Каменяр: Інформаційно-аналітичний часопис Львівського національного університету імені Івана Франка

Визначними місцями Львівщини

У рамках урочистих заходів з нагоди 400-річчя Наукової бібліотеки учасникам Міжнародної наукової конференції організували екскурсії вулицями давнього Львова, зокрема за маршрутами “Львів середньовічний”, “Львів мистецький” та “Храми Львова”. Завдяки студентам ІІІ і V курсів історичного факультету, серед яких найактивнішими були архіво­знавці Станіслав Безушко, Олена Віхоть, Павлина Воловецька, Марта Гатало, Ірина Кирилюк, Марія Кравченко, Оксана Лепак, Оксана Павлишин, Наталія Пахайчук, Лілія Скопик, Віра Трач, Наталія Трач, Дмитро Фелонюк, Оксана Шмігель, Дмитро Самолюк, Роман Яцикович, наші гості мали нагоду відкрити для себе таємничість бабиного літа у Львові, розрухати сонливість його левів та відчути справж­ній колорит того, що завжди залишатиметься неповторним для решти українських та зарубіжних міст – блиск львівського бруку, дзвінок львівського трамвая, запах львівської кави.
Формуючи маршрути прогулянок, які доповнювали програму секційних засідань і презентацій, молоді історики обирали шляхи до найцікавіших свідків княжої давнини. Продовження

“Антоничу 100-1”

“Антоничу 100-1” – під такою назвою 9 жовтня в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація перевидання другої прижиттєвої збірки поезій Богдана-Ігоря Антонича “Три перстені” та літературно-музична композиція з нагоди 99-ї річниці від дня народження поета. Символічно, що саме в залі його alma mater вшановували Антонича.
Любов і пошана до одного з найгеніальніших поетів в історії української літератури зібрала і наймолодших, і старших дослідників Антоничевого доробку, письменників, акторів, музикантів, літературознавців, студентів і просто поціновувачів літератури, які в теплій, неофіціозній атмосфері говорили про поета та насолоджувалися його творами.
Гостями урочистої події були відомі постаті української культури й науки: член-кореспондент НАН України, професор Микола Ільницький; лауреати Національної премії України ім. Т. Шевченка Ігор Калинець та Олег Стефанов; народний артист України, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор Богдан Козак; ректор Українського католицького університету, отець-доктор Борис Ґудзяк; письменник, літературознавець Віктор Неборак; заслужена артистка України Олександра Бонковська. Продовження

“Я тих повинен стати голосом…”

До 100-річчя від дня народження Григорія Кочура

Ми бо (не віриш?) в мистецтві
перекладу перші на світі.
Рильський і Кочур, і Зеров,
і Клен, і Лукаш – бездоганні.
                  І. Качуровський

Григорій Порфирович Кочур – один із найяскравіших талантів сучасного українського письменства, особистість Франкового взірця, людина легендарної пам’яті, всеосяжний культуролог, гуманітарій, поет, перекладач, історик i теоретик українського художнього перекладу. Слова з автобіографії Т. Шевченка “Історія мого життя – це частина історії моєї Вітчизни” заполонюють душу, коли намагаюся осмислити історико-літературне значения творчості Григорія Пор­фи­ро­вича Кочура. Літературу він сприймав як головну духовну опору народу в боротьбі нації за самозбереження. Продовження

Лєшек Колянкевич про “Світ видовищ культури”

28 жовтня у Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася чергова зустріч у рамках “Університетських діалогів”. Цього разу гостем нашого Університету був голова Комітету з культурознавства Польської академії наук, директор Інституту польської культури Варшавського університету, культуролог, антрополог театру Лєшек Колянкевич.
Цікавішого оповідача, ніж Лєшек Колянкевич, уявити важко. На науковій зустрічі з ним відчуваєш себе наче під час приватного діалогу, хоча регламент зберігається і говорить лектор, а емоції та запал, з яким він розповідає про екзотичні куточки світу чи екзотичні танці з богами в афробразилійській культурі, правдоподібність у людських стосунках чи театр-лабораторію Єжи Ґротовського, заряджають еквівалентним бажанням слухати.
Попри те, що зустріч відбувалася без допомоги перекладача, братньослов’янську польську мову, як назвав її сам гість, підсилену виразною жестикуляцією мовця, розуміли без труднощів. Продовження

Щедрий ужинок видавців

Доробок поліграфістів Видавничого центру Франкового університету щоразу поповнюється новими книжками. У цій публікації ми ознайомимо Вас, шановні прихильники друкованого слова, з виданнями, що недавно побачили світ завдяки університетським науковцям і колективу Видавничого центру, який у листопаді відзначить своє десятиріччя. Деякі з книжок уже є на полицях нової книгарні, що у 118-й кімнаті головного корпусу нашого Університету.

У пошуку рівноваги

Автор – Михайло Присяжний
Присяжний М. П. У пошуку рівноваги. – Львів: ПАІС, 2008. – 256 с.
Відповідальний за випуск – Руслан Водолазський. Літературний редактор – Оксана Панчишин. Комп’ютерне верстання – Світлана Костенко. Дизайн обкладинки – Світлана Костенко.
Уміщено нариси, статті, інтерв’ю, рецензії, публікації інших жанрів, які належать перу одного автора. Упродовж певного періоду він спостерігав за людьми і життям, досліджував новітні явища і події, прагнув заглянути у минувшину, у ближчу і дальшу перспективи. Продовження

Стежками важкої долі

А доля була нелегкою: аж ніяк не безтурботне дитинство, важкі студентські роки (позбавлення стипендії, арешт учителя Миколи Зерова), втрата доньки Оксани, страшні, проведені в нелюдських умовах роки заслання, розлука з дружиною Іриною Воронович та сином Андрієм.
Григорій Кочур – людина енциклопедичних знань, носій феноменальної пам’яті (на 81-му році життя скаржився на пам’ять, кажучи: “Автора пам’ятаю, назву книги пам’ятаю, рік і місце видання пам’ятаю, а сторінки не пам’ятаю”) народився не в той час, коли б міг безперешкодно втілювати в життя весь свій перекладацький потенціал. Та, попри каверзи буденного життя, щоденною непосильною працею Григорій Порфирович таки зумів досягти вершин перекладного мистецтва.
Будинок, куди після заслання повернувся Григорій Кочур і де мав змогу більше часу приділяти улюбленій справі перекладання, Михайлина Коцюбинська недаремно назвала “Ірпінським університетом” – у цій оселі завжди вітали любителів та поціновувачів слова, це дім, де народжувалися і вчилися майбутні перекладачі. Продовження

“Солодка Даруся” у постановці студентів-філологів

Під ногами – пожовкле кленове листя… Усі переступають через нього, щоб знайти собі місце… місце, де можна сісти… Але це не парк, що навпроти Університету, а прикрашений Студентський клуб. Дівчата принесли два мішки листя, щоб створити відповідну атмосферу для вистави за мотивами однойменного твору “Солодка Даруся” лауреата Шевченківської премії Марії Матіос.
А далі – переконлива гра акторів – студентів філологічного факультету 4-го курсу. Справжній український дух, який підкреслювали слайди, зняті в Шевченківському Гаю, та музика – здебільшого з репертуару “Тріо Мареничів”. На сцені у центрі уваги – нелегка доля дівчини Дарусі, від народження до зрілого віку. Це приголомшлива розповідь про нещадні жорна історії, людське зло і незнищенне добро, про природну толерантність людей різної крові і націй у часи історичних катаклізмів і про незбагненні пристрасті маленького серця.
Як тільки змогли студенти самостійно зорганізувати такий спектакль? Як дали собі раду із безліччю перешкод, які траплялися під час підготовки? Розповідає Марина Верхогляд, студентка 4-го курсу філологічного факультету: “Ідея створити виставу за цим твором виникла під час спецкурсу з “Історіографії української літератури”. Продовження

Кафедрі фізичного виховання – 60

23 – 25 жовтня 2008 року в житті кафедри фізичного виховання та спорту відбулася знаменна подія – Всеукраїнська науково-практична конференція “Теоретико-методичні основи організації фізичного виховання молоді”. Знаковим є те, що цей триденний захід, приурочений 60-річчю кафедри, проходив в Актовій залі Університету та в навчально-спортивному комплексі.
До участі в роботі конференції запросили провідних фахівців фізичного виховання, медиків, біологів, педагогів. На конференцію прибули делегати з 19 міст України. За словами організаторів, найбільше учасників було зі Львова, Дрогобича, Луцька, Луганська, Тернополя, Києва. Водночас на конференцію запросили понад 200 студентів та маґістрантів Університету.
Свої публікації на конференцію подали представники 25 вищих навчальних закладів із 10 областей України. Загалом – понад 150 авторів.
Вступним словом конференцію розпочала завідувач кафедри, доцент Р. Продовження

Дружба з хорошими результатами

1 – 4 жовтня спорткомплекс ЛНУ ім. Івана Франка приймав гостей із Харкова – відбувся другий етап турніру “Кубок дружби”.
На початку жовтня спортсмени Львівського національного університету імені Івана Франка та Харківського університету ім. В. Н. Каразіна зустрілися у товариському поєдинку в межах турніру “Кубок дружби”. Десять команд (по п’ять із кожного боку) виявили свою майстерність на трьох майданчиках: міні-футбольному, баскетбольному та волейбольному. Протистояння тривало між трьома чоловічими (міні-футбол, баскетбол, волейбол) та двома жіночими (баскетбол, волейбол) університетськими збірними.
Попри початок навчального року, львів’яни продемонстрували чудовий рівень підготовки і “на­дружили” аж чотири перемоги. Перемогти харків’янок не вдалося лише нашим волейболісткам.
Цьогоріч це вже друга спортивна зустріч двох університетів у такому складі. У квітні львівські команди гостювали в Харкові, тож жовтневі змагання стали візитом харків’ян у відповідь. Продовження

Як Ви святкуєте День студента?

Як, де, коли і з ким студенти нашого Університету святкують свій професійний, названий на їхню честь день – День студента? Чим займаються цього дня і що роблять, аби він запам’ятався? Опитавши декількох наших спудеїв, дійшла висновку, що не важливо, як і де студенти проводять цей день, основне – відсвяткувати його, і то весело.

Оля, 5 курс, філологічний факультет
День студента для мене, можна сказати, – найкраще свято, бо я щороку його оригінально святкую, і щоразу інакше. Цей день завжди залишає нові спогади. Торік ми з усіма однокурсниками відвідали Карпати – це було незабутньо. Тоді, пригадую, уже випав перший сніг і ми намагалися з’їжджати на санчатах. Звісно, снігу ще було недостатньо, тому ми просто валялися у грязюці. Але це аж ніяк не зіпсувало прекрасних спогадів, а залишило просто чудовий слід у моєму житті.

. Продовження