З нагоди 202-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка 9 березня 2016 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулась Урочиста академія, під час якої студенти факультету культури та мистецтв презентували інсценізацію містерії «Великий льох».
Слово про Тараса Шевченка як Апостола української нації виголосив Doctor Honoris Causa Львівського університету, письменник, лауреат Шевченківської премії Валерій Шевчук.
«Не можна не помітити цікавий феномен: попри час Шевченко залишається напрочуд актуальним для нас. Він – наш, а ми – його. І доки буде ця злука, доти ми будемо захищені не так іншими, як самі собою», – зауважив письменник. Продовження →

Одного з переломних днів Революції Гідності київські актори подарували майданівцям з франківської сотні невеличку розривку, запросивши їх на «прогон» вистави «Шева forever або солдат Шевченко». Годину десять хвилин із камерної сцени на Прорізній говорили таки музи. Натомленим хлопцям сподобалася гра акторського тріо (Р. Семисал, Ю. Шульган, Ю. Заремба), креатив режисера-сценариста (Р. Семисал), атмосфера театрального затишку… Та й тема не могла полишити байдужим: найважчий період життя Тараса, коли «знущальна муштра виснажує тіло, а заборона писати і малювати – душу. Україна стає далекою, примарною, безнадійною мрією… Єдине, що підтримує його – листування з найвідданішими друзями – княгинею Варварою Рєпніною, Михайлом Лазаревським і Миколою Костомаровим» (з анонсу афіші). Нібито й так, однак після «прогону» відчуття охопила амбівалентність. Нібито й так, та при цьому щось рішуче навспак… Перепитав у хлопців: може, то тільки в мене деренчить камертон?.. Та ні, визнають: постановка хороша, фахова, лиш ідея якась «гнилувата»… якось дивно, аби отакий Тарас Шевченко «написав те, що написав»… У вистави надривна тональність. Т. Шевченко карається, мучиться, якщо й не кається, то принаймні «по-людськи» дуже шкодує за зламаним особистим життям, рветься на волю й у розпачі визнає, що він уже не той, яким був раніше, що ми бачимо «изнанку» його колишнього… А ще він упродовж усієї вистави малює автопортрет, інтригуючи глядача оберненою в закулісся лицьовою стороною мольберта. Що то там за секрет? «Мить істини» настає під завісу. Очікуваним одкровенням виявляється портрет 1848–1849 років, на якому Тарас крокує берегом Аральського моря… без штанів і білизни… Крупним планом – оголені геніталії… Зрештою, кожен охочий має змогу оглянути цей автошарж у книзі Григорія Грабовича «Шевченко, якого не знаємо», чи, приміром, – у сумнозвісному опусі Олеся Бузини «Вурдалак Тарас Шевченко», де його вміщено біля титулу, вочевидь, яко свідчення граничної «відвертости» автора… До О. Бузини, ясна річ, запитань уже давно немає. Але от… «Шева forever…»?! Продовження →

З ініціативи кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка у співпраці з комісією семіотики соціально-культурних процесів ­Наукового товариства імені Шевченка відбувся семіотичний семінар за участю відомого мовознавця та дослідника творчості Тараса Шевченка Миколи Зубкова.
Відкрив засідання семінару голова комісії семіотики, завідувач кафедри філософії професор Анатолій Карась, зазначивши, що в березневі дні традиційно відбуваються сесії НТШ, присвячені життєтворчості Тараса Шевченка. Анатолій Феодосійович представив учасникам семінару відомого українського мовознавця, заслуженого працівника освіти України, упорядника унікального видання «Кобзаря» Тараса Шевченка Миколу Зубкова, який виступив із доповіддю на тему: «Поезія і цензура: видимі та невидимі бар’єри в сприйманні слова й думки Тараса Шевченка». Продовження →

У рамках відзначення 25-ої річниці Незалежності України та з нагоди 202-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка 25 березня 2016 року в Посольстві України в Китайській Народній Республіці відбулась презентація нового видання збірки поезій Шевченка китайською мовою в перекладі відомого літературознавця Ґе Баоцюаня (1913–2000).
Варто відзначити, що видавці вдало підібрали формат, використали добротний папір. Книжка ошатна, має закладки та суперобкладинку – в їхньому оформленні використано українські національні символи та кольори. Збірка відкривається безсмертним «Заповітом», а загалом містить 139 поетичних текстів Кобзаря. Упорядники уклали твори Шевченка в три розділи (перший: поезія 1837–1847 років; другий періоду заслання; третій – 1858–1861), кожен з яких відкривається відповідним автопортретом Кобзаря. Видання також містить передмови редактора й перекладача, а також стислі коментарі. Продовження →

Перший випускник акторського відділення кафедри театрознавства та акторської майстерності цього року отримав отримав звання заслуженого артиста України.
Уродженець Львова, актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Юрій ­Хвостенко – яскравий приклад вдалого творчого експерименту Львівського університету здобути акторську освіту в класичному навчальному закладі. У 1999–2003 роках під опікою досвідченого педагога, Народного артиста України, професора Богдана Козака відбувалося професійне становлення молодого митця сцени, який, розпочавши з простих комічних ролей, доріс до висот складного трагікомічного амплуа. Продовження →

Народний дівочий хор «Ліра» присвятив свій перший альбом 200-літньому ювілею Тараса Шевченка.
У концертному залі факультету культури і мистецтв 18 березня відбулася презентація першого, за 15-річну історію колективу, музичного альбому. Народний дівочий хор «Ліра» дебютував на новому професійному рівні з лірикою Тараса Шевченка.
«Студентському колективу зі змінним складом, коли щороку долучаються нові учасниці, а вже досвідчені покидають хор, дуже важко наважитися на випуск власного диску, – зізнається керівник і диригент хору Оксана Мельничук. – Але на певному етапі виникає потреба матеріалізації духовної роботи, якій ми віддані. Тому ми сьогодні маємо честь презентувати наш диск. Ми довго вагалися, якого Шевченка покажемо вам. Ми знаємо його за «Реве та стогне Дніпр широкий», за «Заповіт», за «Кавказ»… Проте його лірику, в якій так глибоко і трагічно оспівана жіноча доля, почуєш не так уже й часто. До того ж, у чому, як не у ліричній пісні, найкраще може розкритися дівочий хор?» Продовження →

Уже шостий рік поспіль наша університетська театрознавча спільнота приймає гостей із Харкова та Києва. Всеукраїнська студентська театрознавча конференція «Національний театр у європейському мистецькому просторі: становлення, розвиток, самобутність, взаємовпливи», що цьогоріч відбулась 6–9 квітня 2016 року на факультеті культури та мистецтв, є плідним майданчиком творчої зустрічі львівської, харківської та київської театрознавчих шкіл. Це чудова нагода для молодих майбутніх істориків, критиків, теоретиків та й практиків театру – живого академічного (у формі доповіді та її обговорення) і невимушеного (за «круглим столом», за кавою, у театрі) спілкування, обміну думками, враженнями, ідеями та досвідом.
Під час урочистого відкриття конференції декан привітав студентів привітав декан факультету культури і мистецтв Роман Крохмальний, який наголосив на важливості гуманітарних наук в умовах сучасної інформаційної війни та потребі якнайширшої культурної комунікації, формування позитивного іміджу України й у мистецькій сфері зокрема.
Завідувач кафедри театрознавства й акторської майстерності, професор Богдан Козак побажав учасникам конференції плідної роботи, цікавих дискусій і нових знайомств. Продовження →

Ігор Лісний – арт-менеджер і художник петриківського розпису 5 квітня в головному читальному залі Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка прочитав відкриту лекцію «Петриківка: від джерел до сучасності», у ході якої окреслив основні віхи історії розвитку петриківського розпису: від сакралізованого настінного декору до сучасного декоративного мистецтва.
Розповідь доповідача супроводжувалась цікавими ілюстраціями, які представляли взірці петриківського розпису на печах у 20-х рр. минулого сторіччя до оздоблень сучасних гаджетів традиційними петриківськими візерунками.
Але на початку була легенда… Продовження →

На факультеті іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка 10 березня 2016 року вшанували пам’ять доцента кафедри світової літератури ЛНУ імені Івана Франка Галини Леонтіївни Рубанової (21.03.1927 – 12.06.2011), яка працювала на кафедрі від 1950 року і до останніх днів свого життя. Про подругу, колегу, вчителя і легендарного лектора згадували декан факультету іноземних мов Володимир Сулим, доцент кафедри німецької філології Тетяна Буйницька, завідувач кафедри німецької філології Богдан Максимчук, доцент кафедри німецької філології Світлана Маценка, завідувач кафедри слов’янської філології Алла Татаренко, професор кафедри світової літератури Ольга Бандровська, доцент Олена Камаєва, старший викладач кафедри іноземних мов та технічного перекладу ЛДУБЖ Галина Пастушук. Проникнуті щирістю, вдячністю і глибокою пошаною спогади сприяли глибокій і душевній атмосфері вільної бесіди людей, об’єднаних захопленням літературою і діяльністю відданого їй ученого. Продовження →

Неймовірно таланить тим, на чиєму життєвому шляху зустрічаються віддані своїй справі наставники, які обережно, щоб не завдати шкоди природним задаткам людини, вміло й натхненно піклуються про те, щоб скеровувати і плекати особистість в її становленні, бути для неї певний час опорою, а тоді відпустити її, eже так ніколи і не звільнившись від відповідальності та турботи про своїх вихованців. «Щасливий той, – розмірковував про свого вчителя Гіперіон, герой знаменитого роману Фрідріха Гельдерліна, – кому в ранній юності довелося зустріти благородний дух людський!.. Яку рідкісну насолоду відчуваєш, коли душа в такий спосіб черпає сили, пізнає себе, набуває своєї цілісності й наш розум поступово постає у всеозброєнні». До таких, безумовно, належав Олексій Володимирович Кондзьолка, старший викладач кафедри німецької філології Львівського національного університету імені Івана Франка. Талановитий педагог і висококваліфікований філолог-германіст, він навчав не одне покоління студентів німецького відділу факультету іноземних мов особливого ставлення до мови як до системи духовного життя, як до живого організму. Сам він глибоко знав і відчував німецьку мову як свою рідну та постійно вдосконалював її. Багато читав, зокрема постійно студіюював словники, як захопливі історії слів. Продовження →