2 листопада 2012 року на факультеті іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках вивчення курсу «Релігієзнавство» відбувся науково-теоретичний диспут на тему: «Моральні засади християнського віровчення». Це вже другий захід такого формату на факультеті, адже традиція проведення студентських диспутів, своєрідних конференцій у практиці творчої викладацької діяльності професора кафедри теорії та історії культури Анатолія Яртися – давня і звична активна форма співпраці зі студентами на багатьох факультетах Університету.

Учасники диспуту виступили з цікавими й глибоко змістовними доповідями, присвяченими проблемам виникнення та розповсюдження християнства – однієї з найпоширеніших релігій світу. Загальновідомо, що кожен третій житель планети позиціонує себе приналежним до цієї релігії; причетним до проблем ідейних джерел формування християнства. Студенти висловили свої міркування з приводу існування в науковому світі трьох найпоширеніших концепцій походження Ісуса Христа. Толерантна позиція в підході до навчально-виховного процесу у словах Анатолія Васильовича: «Повинен існувати плюралізм точок зору, кожен студент має право розділити ту чи іншу думку». Продовження →

З 19 до 21 вересня 2012 року хімічний факультет нашого Університету гостинно приймав учасників II Школи молодих науковців «Сучасні дифракційні методи структурного аналізу». І Школа під назвою «Дифракційні методи визначення будови речовини» проходила 4-6 травня минулого року. Ініціатором проведення цієї серії шкіл є кафедра неорганічної хімії Львівського національного університету імені Івана Франка, де дифракційні методи дослідження кристалічної структури почали розвиватися ще в 50-х роках минулого століття. Метою цьогорічної школи було ознайомити учасників із сучасними рентгенівськими дифракційними методами дослідження будови речовини, продемонструвати спеціальне обладнання та експериментальне використання рентгенівської дифракції, а також удосконалити знання з розрахункових методів рентгеноструктурного аналізу.

Серед організаторів – Львівський національний університет імені Івана Франка, Західний науковий центр Національної академії наук України, а також Комітет кристалографів України. Спонсором виступив Міжнародний центр дифракційних даних (ICDD, США). До організації та проведення Школи були залучені молоді науковці та аспіранти кафедри неорганічної хімії. Продовження →

Руйнування мови –
основи національної культури –
це вже не просто вина,
а злочин держави перед народом

А. Мокренко

Як не парадоксально, однак щорічні відзначення Дня української писемності та мови в незалежній Україні все частіше нагадують «крик душі» чи прохання про допомогу. Прикро, що нашим манкуртам (не дивуймося чужинцям!) вдається перетворити колись неспокійну й нескорену націю у «рабів, які не мають слова», які не спроможні стати на свій захист. Підступно, але впевнено нам нав’язали свою волю, узаконивши право вільного функціонування «мови міжнаціонального спілкування».

Здавалося б, українському уряду не повинно бути байдуже, яке мовне обличчя має сьогодні українська освіта й наука. «Чия освіта, того й мова», – добре знана істина, якою в усі часи керуються антиукраїнські сили на всіх розшматованих теренах нашої держави. Саме через освіту проходить основний вектор асиміляційних процесів української мови. «Народ повинен учитися, народ хоче вчитися; якщо ми не дамо йому умов і засобів учитися на своїй мові – він стане учитися на чужій – і наша народність загине з освітою народу», – писав на початку 60-их років XIX століття М. Костомаров. Російська правляча верхівка та її «ставленики» в Україні добре це усвідомили. І продовжують робити все для того, щоб українці «загинули з освітою». Академік М. Грушевський писав: «Український народ, як порівняти його до московського приміром, – далеко розумнійший, освіченійший, проворнійший. З України находили на Московщину люди, що там заводили школи, бібліотеки, вчили, писали і друкували. Довгий час усі вищі духівники в Московщині були з українців, бо своїх учених там не було. Довгі часи Московщина жила українською наукою, поки своєї нарешті не розвела, працею та заходами тих же українських учених». Продовження →

Перед нами маленька, але дуже цінна книжечка. Цінна тут не означає, що вона коштує багато грошей. Це означає внутрішнє духовне багатство, яким автор на її сторінках ділиться зі своїми читачами, які люб­лять і плекають слово, передусім рідне.

Проблема вічна й завжди актуальна. Особливо сьогодні в нашому патогенному інформаційному й комунікативному просторі, який, як ніколи, засмічений бруднослів’ям: триповерховим матом, лайкою. Лихослів’я, особливі патологічні слова, матюки стали елементом сленгової культури. Сьогодні багато людей різних рівнів, різного віку й статі не мислять себе без лайки і матів. Людей із брудною душею і логікою можна зустріти всюди: на вулиці, у магазинах, лікарнях, транспорті, коридорах навчальних закладів і навіть вдома. Бруднослів’я стало своєрідним комунікативним засобом між підлеглими та керівництвом, особливо популярним є лихослів’я у мовленні молоді, а люди, чисті в мові, зустрічаються не так часто. Основних причин того декілька: брак культури, неповага до слова, духовна бідність, відсутність взаємозв’язку серця й мови, негативні емоції в результаті суспільних життєвих умов, зневіра в людських цінностях (мораль, гідність, честь, совість), зневажливе ставлення до святих понять. А якщо йдеться про совість, то хотілося б особливо зауважити, що в недалекому минулому її часто наділяли атрибутами: совість робітника, совість селянина, лікаря тощо. Совісті означення не потрібні. Вона або є, або її немає. Продовження →

Під час Великого терору 1936/37 років в історії дияволіади, що фізично винищила найвидатніші особистості багатьох народів, зокрема українського, один з найжорстокіших злочинів – Сандормоська трагедія.

Сандормох – це лісове урочище в Медвежогорському районі Карелії (Російська федерація), за 19 км від міста Повенець. 1937 р. на площі в 10 гектарів розстріляли там 9 500 осіб. Переважно це були в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів. Зокрема, протягом 27 жовтня, 3-4 листопада 1937 року 1111 в’язнів соловецького етапу розстріляно в Сандормосі за вироком трійки НКВД по Ленінградській області, як звучало в документі, «в ознаменование 20-летия Великого Октября». Особистим виконавцем злочину був капітан держбезпеки Михаїл Матвєєв.

Протягом довгих десятиліть старанно оберігали таємницю того окаянного злочину. Однак у 1995 р. завдяки директору Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал» Веніаміну Іофе розшукано розстрільні списки. 2 липня 1997 р. спільна експедиція Карельського і Петербурзького «Меморіалів» виявила місце злочину. 27 жовтня 1997 р. там уперше провели Дні Пам’яті. У них взяла участь делегація з України у складі Євгена Сверстюка, Івана Драча, Лариси та Тетяни Крушельницьких. Продовження →

Урочище Сандармох як місце розстрілу і поховання 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення (рос. СТОН) після тривалих пошуків і вивчення архівів НКВД знайдене пошуковою групою С.-Петербурзького та Карельського «Меморіалів» влітку 1997р. біля міста Медвежьєгорськ у Карелії. Пізньої осені цього ж року вперше відзначали Дні пам’яті жертв Великого терору – масових розстрілів 1937 р. (за вироками «особливих трійок» без слідства і суду) на честь 20-х роковин Жовтневої революції. «Меморіал» запросив делегації з усіх кінців колишнього СРСР та нащадків (кого вдалося знайти) тих, хто упокоївся у Сандармосі після звинувачень, знущань, вибивання показів, голоду, холоду, принижень табірного життя.

Кінець жовтня – це в Карелії вже зима, перший сніг вкрив землю не дуже щільно, але чітко вирисував і відтінив розстрільні ями – безмежне поле майже однакових (4 на 4 метри) контурів. У кожній з них скелети з однаковою діркою в потилиці від кулі капітана Матвєєва, викликаного з Ленінграда «спеціаліста з виконання вироків». Продовження →

У рамках відзначення 70-ї річниці з дня заснування Української повстанської армії Львівський національний університет імені Івана Франка провів низку заходів для вшанування наших героїв.

Розпочалися урочистості ще у вересні спільно з Львівською обласною радою, Головним управлінням з питань внутрішньої політики, преси та інформації Львівської обласної державної адміністрації, інформації Львівської обласної державної адміністрації, Інститутом українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Міжнародною науковою конференцією «Українська повстанська армія в контексті національно-визвольної боротьби народів Центрально-Східної Європи», у яких взяли участь не лише історики Львова й України, а й учені, почесні гості, з Франції, Чехії, Словаччини, Польщі та Литви.

«Феномен УПА полягає в тому, що вона, на відміну від інших аналогічних рухів Опору, виникла на базі високої організованості населення, звідки черпала всі свої сили та ресурси», – наголосила заступник директора з виховної роботи Педагогічного коледжу, кандидат історичних наук Оксана Сурмач під час зустрічі зі старшим науковим співробітником Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Ігорем Дерев’яним. Продовження →

Жовтень видався досить багатим на події для кафедри історії та теорії соціології ЛНУ ім. Івана Франка. Лише зазначимо, що цього року наші соціологи святкували своє 10-річчя від часу створення кафедри, а також у рамках відзначення Дня Львівського національного університету імені Івана Франка традиційно були господарями щорічного VI Міжнародного соціологічного форуму «Дискретність чи неперервність? (Ре)Інституціоналізація соціології в Україні».

Важливо зазначити, що учасниками цьогорічного форуму стали представники вищих навчальних закладів і наукових установ усіх регіонів України, а почесними гостями були: професор Стівен Блум (Університет Південного Іллінойсу), стипендіат програми імені Фулбрайта; Богдан Вєнцкєвіч, доцент, ад’юнкт із Люблінського католицького університету та візитуючий професор Грегорі Сандстром із Вільнюса.

Про особливості форуму – у розмові нашого кореспондента з Наталією Черниш, завідувачем кафедри історії та теорії соціології ЛНУ ім. Івана Франка, одним із перших в Україні докторів соціологічних наук, заслуженим професором. Продовження →

У Львівському національному університеті імені Івана Франка на факультеті журналістики проведено Міжнародну науково-практичну конференцію «Сучасна новинна журналістика: тенденції розвитку, форми подання, суспільний резонанс».

«Чи много важить слово?»

25 жовтня в конференц-залі факультету міжнародних відносин відбувся круглий стіл «Чи много важить слово, або Яка інформація потрібна суспільству?» за участі відомих медійників Львова та гостей з Києва. Продовження →

Останній день заключної виставки проекту «Від голки з ниткою до об’єктива» Ірини Бердаль-Шевчик добіг кінця. Казка, що протягом двох тижнів тішила очі гостів та відвідувачів Виставкової зали, закінчилась. Та була права Ліна Костенко, що «кожен фініш – це, по суті, старт», адже пані Ірина не збирається зупинятися. Майстриня поділилась з нами своїми творчими планами та відкрила деякі секрети свого успіху.

– Розкажіть про свій шлях до того, як ви вирішили створити власну казку?

– Як народилась моя казка? Напевно, це почалось ще тоді, коли я була маленькою і, дивлячись на те, як в руках мого батька народжуються шедеври з дерева, я теж хотіла робити щось цікаве своїми руками. Коли вчилась у школі пробувала малювати – живопис, квіти, а також малювала на березовій корі. Пробувала плести з соломи, робила аплікації. Але, це все було мені не настільки близьким, як писанкарство. Допомогла мені відкритись в цьому виді народного мистецтва моя мама. Саме вона попросила мене у великодній кошик зробити якусь особливу прикрасу. Я й зробила 3 чи 4 писанки на справжньому яйці. Вони були настільки вдалими, що мама вже 10 років носить їх у своєму великодньому кошику. Напевно, це і були перші рядки моєї казки… Продовження →