився планами його розвитку, зокрема перспективою відкриття магістратури та створення спеціальності “Українсько-англійська філологія”, а також побажав, щоб перебування в Познані було сонячним, плідним у навчанні, багатим на культурні знахідки, цікавим у спілкуванні з польськими студентами. Продовження →