За підтримки Посольства Америки в Україні Центр англомовної академічної комунікації Львівського університету у співпраці з Навчально-методичним центром освіти м. Львова 24‑25 січня 2013 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка проведено дводенний Західноукраїнський інститут підвищення кваліфікації викладачів англійської мови на тему: “Практичні поради для викладачів англійської мови: інструментарій і творчість” (Empowering and inspiring EFL teachers: practical advice for the classroom), що за форматом відбувся як міжнародна конференція.

28 професійних американських викладачів англійської мови, які тимчасово працюють у Західній Європі, Кавказькому регіоні, Молдавії, Білорусії та в Росії, а також 10 українських викладачів провели семінари з методики викладання англійської мови та поділилися власним викладацьким досвідом. У заході взяли участь понад 300 викладачів університетів, вчителів середніх шкіл та мовних курсів з 17-ти регіонів України. Дискусії стосувалися таких тем: використання технологій у вивченні іноземної мови; викладання англійської мови дітям; інтегрування в іноземну мову через розвиток навичок; викладання англійської для спеціальних цілей; обговорення проблеми оцінювання знань; вивчення англійської мови для академічних цілей; розвиток міжкультурної співпраці. Формат конференції обумовлював проведення одногодинних семінарів-дискусій, у ході яких лектор допомагав слухачам вирішувати актуальні проблеми та специфіку викладання англійської мови або ж поглиблювати знання щодо методів дослідження. Продовження →

Львівський національний університет імені Івана Франка увійшов до четвірки ВНЗ України, у яких проводять спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді, серед яких, зокрема, й Національний університет “Юридична академія України імені Ярослава Мудрого” (м. Харків), Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет “Одеська юридична академія”.

Спеціальна підготовка кандидатів на посаду судді відбувається згідно із Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року, яким, зокрема, передбачено, що спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включає теоретичне та практичне навчання за денною (очною) чи заочною формами. Організацію спеціальної підготовки здійснює Національна школа суддів України. Програма, навчальний план і порядок проходження спеціальної підготовки, а також перелік юридичних вищих навчальних закладів, де готуватимуть кандидатів на посаду судді, затверджує постійно діючий орган у системі судоустрою – Вища кваліфікаційна комісія суддів України, яка займається кадровою політикою. Вона дбає не лише про добір кандидатів на посаду судді вперше, а й регулює їхню подальшу кар’єру, веде дисциплінарне провадження щодо суддів тощо. Вища кваліфікаційна комісія суддів України, до складу якої входять представники суддівського корпусу, визначає найбільш гідних претендентів за процедурою анонімного тестування, що дає змогу досягти максимальної об’єктивності. Продовження →

Володимир Вернадський, 1900 р.

(до 150-річчя від дня народження)

12 березня 2013 р. минає 150 років від дня народження геніального вченого-енциклопедиста, мислителя світового рівня, українця за походженням, академіка Володимира Вернадського. Ученому були властиві універсальність і нетривіальність мислення, унікальна архітектоніка наукових побудов, гуманістичний підхід до аналізу й вирішення будь-яких наукових, суспільних чи політичних проблем. “В.І. Вернадський – явище унікальне в історії науки і мистецтва з часів Відродження, лише тоді існували унікальні генії” (А.М. Лапо “Миры Вернадского: от кристалла до ноосферы”. Антология литературы о В.И. Вернадском за сто лет (1898–1998). Спб. 2000.).

Народився В.І. Вернадський 12 березня 1863 р. у Петербурзі в родині І.В. Вернадського, яка мала українське коріння (батько був професором Київського університету св. Володимира). Дитинство і юність Володимира пройшли в Харкові. Тут йому приносили радість книги українських письменників (Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова та ін.), спілкування і розмови з батьком і двоюрідним дядьком – відомим письменником Є. Короленком, а також літні перебування у знаменитій Основі – садибі українського письменника Т. Квітки-Основ’яненка. Продовження →

Урочисте відкриття меморіальної дошки академіку Борисові Гнєденку (1912–1995)

15 січня 2013 року на механіко-математичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь академіка Бориса Гнєденка – фундатора  української ймовірнісно-статистичної наукової школи.

Вшанування пам’яті видатного вченого стало важливою подією у науковому та культурному житті Університету, а також для цілої наукової школи теорії ймовірностей, представленої гроном послідовників та учнів академіка Бориса Гнєденка як в Україні, так і за її межами.

Зі Львовом і Львівським університетом пов’язані чотири роки життя вченого. Тут він, зокрема, завершив роботу над підручником “Курс теорії ймовірностей”, який пізніше багатократно перевидавали різними мовами. Учений одержує у Львові низку своїх відомих математичних результатів і публікує монографію “Граничні розподілу для сум незалежних випадкових величин”. За оцінкою фахівців, Б.В. Гнєденко зіграв важливу роль у становленні української школи теорії ймовірностей. Він приніс спочатку до Львова, а пізніше до Києва ідеї московської ймовірнісної школи, лідером якої був знаменитий математик А.М. Колмогоров. 1945 року Б.В. Гнєденко був обраний членом-кореспондентом, а 1948 року – дійсним членом Академії наук України. Після Львова вчений їде до Києва, а звідти повертається в Москву, у Московський університет, де завідує після Колмогорова кафедрою теорії ймовірностей. Продовження →

(до річниці пам’яті Ярослава Дашкевича)

За життя його називали видатним українським істориком, а коли він пішов із життя – став для нас Людиною Історії… Відомий вірменіст, сходознавець, бібліограф, джерелознавець, археограф, історик, історіограф, виписуючи “Постаті української історії”, сам був тією Постаттю, чия наукова спадщина на сьогодні вже сягнула 2 тис. бібліографічних описів, а життєвий шлях і позиція як Ученого та Громадянина надихатимуть не одне покоління його учнів і послідовників.

Майже три роки минуло з того часу, коли 25 лютого 2010 року нас залишив видатний Учений сучасності, талановитий організатор науки, учитель і наставник для багатьох науковців, визначний громадський діяч, керівник Львівського відділення української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, завідувач кафедри сходознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор Ярослав Дашкевич. Продовження →

Відомому вченому в галузі інтерметалічних сполук, одному з фундаторів Львівської кристалохімічної школи Михайлові Теслюку 14 квітня 2013 р. виповнилося б дев’яносто років. Цей талановитий науковець був відомим у світі своїми здобутками на ниві вивчення інтерметалічних сполук зі структурою фаз Лавеса та залишив по собі світлу пам’ять у серцях тих, хто знав його. Він опублікував п’ятдесяти праць у фахових журналах і написав монографію, якою зараз користуються сотні вчених для систематизації своїх досліджень.

На кафедрі неорганічної хімії 21 січня 2013 р. відбулась зустріч, присвячена пам’яті цієї великої особистості, яка згуртувала всіх людей, котрі знали чи чули про Михайла Юрійовича. Завідувач кафедри неорганічної хімії, член-кореспондент НАН України Роман Гладишевський розповів про здобутки Михайла Теслюка на науковій ниві та підкреслив, яке величезне значення мають вони сьогодні. На зустрічі також була присутня його учениця, професор кафедри аналітичної хімії Національного університету “Львівська політехніка” Дарія Семенишин. Вона багато згадувала про те, якою людиною був Михайло Юрійович та як багато він залишив по собі. “Зараз треба хімізувати Україну, повернути славу, яку здобували для неї такі великі люди, як Михайло Теслюк” – говорила Дарія Іванівна. Продовження →

Тарас Шевченко поступово займає належне йому місце в контексті світовому, у пантеоні вселюдської культури, серед її велетів, геніїв непроминальної слави. У колах українських іммігрантів та їхніх нащадків Т. Шевченко відомий з патріотичних міркувань як найсвятіший символ до болю коханої та в більшості випадків навіки втраченої Вітчизни. Попри те, що серед тлумачень його творів на різні мови ще не так багато перекладів високомистецьких, не лише окремі знавці, а й ширші читацькі кола (у тому числі й англомовні) призвичаюються сприймати Шевченкову творчість як одну з найяскравіших сторінок у світовій літературі.

У популяризації Шевченкової літературної та мистецької спадщини серед канадців беруть участь різні щодо світогляду, знання та таланту професійні перекладачі, письменники, публіцисти, громадські діячі, що накладає свій відбиток на сприймання творчості поета в Канаді. Матеріали канадської шевченкіани мають неоднакову історико-літературну вартість та заслуговують на критичну оцінку. До канадської, британської, американської та австралійської літератур творчість Т. Шевченка входить майже паралельно. Переклади його творів, критичні праці та популяризаторські статті про нього відкривають творчості українського поета шлях в усі чотири літератури. Продовження →

Дуже вагомий внесок Андрія Содомори в дослідження історії та теорії українського художнього перекладу. Його перекладознавчі праці, коментарі й передмови до численних перекладів та й самі оригінальні твори вміщають чимало роздумів, зокрема щодо перекладацьких жанрів, множинності перекладів, відтворення власних імен засобами цільової мови, перекладу літератури для дітей. Пишучи про Й. Кобіва у книзі “Лініями долі”, А. Содомора зазначив: “Перекладач, особливо з давніх мов, рідко лише перекладач” [3, c. 206]. Стверджене передусім стосується самого Андрія Олександровича. Постійно, дедалі інтенсивніше відчувається в його творах та критичних працях тенденція подавати античний матеріал в контексті загальнокультурного простору з акцентом на український компонент. У центрі уваги автора – Слово й переклад, пошуки точного Слова й барви. Мета Андрія Олександровича, як і в антич­ності, – поєднати образне мислення з наукою (те, чим вирізняється антична література, зокрема творчість Лукреція) та винести перекладознавчі проблеми на ширший читацький загал, не зменшуючи глибини дослідження. Досі, наскільки мені відомо, не було таких спроб окреслити головні перекладознавчі проблеми в художніх різно­жанрових, есеїстичних творах. Продовження →

Серебреник часів князя Володимира.

Досі над українським прапором, що увінчує купол Верховної Ради України, височить п’ятикутна зірка – символ сумнозвісного СРСР, політичний режим якого нещадно нищив українську націю та все, що з нею пов’язане. Але чи справедливо це щодо Державного Герба України?

Коли змінюється якась політична система, то в цю ж мить і змінюється символіка, яка нашвидкуруч фабрикується або нав’язується у вже готовій формі. Проте, беручи до уваги минулий воєнний атеїзм комуністичного “безладу” й сучасний стан справ, як сказав класик: “маємо, що маємо”…

Символи як виразники смисложиттєвих орієнтирів для етносу, народу чи нації є надзвичайно важливими. За їхньою допомогою можемо відчитувати минуле в його найяскравіших вираженнях. А без минулого, як ми розуміємо, майбутнє має туманно-присмеркові перспективи… Продовження →

Знати міф – означає наблизитися до таємниці походження всіх речей. Інакше кажучи, людина дізнається не лише про те, яким чином усе виникло, але також і про те, яким чином виявити це і відтворити, коли все зникне.

Мірча Еліаде

Мотана лялька, як дитяча іграшка, оберіг родини й роду, як могутній магічний талісман і символ вічності життя, втілення віри в добро та захист від злих сил, була відома в багатьох традиційних культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від Африки до Європи ще близько 5 тисяч років тому. Однак наукові джерела датують зародження цього мистецтва на теренах України ще 7 тисяч років тому, зокрема в Середній Наддніпрянщині, на Київщині. Зроблена з молитвою та любов’ю народна лялька-мотанка – один із найдревніших архетипічних символів Великої Матері, яка сотворила все суще та береже народжені нею душі.

Чому ми так мало знаємо про свою, українську ляльку, власне, як і про інші національні атрибути, – одне з болючих риторичних питань сьогодення.

Незабутньою зустріччю з дивом лялькової магії, миттю перетину грані простору й часу для багатьох став творчий доробок майстрині-лялькарки, випускниці географічного факультету Львівського університету, краєзнавця Ярослави Сенюк. Виставку її робіт експонували у Виставковій залі Університету впродовж січня 2013 року. “Це настільки прадавньо, настільки сучасно, філософсько, дитинно, світло, барвисто, стильно, багато, що хочу прийти ще хоча б раз, аби ввібрати цю силу назавжди…”, – не можуть не хвилювати слова вдячних відвідувачів. Продовження →