Міжнародний грецький театр під егідою Посольства Греції в Україні та за підтримки Фундації А. Г. Левендіса представив у Львівському національному університеті ім. Івана Франка моновиставу “Апологія Сократа” за твором Платона, що вперше відбувалася у Львові. Режисер-постановник – Лукас Скипитарис, засновник і арт-директор відомого театрального центру “Театрон” у Нью-Йорку.
У всьому світі діахронічний твір Платона представляли вже 200 разів (у театрах, на фестивалях, у школах і університетах США, Великобританії, Греції, Кіпру, Франції, Туреччини, Канади, Люксембургу, ОАЕ та Уругваю). В Україні його вперше показали у Києві, Маріуполі та в Одесі.
“Апологія Сократа” – це 80-хвилинна інсценізація знаменитого самозахисту філософа перед Афінським судом у 339 році до Різдва Христового. В апології (як її передає учень Сократа – Платон) афінський мудрець захищає себе від політично тенденційних звинувачень у неповазі до богів і розбещуванні молоді, трактує питання моралі, справедливості, виховання, особистих чеснот і громадянської сміливості. Вистава відбувалася у формі сольного виступу, що відображав суть Сократової етики у безпосередній живій манері.
Зазначимо, що моновистава “Апологія Сократа” відбувалася у глядацькій залі Центру культури та дозвілля Університету у виконанні лауреата премії Еммі Янніса Сімонідіса. Актора по праву можна назвати мандрівним послом грецької культури, котрий не тільки відкриває її різним країнам та народам, а знаходить нових прихильників та друзів. Продовження →

У кабінеті кілька комп’ютерів – відразу видно, що людина, яка тут працює, любить техніку. І хто б міг подумати, що знаний математик у бездушні машини вкладає… душу. Про математику, поезію та кухню сьогодні розмовляємо з деканом механіко-математичного факультету, професором Михайлом Зарічним.
– Нещодавно відбувся Ваш творчий вечір. Багато студентів там зустріли?
– Чесно кажучи, забув про час. Коли опам’ятався, то зрозумів, що замість запланованих півтора години, зустріч триває майже дві. Чи багато людей прийшло? Трохи менше, ніж попе­ред­ньо­го разу, а тоді прийшло близько двохсот п’ятдесяти осіб. Як на поетичний вечір, то дуже багато. Вечір припав на 17 листопада, тому студентів було менше, ніж зазвичай, але все одно їх було багато. Про це гарно писала Віслава Шимборська: “На поетичний вечір приходять двадцятеро людей. Перші десять – родичі тих, хто виступає на сцені, а другі – ті, хто прийшов погрітись” (усміхається). У мене, на щастя, було більше глядачів. Продовження →

Цьогорічна осінь не відпускає Львів. Дивно, адже середина грудня минула, а справжнього снігу так і не було. Зрештою очікування завжди загартовує людину. З іншого ж боку, тільки в процесі очікування людина може глибше усвідомити те, наскільки сильним було її бажання. Мабуть, у таких “жартах природи” також є щось хороше, адже можемо насолоджуватись теплом. Щодо теплої атмосфери в академічному середовищі нашої alma-mater, то її забезпечують колективи Центру культури та дозвілля Львівського національного університету імені Івана Франка. Про те, які нагороди виборов (або ж просто заслужив) Університет у листопаді-грудні – далі.
Гурт автентичного співу “Барва” отримав подяку за активну участь в урочистостях з нагоди празника Братства “Введення в храм Пресвятої Богородиці” Львівської Духовної Семінарії Святого Духа. Народна капела бандуристок “Зоряниця”, отримала диплом за участь у фестивалі кобзарського мистецтва, присвяченому 100-річчю від дня народження Юрія Сінгалевича “Дзвени, бандуро!” та високу виконавську майстерність, збереження і популяризацію кобзарського мистецтва. Студенти Університету Василь Довгалюк і Тетяна Дануца вибороли друге місце у категорії хобі/клас на змаганнях із бальних танців. На цьому бальники не зупинились. Володимир Гринда та Іванна Москва взяли участь у 17-тих міжнародних змаганнях з танцювального спорту, де посіли третє місце у категорії “Початківці” в номінації “4 танці”. Приємно здивував Народний дівочий хор “Ліра”, який вкотре приніс додому перемогу. Дівчата вибороли перше місце у фестивалі хорового співу “Співаймо канон”. Неабияким професійним здобутком може похвалитись Народний Камерний оркестр, якого відзначили медаллю (див. фото) за значний вклад у національно-культурне відродження у номінації “Популяризація народного мистецтва та самодіяльної художньої творчості в Україні та за рубежем”.
Вітаємо колективи зі заслуженими перемогами. І пам’ятаймо, що особисті перемоги кожного з нас є важливим чинником у підтриманні незмінного лідерства Львівського національного університету імені Івана Франка.

Юлія Гриценко. Фото автора

(У 200-літній ювілей Маркіяна Шашкевича:
історико-літературознавчий аспект і сьогочасні проблеми…)

Продовження.
Початок у попередньому номері.

ІІ
Вставаймо!
Шашкевич будить!

Сьогодні на Україну йде наступ із боку проросійських сил, що в Україні сущі та наступ всіляких “затуліних” із кремлівського “отечества”, де імперська естафетна паличка оросійщення України вправно передається від покоління до покоління. Вона нікому не випадає з рук уже сотні літ. Чужинецьких руйнаторів України збагнути не важко, бо їх ідея загарбницька, а злодіянь своїх доморощених денаціоналізаторів, що цураються роду, його мови, історії та культури, хоч розіпнись – не збагнеш. Навіть Лейба Бронштейн – Червоний Лев і фанатик світової революції, себто Лев Троцький, без якого трагічні сторінки європейської історії, а втім й історії України першої половини ХХ ст., уявити важко, – не був аж таким відкрито запеклим українофобом, як нині табачниківсько-колєсніковський дует із бузиновими сателітами україноненависництва. До речі, 1937 р. Троцький спеціально українській політичній ситуації присвятив окрему статтю, в якій читаємо: “Українське питання, що його багато які уряди і багато які “соціалісти” й навіть “комуністи” намагалися забути чи відсунути у довгу шухляду історії, знову постало, тепер з подвоєною силою, на порядку денному. Нове загострення українського питання якнайтісніше пов’язане з виродженням Радянського Союзу і Комінтерну, успіхами фашизму і наближенням нової імперіалістичної війни. Розіп’ята між чотирма державами, Україна нині посіла у долі Європи те становище, яке займала у минулому Польща… Українському питанню суджено у ближчий період грати величезну роль у житті Європи… Ніде утиски, чистки і репресії, і взагалі всі різновиди бюрократичного хуліганства не набували такого вбивчого розмаху, як в Україні, у боротьбі зі сильними підспудними устремліннями українських мас до більшої свободи і самостійності. Радянська Україна стала для тоталітарної бюрократії адміністративною частиною економічного цілого і військової бази СРСР. Сталінська бюрократія, щоправда, зводить пам’ятники Шевченкові, але для того, щоб міцніше придушити цим пам’ятником український народ і змусити його мовою Кобзаря славити кремлівську кліку ґвалтівників”1. “Здається під цими словами Троцького, – каже відомий історик і публіцист Сергій Грабовський, – могли би підписатись і Бандера з Лебедем та Шухевичем, не кажучи вже про “шістдесятників””2. Продовження →

Очевидно, за моє терпіння
Бог сліпій мені послав прозріння…
Є життя, а що не бачать очі…
То не кожен має те, що хоче.
Кожен щось знаходить, щось втрачає –
Нам завжди чогось не вистачає…

Т. Фролова

29 листопада 2011 року в актовій залі Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка відбувся виховний захід, присвячений 190-й річниці винайдення шрифту Брайля.
У 1821 році Луї Брайль (1809 – 1852 рр.), учень Паризької школи для незрячих дітей, в майбутньому – відомий тифлопедагог, ознайомився з шифрувальним шрифтом для військових (т.зв. “нічним письмом” або сонографією) французького капітана-артилериста Шарля Барб’є. Літери складалися з рельєфних крапок, розташованих у двох горизонтальних стовпцях, кількість крапок у яких вказувала на порядковий номер рядка та букву в ньому. Прочитання дотиком пальців опуклих крапок, розташованих у формі прямокутника (шість крапок у висоту й дві крапки у ширину), за задумом автора, мало б суттєво полегшувати виконання місії солдатам на полі бою. І хоч військових ідея Ш. Барб’є не зацікавила, про фонетичне шифрування письма для спілкування незрячих замислилися вчені Паризького інституту сліпих, зокрема і юний Луї Брайль. “Якщо очі не можуть розповісти мені про людей, події, ідеї та картини, я знайду інший спосіб, як про це довідатись” – розпочав у 1821 році удосконалення запропонованої системи письма Луї Брайль. У 1829 році про брайлівський шрифт довідалися усі з праці винахідника “Спроби написання слів, музики та співу за допомогою крапок”. Продовження →

“06/11/2011…мене досі пере­пов­ню­ють емоції, я відчуваю таке піднесення, що це важко описати словами. Всередині все вирує з шаленою швидкістю. Спершу думала, що інтерв’ю не буде вдалим, бо Юрій Петрович тільки зранку повернувся до Львова з гастролей з Ніжина. Але…але щойно ми розпочали нашу бесіду, я не помітила як пролетів час. У мене склалося враження, що минуло лиш якихось мізерних п’ять хвилин. Якщо чесно, мені було настільки цікаво з Юрієм Петровичем, що хотілося спілкуватися з ним цілу вічність. Приємно, якщо при спілкуванні людина всміхається до тебе і поводиться невимушено. У таких випадках виникає відчуття, ніби ви вже давно знайомі…І я мала нагоду таке відчути…” ( запис із щоденника Христини Балагуш).

Ви запитаєте, чому я розпочала статтю саме із запису у своєму щоденнику? Як на мене, ті переживання, відчуття й емоції, які мене переповнювали під час і опісля інтерв’ю з Чековим Юрієм Петровичем, я б не змогла описати пізніше. Просто наша пам’ять діє таким чином, що з часом наші спогади викривляються і стають спотвореними, а ті слова, які я записала в період так званого азарту, є щирими, адже в цей момент я не думала ні про граматичні помилки, ні про те, що треба втиснути мою розповідь у якісь рамки, бо з часом хтось може це прочитати. Ні! Тоді над таким я не замислювалась.
Чомусь, згадуючи про Юрія Петровича Чекова, у моїй голові крутиться афоризм Артура Шопенгауера: “Звичайна людина піклується про те, як згаяти час, а талановита людина намагається його заповнити”. Згадую цю цитату тому, що інтерв’ю було записане не відразу. Для того, щоб здійснити свій задум, наша бесіда відкладалась декілька разів, бо Юрій Петрович постійно зайнятий: з ранку до вечора. Тоді я почала ставити собі запитання: чи цей чоловік колись спить? І ця зайнятість реальна. Юрій Петрович Чеков – помічник художнього керівника Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, актор та за сумісництвом викладач акторської майстерності на факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Одним словом, це людина, яка живе і працює заради інших, заради їхнього естетичного задоволення. Продовження →

Нещодавно у Львові відбулася презентація першого українського підручника з візантиністики, над яким спільно працювали львівські та харківські історики. Проте це не єдиний вектор спів­пра­ці українських візантиністів. Окрім роботи над підручником та науковими виданнями, участі у конференціях, візантиністи ведуть блог “Василевс. Українська візантиністика” та… допомагають студентам.

Ad fontes: Візантія стає ближчою
Візантійська імперія – одна з найбільших держав – навіть після своєї загибелі значно впливала на культуру інших держав. Ця країна між Сходом і Заходом, яка подарувала світові чимало геніальних творінь (і побутові винаходи, і літературні та філософські твори, іконопис та архітектура, а найважливіше – світосприйняття), не могла не зацікавити істориків. Першими історією Візантії зацікавилися французькі дослідники, згодом – німецькі й англійські, а потім і російські науковці. На теренах тодішньої Російської імперії Візантією чи не першими зацікавилися харківські науковці. Звісно, у ХІХ ст. дослідників історії Візантії цікавили близькі їм географічно чи світоглядно теми: слов’янсько-візантійські відносини й історія церкви і православ’я. М. Лавровський, М. Дрінов, О. Зернін стали зачинателями харківської візантиністики. А В. Надлер, досліджуючи епоху Юстиніана, охарактеризував Візантію як “один із найчудовіших феноменів всесвітньої історії”. Крізь призму розвитку української візантиністики не видається дивним те, що сьогодні у Харківському національному університеті ім. В. Каразіна зосереджена одна з найкращих візантиністичних шкіл. Продовження →

Студенти Університету повернулись з перемогою із ІІ Міжнародного студентського турніру з природничих наук, що проходив у Санкт-Петербурзькому державному університеті (Росія). У заочному відбірковому турі змагання взяли участь близько 25 команд з України, Білорусі, Росії та Казахстану.
Команда студентів хімічного факультету нашого Університету у складі: Нещадіна Андрія (ІІІ курс), Ардана Богдана (ІІІ курс), Фролова Дмитра (ІІ курс), Бойко Марини (ІІ курс), Морадь Вік­то­рії (І курс) та керівника команди, аспіранта хімічного факультету Пустовойченка Миколи посіла третє місце в очному турі студентського змагання.
Під час нашої зустрічі Микола Пустовойченко зі запалом розповідав про перебіг двох етапів студентського турніру, про враження від знайомства із колегами з інших країн і новий набутий досвід. Студенти підкреслили, що, незважаючи на конкуренцію, атмосфера змагань була дуже приязною і комфортною, адже всіх учасників об’єднувало захоплення хімією.
Суть турніру полягала в тому, що результати і бачення шляху розв’язання проблем учасники захищали усно, а команди-суперниці ставили додаткові запитання, вказували на слабкі сторони. У підсумку перемогли ті, які найбільш впевнено захищали свої результати і знайшли суттєві недоліки у розв’язках інших. Продовження →

Універсіада Львівщини серед ВНЗ

Легкоатлетичний крос
В Універсіаді Львівщини серед вищих навчальних закладів з легкоатлетичного кросу (1000 м) переможцями стали:
– Хамуляк Христина, (1 дорослий розряд), студентка географічного факультету 1 курсу, призер чемпіонату області;
– Грабовська Мар’яна, (канд. у майстри спорту) студентка 2 курсу факультету іноземних мов, член збірної області.
12 жовтня 2011 р. у Стрийському парку в індивідуальній першості на 1000 м дівчата здобули 1 місце.
До складу Університетської збірної з легкої атлетики входять:
Лопушанська Оксана – 1 курс, філософський факультет;
Бойко Ольга – 4 курс, економічний факультет;
Воляник Юлія – 2 курс, філологічний факультет;
Байсин Надія – 2 курс, економічний факультет. Продовження →

Чим відрізняється кір від інших інфекційних захворювань?
Це гостре інфекційне захворювання, яке характеризується загальною інтоксикацією, високою температурою тіла, катаром слизових оболонок дихальних шляхів та кон’юнктиви очей з наступною появою плямистого висипу.
Збудник кору – вірус. Захворювання надзвичайно контагіозне, джерелом інфекції є хворий на кір. Передача інфекції відбувається повітряно-крапельним шляхом на значні відстані – через коридори, сходові клітки, сусідні кімнати та квартири. Найбільша заразність спостерігається в початковому катаральному періоді та в перші дні висипання.
Сприятливість людини до вірусу кору дуже висока, тобто всі діти і дорослі, які не хворіли на кір, але були в контакті з хворим – захворіють!
Імунітет у дорослих є результатом перенесеної ними хвороби, а також вакцинації в дитинстві. Останнім часом збільшується питома вага хворих на кір серед молоді та дорослих, які не були імунізовані.
Вхідними воротами для вірусу є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів та кон’юнктива. У слизових оболонках та найближчих лімфатичних вузлах вірус швидко розмножується і масово проникає у кров – це перша хвиля розповсюдження вірусу, яка характеризується сильним запаленням слизових оболонок з висипкою в ротовій порожнині і високою температурою тіла. Продовження →